головуючого судді Кота О.В. суддів Кочерової Н.О. Саранюка В.І. - доповідача у справі розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Воробець М.С. на постанову від Київського апеляційного господарського суду 15.10.2014 у справі господарського суду № 01/5004/1295/11-27/214 міста Києва за позовом фізичної особи-підприємця Воробець М.С. до Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" в особі Центрального відділення ПАТ "Креді Агріколь Банк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта", Приватного підприємства "Макаронна компанія" Приватного підприємства "Торговий дім "Провіант" про визнання договору недійсним за участю представників сторін:

від позивача - Воробець М.С.

від відповідача - не з'явилися

від третьої особи-1 - не з'явилися

від третьої особи-2 - не з'явилися

від третьої особи-3 - не з'явилися

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.10.2013 у справі № 01/5004/1295/11-27/214 задоволено позовні вимоги фізичної особи-підприємця Воробця М.С. (Позивач), визнано недійсним кредитний договір № 010/21/08 від 07.02.2008, укладений між Акціонерним товариством "Індустріально-експортний банк" та фізичною особою-підприємцем Воробцем Миколою Степановичем, стягнуто з ПАТ "Креді Агріколь Банк" в особі Центрального відділення ПАТ "Креді Агріколь Банк" (Відповідач) на користь ФОП Воробця Миколи Степановича 321,00 грн. судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 у справі № 01/5004/1295/11-27/214 задоволено апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк". Скасовано рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2013 у справі № 01/5004/1295/11-27/214. Прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову фізичної особи-підприємця Воробця Миколи Степановича про визнання кредитного договору недійсним. Стягнуто з ФОП Воробця Миколи Степановича на користь ПАТ "Креді Агріколь Банк" судовий збір за подачу апеляційної скарги 573,50 грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою, фізична особа-підприємець Воробець Микола Степанович звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 у справі № 01/5004/1295/11-27/214 та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2013.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 202, 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника Позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, в матеріалах справи міститься кредитний договір № 010/21/08 від 07.02.2008, укладений між ПАТ "Індустріально-експортний банк" в особі центрального відділення ПАТ "Індустріально-експортний банк" (банк) та фізичною особою-підприємцем Воробцем Миколою Степановичем (позичальник), відповідно до умов якого, банк надав позичальнику кредит у сумі 400 000 грн. зі сплатою 17 відсотків річних.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору банк зобов'язаний відкрити позичковий рахунок № 2062_000214005 та для обліку нарахованих відсотків за користування кредитом відкрити рахунок відсотків № 2068_000214005. Кредит може бути наданий наступним шляхом: - перерахування грошових коштів з позичкового рахунку за реквізитами контрактів та/або договорів, які надані позичальником; шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника в національній валюті № 26007000214001.

Відповідно до меморіального ордеру № 1 від 07.02.2008 з рахунку № 20623000214005 перераховано 400 000 грн. ПП "Макаронна компанія" за зерно згідно договору № 05/02-03 від 05.02.2008.

Згідно з меморіальним ордером № 31 від 03.06.2008 від ПП "Макаронна компанія" надійшли грошові кошти в розмірі 150 000 грн. на рахунок № 20623000214005.

В клопотанні ФОП Воробець Микола Степанович просить ПАТ "Індустріально-експортний банк" зменшити ліміт кредитної лінії до 250 000 грн. з 03.06.2008, у зв'язку з погашенням заборгованості в розмірі 150 000 грн.

03.06.2008 між банком та Позивачем укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 010/21/08, відповідно до якої пункт 1.1 викладено в наступній редакції: кредитор надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредиту в сумі 250 000 грн., за сплатою 17,0 відсотків річних, визначених цим договором.

Рішенням господарського суду Волинської області від 06.12.2010 у справі № 9/125-50 стягнуто солідарно з фізичної особи-підприємця Воробця Миколи Степановича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта" та Приватного підприємства "Макаронна компанія" на користь ПАТ "Індустріально-експортний банк" в особі центрального відділення ПАТ "Індустріально-експортний банк" 250 000 грн. заборгованості за простроченим кредитом, 81 471,78 грн. заборгованості по простроченим відсоткам та 31 405,94 грн. пені, а також державного мита в сумі 3 628,78 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 236 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що ФОП Воробець Микола Степанович порушив зобов'язання за укладеним кредитним договором. Під час розгляду в господарському суді Волинської області справи № 9/125-50 про стягнення заборгованості за кредитним договором фізична особа-підприємець Воробець Микола Степанович визнав факт укладення ним кредитного договору та отримання коштів за кредитним договором, про що зазначив у відзиві на позов у вказаній справі.

Відповідно до постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.05.2011 у справі № 4-1113/2011 слідчим СВ "ОЗ" СУ УМВС України у Волинській області за зверненням АТ "Індексбанк" порушена кримінальна справа № 30-025-11 за фактом підроблення невстановленими особами документів з метою їх використання для заволодіння чужим майном шляхом обману, а саме кредитними коштами АТ "Індекс-банк" за ознаками злочинів, передбачених частинами 1, 3 статті 358 та частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України. Висновком експерта Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 30.09.2011 № 392 встановлено, що підписи від імені Воробця Миколи Степановича в кредитному договорі № 010/21/08 від 07.02.2008 виконані не Воробцем Миколою Степановичем, а іншою особою з наслідуванням його підпису.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору № 010/21/08 від 07.02.2008, посилаючись на те, що він не підписував зазначений договір, печаткою наявний на примірнику договору підпис не засвідчував та кредитні грошові кошти не отримував, у зв'язку з чим у нього не могло виникнути на підставі даного договору кредитного зобов'язання.

Задовольняючи позовні вимоги Позивача про визнання недійсним кредитного договору № 010/21/08 від 07.02.2008, місцевий господарський суд зазначив, що згідно з висновком експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 51/52/13-32 від 19.06.2013, яка була призначена судом під час розгляду даної справи, підписи від імені фізичної особи-підприємця Воробця М.С. у двох примірниках кредитного договору № 010/21/08 від 07.02.2008, укладеного між фізичною особою-підприємцем Воробцем Миколою Степановичем та Акціонерним товариством "Індустріально-експортний банк" виконані не тією особою, експериментальні зразки якої відібрані у судовому засіданні 20.12.2012 і надані для експертного дослідження - не Воробцем Миколою Степановичем, а іншою особою з наслідуванням його підпису. Суд першої інстанції дійшов висновку, що кредитне зобов'язання на підставі кредитного договору № 010/21/08 від 07.02.2008, не могло виникнути між Позивачем та Відповідачем у зв'язку з відсутністю волевиявлення Воробця Миколи Степановича на створення кредитного зобов'язання та настання реальних правових наслідків.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що кредитний договір № 010/21/08 від 07.02.2008 укладено в порушення частин 2, 3, 4 статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України для визнання його недійсним.

Апеляційний господарський суд, з позицією якого погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, скасував рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2013 у справі № 01/5004/1295/11-27/214 та прийняв нове рішення, яким відмовив Позивачу в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статей 202, 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В матеріалах справи наявні: заповнена, підписана Позивачем та скріплена печаткою Позивача анкета-заявка від 30.01.2008 на кредит у розмірі 400 000 грн.; підписане та скріплене печаткою Позивача рішення останнього від 30.01.2008 про отримання кредиту в розмірі 400 000 грн.; адресоване банку клопотання Позивача від 03.06.2008 про зменшення обсяг кредитної лінії № 010/21/08 від 07.02.2008 до 250 000 грн., в зв'язку з частковим виконанням свого зобов'язання; укладена між Позивачем та Банком додаткова угода № 1 до кредитного договору № 010/21/08, згідно з якою ліміт кредитної лінії № 010/21/08 було зменшено.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 51/52/13-32 від 19.06.2013, призначеної ухвалою господарського суду міста Києва від 20.12.2012 у справі № 01/5004/1295/11-27/214, підписи від імені фізичної особи-підприємця Воробця М.С. у двох примірниках кредитного договору № 010/21/08 від 07.02.2008 виконані не Воробцем Миколою Степановичем, а іншою особою з наслідуванням його підпису; підписи від імені фізичної особи-підприємця Воробця М.С. в додатковій угоді № 1 від 03.06.2008 до кредитного договору № 010/21/08 від 07.02.2008 виконані Воробцем Миколою Степановичем; підписи від імені фізичної особи-підприємця Воробця М.С. в анкеті-заявці на отримання кредиту від 30.01.2008 виконані Воробцем Миколою Степановичем.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів № 8100/14-33 від 15.09.2014, призначеної ухвалою Київською апеляційного господарського від 29.01.2014 у справі № 01/5004/1295/11-27/214, відтиски печатки від імені підприємця Воробця М.С., які містяться у кредитному договорі № 010/21/08 від 07.02.2008, нанесені печаткою підприємця Воробця М.С.

Як встановлено судом апеляційної інстанції 30.01.2008 Позивач звернувся до банку з, підписаною ним та скріпленою печаткою, анкетою-заявкою на отримання кредиту, спірний кредитний договір № 010/21/08 від 07.02.2008 скріплений печаткою Позивача, 03.06.2008 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 010/21/08 від 07.02.2008, яка підписана, як Позивачем, так і Відповідачем та скріплена печатками. Позивачем, відповідно до оборотної відомості за період з 01.01.2008 по 24.10.2011 по особовому рахунку Позивача, здійснювалося часткове повернення кредитних коштів та сплата відсотків за користування ними.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про подальше схвалення Воробцем М.С. кредитного договору № 010/21/08 від 07.02.2008 та вчинення дій щодо його виконання, тому відсутні підстави для визнання недійсним кредитного договору № 010/21/08 від 07.02.2008.

Посилання скаржника на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 у справі № 01/5004/1295/11-27/214 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акта колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, однак відповідно до імперативних приписів частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.