розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" Куліша В.М. на рішення господарського суду Харківської області від 15.09.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року

у справі № 922/1320/14 господарського суду Харківської області

за позовом публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій"

до відповідача -1 товариства з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3"

відповідача -2 товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал"

про стягнення 35 695 086,40 грн.,

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3"

до публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій"

про припинення зобов'язання

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство Банк "Меркурій" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3", просило стягнути з відповідача 35 695 086,40 грн. заборгованості за договором № 02/1-25К-55 від 31.07.2012 року (т. 1, а.с. 4-6).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.08.2014 року залучено до участі у справі в якості іншого відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" (т. 1, а.с. 136-138).

Заперечуючи проти позову, товариство з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" звернулось з зустрічними вимогами про визнання припиненими зобов'язання за договором " № 02/1-25К-55 невідновлюваної кредитної лінії в національній валюті України від 31.07.2012 року, укладеного між публічним акціонерним товариством Банк "Меркурій" та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" на суму 34 184 383,56 грн. (т. 2, а.с. 1-10).

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.09.2014 року (з урахуванням ухвали господарського суду Харківської області від 24.11.2014 року) (головуючий Светлічний Ю.В., судді Лаврова Л.С., Денисюк Т.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року (головуючий Камишева Л.М., судді Івакіна В.О., Черленяк М.І.) (т. 2, а.с. 156-162) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" 1 510 702,84 грн. заборгованості. У частині первісних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Вирішено питання судових витрат (т. 2, а.с. 113-122).

Оскаржені судові акти мотивовано посиланням на приписи ст. 606 ЦК України.

Не погодившись з постановленими судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство Банк "Меркурій" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" Куліша В.М. звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, у зустрічному - відмовити (т. 2, а.с. 177-179).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.12.2014 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" Куліша В.М. прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.12.2014 року (т. 2, а.с. 176).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/1773 від 25.12.2014 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з ухвалою про самовідвід суддів Полякова Б.М., Коваленка В.М., Короткевича О.Є. (т. 2, а.с. 191).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.12.2014 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" Куліша В.М. прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.01.2015 року (т. 2, а.с. 192-193).

У судове засідання 21.01.2015 року представники відповідача -1 (позивача за зустрічним позовом) - товариства з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3", відповідача -2 - товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідача -1 (позивача за зустрічним позовом) - товариства з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3", відповідача -2 - товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) - публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.07.2012 року між публічним акціонерним товариством Банк "Меркурій" та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" було укладено договір невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України № 02/1-25К-55, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредитні кошти за рахунок кредитної лінії, ліміт якої встановлено в розмірі 23 672 000,00 грн. (т. 1, а.с. 9-11).

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору розмір процентів за користування кредитом становить 22,5% річних.

Згідно п. 1.4 кредитного договору кінцевий термін повернення заборгованості за кредитною лінією 07.12.2012 року, згідно графіка погашення: 05.10.2012 року - 9 000 000,00 грн.; 05.11.2012 року - 5 000 000,00 грн.; 07.12.2012 року - 9 672 000,00 грн.

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що кредит надається позичальнику шляхом одноразового надання кредиту в сумі, що дорівнює ліміту кредитної лінії або шляхом на дання декількох траншів кредиту.

Згідно п. 2.4, 2.6 кредитного договору днем фактичного надання кредиту вважається день перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку, а моментом (днем) повного погашення заборгованості за договором вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора суми кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій, визначених цим договором, якщо інше не випливає з його умов та діючого законодавства.

Пунктом 3.1 кредитного договору передбачено, що у межах встановленого даним договором строку користування кредитом кредитор щомісячно нараховує проценти за користування кредитом.

Відповідно до п. 3.3 кредитного договору кредитор має право самостійно зараховувати кошти, що направляються позичальником на погашення заборгованості, згідно встановленої черги.

Згідно п. 6.1 кредитного договору у випадку порушення строків повернення кредиту, сплати процентів позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Пунктом 7.1 кредитного договору визначено, що він діє до дати повернення кредиту, а в частині, яка залишилась невиконаною у цей строк до повного виконання зобов'язань по погашенню кредиту, оплати процентів та штрафних санкцій.

Судами встановлено, що публічне акціонерне товариство Банк "Меркурій" на виконання умов кредитного договору № 02/1-25К-55 від 31.07.2012 року перерахувало товариству з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" кредитні кошти у розмірі 23 672 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 076 від 31.07.2012 року (т. 1, а.с. 12).

Місцевим та апеляційним господарськими судами також встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" перерахувало кредитору за період з 01.10.2012 року по 17.04.2013 року проценти за користування кредитом на суму 2 051 126,23 грн., що підтверджується реєстром розрахункових документів (т. 1, а.с. 26-28).

Згідно ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодекс України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням товариством з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" зобов'язань за кредитним договором № 02/1-25К-55 від 31.07.2012 року, у нього утворилась заборгованість перед публічним акціонерним товариством Банк "Меркурій" у розмірі 33 643 960,17 грн.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 02.11.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" та публічним акціонерним товариством Банк "Меркурій" було укладено договір № 12-15-07 про залучення коштів на умовах субординованого боргу у вигляді депозиту, відповідно до умов якого інвестор передає, а банк приймає кошти на умовах субординованого боргу у вигляді депозиту у розмірі 33 000 000,00 грн. (т. 2, а.с. 14-17).

Відповідно до п. 1.3 договору № 12-15-07 граничним терміном повернення банком коштів інвестору є 02.11.2022 року.

Згідно п. 1.4 договору № 12-15-07 інвестор не має права вимагати від банку дострокового повернення коштів.

Пунктом 1.5 договору № 12-15-07 передбачено, що процентна ставка за користування коштами становить 10% річних.

Відповідно до п. 6.1 договору № 12-15-07 він діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

Судами встановлено, що на виконання умов вказаного договору товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" перераховано публічному акціонерному товариству Банк "Меркурій" грошові кошти у розмірі 33 000 000,00 грн.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" на підставі договору № 12-15-07 від 02.11.2011 року виникло зобов'язання з повернення депозиту та сплати процентів (грошове зобов'язання) перед товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал".

Також судами встановлено, що 14.07.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор - товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" відступає новому кредитору - товариству з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" право вимоги, належне первісному кредитору, а новий кредитор приймає від первісного кредитора право вимоги, належне первісному кредитору на підставі Договору депозиту № 12-15-07 від 02.11.2011 року, внаслідок чого відбувається заміна кредитора у зобов'язанні (п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України) і новий кредитор стає кредитором за договором № 12-15-07 про залучення коштів на умовах субординованого боргу у вигляді депозиту від 02.11.2011 року, який укладено між первісним кредитором та публічним акціонерним товариством Банк "Меркурій" (т. 2, а.с. 18-20).

Згідно п. 3, 4 договору відступлення права вимоги право вимоги, що відступається новому кредитору виникає з договору № 12-15-07 про залучення коштів на умовах субординованого боргу у вигляді депозиту від 02.11.2011 року строком по 02.11.2022 року зі сплатою процентів у розмірі 10% річних: основна сума субординованого боргу 33 000 000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами 1 184 383,56 грн., а загальна сума вимог, які виникли за основним договором на день укладання договору про відступлення права вимоги становить 34 184 383,56 грн.

Листом вих. № 11 від 16.07.2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" повідомило публічне акціонерне товариство Банк "Меркурій" про укладання договору відступлення права вимоги від 14.07.2014 року (т. 1, а.с. 118).

Враховуючи викладене суди дійшли висновку, що у публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" на підставі договору про відступлення права вимоги від 14.07.2014 року виникло грошове зобов'язання у розмірі 34 184 383,56 грн. перед новим кредитором - товариством з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3".

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що постановою Правління національного банку України № 133 від 13.03.2014 року публічне акціонерне товариство Банк "Меркурій" віднесено до категорії неплатоспроможних (т. 1, а.с. 19), на підставі чого рішенням № 15 від 14.03.2014 року виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру виведення публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" з ринку та запроваджено тимчасову адміністрацію і призначено уповноважену особу (т. 2, а.с. 18).

Рішенням № 47 від 12.06.2014 року виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі постанови Правління національного банку України № 340 від 10.06.2014 року розпочато ліквідацію публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" та призначено уповноважену особу (т. 2, а.с. 183).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Згідно ч. 6 ст. 77 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Частиною 1 ст. 1 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 46 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.

Згідно ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 606 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Враховуючи те, що на підставі кредитного договору № 02/1-25К-55 від 31.07.2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" є боржником публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій", а на підставі договору відступлення права вимоги від 14.07.2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" є кредитором публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій", місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку, що у правовідносинах, що виникли між позивачем та відповідачем -1 за первісним позовом, відбулось поєднання боржника і кредитора у грошовому зобов'язанні, у зв'язку з чим такі зобов'язання підлягають припиненню на суму 34 184 383,56 грн.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку про часткове задоволення первісного позову у розмірі 1 510 702,84 грн., оскільки сума заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" перед публічним акціонерним товариством Банк "Меркурій" за кредитним договором № 02/1-25К-55 від 31.07.2012 року перевищує суму зобов'язань, які припинились.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, відповідно до приписів ст. 606 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тобто, зобов'язання - це правовідношення між, як мінімум, двома сторонами, а поєднання двох сторін у одній особі є підставою для припинення зобов'язання.

Отже, щоб зобов'язання припинилось на підставі наведеної норми поєднанням двох сторін у одній особі, необхідно щоб у результаті такого поєднання лишилась лише одна особа.

Поєднання боржника та кредитора може бути наслідком, зокрема, правонаступництва, причому як загального, так і у випадку ліквідації з правонаступництвом (злиття, приєднання тощо).

У даній справі залишається дві особи, у яких, як встановили суди, залишаються взаємні зобов'язання.

Таким чином, поєднання боржника і кредитора в одній особі, у розумінні приписів ст. 606 ЦК України не відбулось, що унеможливлює висновок про припинення зобов'язання, з цієї підстави.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначалось вище та встановлено судами, договором відступлення права вимоги від 14.07.2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" відступило товариству з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" право вимоги, яке виникло з договору № 12-15-07 про залучення коштів на умовах субординованого боргу у вигляді депозиту від 02.11.2011 року.

Тобто, до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрснабзбут-3" як нового кредитора перейшли усі права товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" у зобов'язанні за вищезазначеним договором в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Проте, судами попередніх інстанцій у порушення вимог ст. 43 ГПК України не досліджено умов договору № 12-15-07 про залучення коштів на умовах субординованого боргу у вигляді депозиту від 02.11.2011 року щодо наявних у товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" прав за вказаним правочином та, відповідно, перехід їх до нового кредитора.

Так, судами не досліджено п. 6.2 договору № 12-15-07 від 02.11.2011 року, відповідно до якого у разі ліквідації (банкрутства) банку задоволення вимог інвестора здійснюватиметься після задоволення вимог усіх інших кредиторів та, відповідно, не надано оцінки вказаному пункту договору.

Отже, неправильно застосувавши норми матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 (v0011600-11) "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.