розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1.Макарівського районного споживчого товариства 2.Макарівського сільського споживчого товариства на рішення господарського суду Київської області від 18.08.2014 р. (судді: Карпечкін Т.П., Бацуца В.М., Заєць Д.Г.) та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 р. (судді: Калатай Н.Ф., Рябуха В.І., Сітайло Л.Г.) у справі № К6/090-09/19 господарського суду Київської області за позовом Макарівського сільського споживчого товариства до Макарівського районного споживчого товариства треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Липівське споживче товариство 2. Копилівське споживче товариство 3. Бишівське споживче товариство 4. Рожівське споживче товариство про визнання частково недійсним статуту за участю представників: від позивача Проніна Г.Т., довіреність № 105 від 07.07.2014 р. Гричанюк О.І., довіреність № 124 від 06.10.2014 р. від відповідача Ситенок О.Д., довіреність вих. № 01-юр від 09.01.2015 р. від третіх осіб 1. Макарець Н.М. - голова правління 2. Розметова Ж.Р. - голова правління, Тишкун С.П., довір. вих. № 18 від 19.01.2015 р. 3. Проніна Г.Т., довіреність № 01-юр від 27.02.2014 р. 4. не з'явились

Рішенням господарського суду Київської області від 18.08.2014 р. у справі № К6-090-09/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 р., відмовлено у задоволенні позову Макарівського сільського споживчого товариства до Макарівського районного споживчого товариства, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Липівське споживче товариство, Копилівське споживче товариство, Бишівське споживче товариство, Рожівське споживче товариство про визнання статуту частково недійсним.

Так, місцевим господарським судом відмовлено позивачу у визнанні недійсним положення п. 1.3 статуту відповідача, яким встановлено, що Макарівське районне споживче товариство є правонаступником Макарівської районної спілки споживчих товариств.

Вказане рішення господарського суду першої інстанції мотивоване недоведеністю факту наявності підстав для визнання недійсним вищевикладеного положення статуту Макарівського районного споживчого товариства, а також відсутністю у позивача порушеного права або охоронюваного законом інтересу, що можуть бути відновлені у разі задоволення позову у справі № К6/090-09/19.

Апеляційний господарський суд прийшов до висновку щодо правомірності відмови у задоволенні позовних вимог. Однак, постанова господарського суду апеляційної інстанції обґрунтована встановленням факту відсутності предмета спору на момент порушення провадження у справі № К6/090-09/19 через відсутність у тексті статуту відповідача, зареєстрованого у встановленому чинним законодавством порядку, положення, про недійсність якого заявлено позов у даній судовій справі.

При цьому, враховуючи, що в даному випадку спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, колегія суддів апеляційної інстанції поклала на відповідача судові витрати сплачені позивачем за подачу апеляційної скарги, що передбачено ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись з оскаржуваними судовими рішеннями, Макарівське сільське споживче товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського Київської області від 18.08.2014 р., постанову Київського апеляційного господарського суд від 11.11.2014 р. у справі № К6/090-09/19 та направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Касаційна скарга позивача мотивована неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Макарівське районне споживче товариство також звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати п. 3 резолютивної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 р. у справі № К6/090-09/19, в якому зазначено, що судові витрати сплачені позивачем за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

На думку відповідача, рішення господарського суду апеляційної інстанції про розподіл судових витрат, сплачених за подачу апеляційної скарги, шляхом їх стягнення з Макарівського районного споживчого товариства, ґрунтується на передчасному висновку суду щодо наявності винних дій відповідача, які полягають у використанні підробленої редакції статуту.

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України № 560 від 22.12.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Воліка І.М. на лікарняному, для вирішення питання щодо можливості прийняття до провадження касаційних скарг у справі № К6/090-09/19 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді: Акулова Н.В., Ємельянов А.С. (доповідач у справі).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.12.2014 р. касаційні скарги Макарівського сільського споживчого товариства та Макарівського районного споживчого товариства прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 20.01.2015 р.

В судове засідання 20.01.2015 р. з'явились представники позивача, відповідача та третіх осіб 1, 2, 3.

Представники позивача та третьої особи 3 в судовому засіданні просили задовольнити касаційну скаргу Макарівського сільського споживчого товариства, скасувати рішення господарського суду Київської області від 18.08.2014 р., постанову Київського апеляційного господарського суд від 11.11.2014 р. у справі № К6/090-09/19 та направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Крім того, представники позивача та третьої особи 3 в судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги Макарівського районного споживчого товариства.

Представники відповідача та третьої особи 1, 2 в судовому засіданні просили задовольнити касаційну скаргу Макарівського районного споживчого товариства, скасувати п. 3 резолютивної частини постанови Київського апеляційного господарського суд від 11.11.2014 р., а в іншій частині оскаржувані судові акти залишити без змін.

В судовому засіданні представники відповідача та третьої особи 1, 2 також заперечили проти задоволення касаційної скарги позивача.

Представники третьої особи 4 у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників третьої особи 4.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги позивача та відповідача не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Предмет спору у даній справі становить вимога про визнання недійсним положення п. 1.3 статуту відповідача, яким встановлено, що Макарівське районне споживче товариство є правонаступником Макарівської районної спілки споживчих товариств.

Відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 740 від 25.05.1998 р. (740-98-п) (в редакції, що діяла на момент державної реєстрації статуту відповідача), при державній реєстрації юридичної особи до органу державної реєстрації подаються два примірники оригіналу статуту, один з яких після державної реєстрації залишається в матеріалах реєстраційної справи, а інший повертається заявнику.

Проте, в процесі судового розгляду справи № К6/090-09/19 господарськими судами попередніх інстанцій встановлено факт наявності різниці у примірниках статутів відповідача, які надані суду державним реєстратором з матеріалів реєстраційної справи та представником відповідача.

Так, в редакції статуту, наданого відповідачем, п. 1.3 викладений наступним чином: "1.3. РайСТ на добровільних засадах входить до складу Київської облспоживспілки та має право вільного виходу з неї за рішенням загальних зборів РайСТ. РайСТ являється правонаступником Макарівської районної спілки споживчих товариств".

В свою чергу в п. 1.3 копії статуту відповідача, наданої на вимогу суду державним реєстратором, зазначено наступне: "1.3. РайСТ на добровільних засадах входить до складу Київської облспоживспілки та має право вільного виходу з неї за рішенням загальних зборів РайСТ". При цьому, положення щодо правонаступництва відповідача за Макарівською районною спілкою споживчих товариств у даному примірнику статуту відсутнє.

Таким чином, з огляду на наявність в матеріалах справи не ідентичних за своїм змістом примірників одного й того ж документу (статуту відповідача), місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку про те, що примірник статуту, наданий суду відповідачем, не відповідає примірнику, що знаходиться в реєстраційній справі.

Загальні вимоги до установчих документів суб'єктів господарювання, до яких відносяться і споживчі товариства, закріплені в ст. 57 Господарського кодексу України.

Відповідно до вимог вказаної статті в установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом. Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Як встановлено в ч. 2 ст. 5 Закону України "Про споживчу кооперацію", основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства є статут. У ньому визначається порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов'язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

Згідно з правовою позицією, викладеною в п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" № 13 від 24.10.2008 р. (v0013700-08) , статут юридичної особи за змістом частини другої ст. 20 Господарського кодексу України є актом, який визначає її правовий статус. Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

На підставі висновку експерта № 388ВКД від 15.07.2010 р., виконаного судовим експертом Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в Київській області, та висновку судово-технічної експертизи документів по кримінальній справі № 14-8255 від 08.02.2011 р., виконаного експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, апеляційним господарським судом встановлено, що у примірнику статуту, який наданий суду відповідачем, відбулася заміна аркушів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з господарським судом апеляційної інстанції в тому, що зареєстрованим у встановленому чинним законодавством порядку є статут Макарівського районного споживчого товариства у редакції, яка надана суду державним реєстратором, тобто примірник, в тексті п. 1.3 якого відсутнє речення "РайСТ являється правонаступником Макарівської районної спілки споживчих товариств (Райспоживспілки)".

За таких обставин, судова колегія господарського суду касаційної інстанції вважає правомірною позицію апеляційного господарського суду про не можливість визнання недійсним вищевказаного положення п. 1.3 статуту відповідача, з огляду на його відсутність в редакції статуту Макарівського районного споживчого товариства, яку зареєстровано у встановленому чинним законодавством порядку.

Таким чином, з огляду на відсутність предмету спору на момент порушення провадження у справі № К6/090-09/19, господарським судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні позову у даній справі з вказаної правової підстави, що передбачено п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р. (v0018600-11)

Крім того, згідно з приписами ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Проаналізувавши зміст вищенаведеної норми, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції скористався своїм правом розподілу судових витрат в межах, передбачених чинним

процесуальним законодавством, у зв'язку з чим правомірно поклав на відповідача судові витрати позивача за подачу апеляційної скарги.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі як позивача, так і відповідача, відхиляються колегією суддів господарського суду касаційної інстанції як необґрунтовані та такі, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, суд касаційної інстанції вважає, що підстави зміни або скасування прийнятих судами попередніх інстанцій рішень у справі № К6/090-09/19 відсутні, оскільки місцевий та апеляційний господарські суди у повній мірі встановили всі обставини, які мають значення для вирішення спору по суті в результаті чого, хоча й з різних підстав, прийняли правомірні судові рішення про відмову в позові.