головуючого судді: Прокопанич Г.К., суддів: Алєєвої І.В., Мирошниченка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Авто" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 р. та на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2014 р. у справі № 4/388-54/236-5011-1/2272-2012 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Авто" до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" про припинення договорів, стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 45 170,72 грн.

За участю представників:

позивача: Не з'явилися; відповідача: Разумов М.В.; третьої особи:Сичик М.В.;

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Авто" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про визнання недійсним Договору поруки від 22.05.2008 р. № 4.77-08-ДП1 з 30.11.2009 р.; визнання недійсним Договору іпотеки від 22.05.2008 р. ВКО № 277942-277943 з 30.11.2009 р.; стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно списаних коштів з поточного рахунку позивача в сумі 45 170,72 грн., а також про стягнення з відповідача судових витрат.

Справа судами розглядалась неодноразово.

За результатом останнього перегляду, рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2014 р. по справі № 4/388-54/236-5011-1/2272-2012 (Паламар П.І.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 р. (судді: Б.О. Ткаченко, С.О. Алданова, М.Г. Чорногуз) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Авто" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Розглянувши матеріали та обставини справи, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22.05.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк", відповідач, кредитор, банк), та громадянином України Бойком Анатолієм Володимировичем (далі - Бойко А.В., позичальник, боржник) був укладений Кредитний договір № 4.77-08-СК (далі - Кредитний договір).

За умовами Кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит у вигляді строкового кредиту, а позичальник зобов'язується належним чином використати кредит та повернути платежі згідно умов цього Договору та виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначені цим Договором.

Пунктом 1 Кредитного договору передбачено, що сума та валюта кредиту - 3 742 000,00 грн., цільове призначення кредиту - кредит надається на споживчі потреби, строк кредитування - по 21.05.2018 р. (включно), процентна ставка - 20,5%, спосіб погашення суми кредиту - щомісячно за схемою погашення кредиту рівними частинами.

30.11.2009 р. між ПАТ "ВТБ Банк" та Бойком А.В. укладався Договір про внесення змін № 1 до Кредитного договору № 4.77-08-СК від 22.05.2008 р., яким вносились зміни до умов Кредитного договору (далі - Договір про внесення змін № 1 від 30.11.2009 р.).

22.05.2008 р. між ПАТ "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Авто" (далі - ТОВ "Стандарт-Авто", позивач, поручитель) було укладено Договір поруки № 4.77-08-ДП1 (далі - Договір поруки).

За умовами Договору поруки ТОВ "Стандарт-Авто" поручився солідарно відповідати перед банком за виконання Бойком А.В. своїх зобов'язань за Договором кредиту, а саме: повернути кредит в розмірі 3 742 000,00 грн., сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штраф), в розмірі, строки та у випадках, передбачених Кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови Кредитного договору в повному обсязі.

22.05.2008 р. між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Стандарт-Авто" (далі - іпотекодавець) було укладено Договір іпотеки, який було посвідчено та зареєстровано в реєстрі (далі - Договір іпотеки).

За умовами Договору іпотеки предметом іпотеки, яке ТОВ "Стандарт-Авто" передало в іпотеку банку, є нерухоме майно: нежитлові будівлі літ. "В" та "Б", що знаходяться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе, буд. 178.

Позивач, звертаючись до суду, з урахування останніх уточнень, просив суд припинити Договір поруки, визнати недійсним Договір іпотеки та стягнути на користь позивача безпідставно списані відповідачем кошти з поточного рахунку у сумі 45 170,72 грн.

Щодо Договору поруки, позивач вважає, що він має бути визнаний судом припиненим на підставі ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки укладений між ПАТ "ВТБ Банк" та Бойком А.В. Договір про внесення змін № 1 від 30.11.2009 р. до Кредитного договору змінив обсяг відповідальності поручителя у сторону її збільшення без його згоди на таке збільшення, а саме:

- підвищив процентну ставку на 5% процентів річних в порівнянні з діючою процентною ставкою у випадках невиконання зобов'язань, передбачених п. 5.3.2., п. 5.3.3. Кредитного договору;

- передбачив право банку згідно п. 5.2.7. Договору на прийняття рішення про зміну процентної ставки протягом строку Договору;

- передбачив право банку вимагати дострокового погашення кредиту згідно п. 5.2.1. Договору.

Відмовляючи в задоволені позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до Договору про внесення змін № 1 від 30.11.2009 р. сторони виклали Кредитний договір фактично в новій редакції. Так, умовами Кредитного договору зі змінами від 30.11.2009 р. визначені наступні положення:

- сума та валюта кредиту - 3 742 00,00 грн. (п. 3.1.);

- строк кредитування - позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі 21.05.2018 року або достроково у випадках, передбачених цим Договором (п. 3.2.);

- процентна ставка - проценти за користування кредитом нараховуються банком (відповідачем по справі) за ставкою у розмірі 20,5% процентів річних.

Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладанні цього Договору, встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися шляхом укладання договору про внесення змін до цього Договору, у випадку і у порядку, встановленому п. 5.2.7. цього Договору. Процентна ставка за цим Договором підвищується на 5% річних у порівнянні з діючою процентною ставкою за цим Договором у випадках невиконання зобов'язань, передбачених п. 5.3.2., п. 5.3.3. цього Договору. Підвищення розміру процентної ставки відповідно до умов цього пункту вважається погодженим в момент укладення цього Договору та не потребує укладення договору про внесення змін до цього Договору (п. 3.3.).

Суди попередніх інстанцій, перевіривши положення Договору про внесення змін № 1 від 30.11.2009 року, дійшли висновку, що посилання позивача на підвищення відповідальності поручителя п. 5.2.7. (право банку прийняти рішення про зміну процентної ставки протягом строку Договору) та п. 5.2.1. (право банку вимагати дострокового погашення кредиту згідно Договору) є безпідставні. Умови вказаних пунктів наявні також у самому Кредитному договорі, а саме п. 8.1. (право банку вимагати дострокового погашення кредиту згідно Договору) та п. 8.6. (право банку прийняти рішення про зміну процентної ставки протягом строку Договору).

Щодо посилання позивача на п. 3.3. Договору про внесення змін № 1 від 30.11.2009 р., яким передбачено підвищення процентної ставки на 5% річних у порівнянні з діючою процентною ставкою за цим Договором у випадках невиконання умов п. 5.3.2. та п. 5.3.3. цього Договору, суди зазначали, що вказаний пункт передбачає можливість збільшення відповідальності у майбутньому, при певних обставинах, порівняно з умовами самого Кредитного договору.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 559 Цивільного кодексу України встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки із зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання забезпеченого порукою.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що підставою для визнання припиненою поруки може бути і збільшення відповідальності на майбутнє, проте, у випадках, в яких чітко передбачено термін чи строк з яким пов'язується таке збільшення, тобто фактичне збільшення відповідальності (чітка безповоротна вказівка про підвищення відповідальності у майбутньому).

У даному випадку можливість збільшення відповідальності залежить від виконання чи невиконання певних умов договору, тобто, така можливість збільшення відповідальності не призводить до фактичного її збільшення на момент укладення Договору про внесення змін № 1 від 30.11.2009 р., а лише до можливості у майбутньому.

Вказана умова у договорі не була реалізована, тобто, фактично не було підвищено відповідальність поручителя, оскільки умов передбачених п. 5.3.2 та п. 5.3.3 Кредитного договору (зі змінами) позичальником не було порушено, а банком не було реалізовано п. 3.3 Кредитного договору (зі змінами) про можливість підвищення процентної ставки.

Отже, можливість збільшення відповідальності на майбутнє, при невиконанні позичальником певних умов, у даному конкретному випадку, не є підставою для застосування ст. 559 Цивільного кодексу України до Договору поруки, оскільки фактичне збільшення відповідальності відсутнє.

Враховуючи вказане вище, суд касаційної інстанції погоджується з судами про відсутність підстав для визнання Договору поруки недійсним, з огляду на ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з ПАТ "ВТБ Банк" безпідставно отриманих коштів у сумі 45 170,72 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Вказана вимога ґрунтується на визнанні Договору поруки припиненим, оскільки стягнення вказаних коштів відбулося на умовах вказаного договору. Враховуючи, що у задоволенні вимоги про припинення Договору поруки відмовлено, суди дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 45 170,72 грн. безпідставно отриманих коштів.

Щодо твердження скаржника про те, що при зміні Кредитного договору, яким було передбачено збільшення розміру процентів за користування кредитними коштами на майбутнє, в порушення ст. 19 Закону України "Про іпотеку" не були внесені зміни до Договору іпотеки та не була проведена їх державна реєстрація, що є підставами для визнання Договору іпотеки недійсним, суди зазначили наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про іпотеку", будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Пунктом 7.8 Договору іпотеки передбачено внесення змін до Кредитного договору щодо зміни розміру процентів по кредиту без внесення змін до цього Договору.

Тобто, внесення змін до Договору іпотеки, при внесенні змін до Кредитного договору, не потребується.

Таким чином, на момент укладення Договору іпотеки та на виконання вимог ч. 2 ст. 19 Закону України "Про іпотеку", в іпотечному договорі сторонами передбачено можливість збільшення зобов'язання забезпеченого іпотекою. Тому внесення даних змін до Договору іпотеки шляхом укладення додаткової угоди до Договору іпотеки непотрібно та відповідно таке збільшення не підлягає державній реєстрації.

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду, ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, а тому підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень Вищий господарський суд України не вбачає.