розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус" на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р. (суддя Чебикіна С.А.) та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. (судді: Ільєнок Т.В., Авдеєв П.В., Верховець А.А.) у справі № 910/8282/14 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканія кредит Україна" третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Марина Анатоліївна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за участю представників: від позивача Орлова Н.В., довіреність б/н від 01.08.2014 р. від відповідача не з'явились від третьої особи не з'явились

У квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ларус" (далі - ТОВ "Ларус") звернулось з позовною заявою до господарського суду міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканія кредит Україна" (далі - ТОВ "Сканія кредит Україна"), третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Марина Анатоліївна про визнання виконавчих написів № 2101 та № 2102 від 31.07.2013 р., вчинених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко Мариною Анатоліївною такими, що не підлягають виконанню.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р. у справі № 910/8282/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, ТОВ "Ларус" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р., постанову Київського апеляційного господарського суд від 29.10.2014 р. у справі № 910/8282/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга позивача мотивована неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Так, на думку заявника, внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для вирішення спору по суті, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до передчасних висновків, чим порушили приписи ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст.ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат".

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України № 560 від 22.12.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Воліка І.М. на лікарняному, для вирішення питання щодо можливості прийняття до провадження касаційної скарги у справі № 910/8282/14 сформовано колегію суддів у наступному складі головуючий суддя - Демидова А.М., судді: Акулова Н.В., Ємельянов А.С. (доповідач у справі).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.12.2014 р. касаційну скаргу ТОВ "Ларус" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 20.01.2015 р.

В судове засідання 20.01.2015 р. з'явився представник позивача.

Представник позивача в судовому засіданні просив задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р., постанову Київського апеляційного господарського суд від 29.10.2014 р. у справі № 910/8282/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників відповідача та третьої особи.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.11.2007 р. між ТОВ "Ларус" (лізингоодержувач) та ТОВ "Сканія кредит Україна" (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу № 89-01139.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору лізингодавець зобов'язується за заявкою лізингоодержувача придбати у власність у продавця (постачальника), обраного лізингоодержувачем, транспортні засоби відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій (предмет лізингу) та передати їх у користування лізингоодержувачу на строк і на умовах, викладених в цьому договорі, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу, сплачувати лізингові платежі і виконувати інші зобов'язання, передбачені цим договором.

Як закріплено в п. 1.2, 4.3 та 5.1 договору фінансового лізингу № 89-01139, майно, передане лізингоодержувачу на умовах даного договору, є власністю лізингодавця. Кількість, ціна, загальна вартість, опис, комплектність, технічні специфікації, умови поставки предмету лізингу зазначаються в "Базових умовах лізингу", які містяться в додатку № 1 до цього договору і становлять його невід'ємну частину. Передача лізингодавцем майна лізингоодержувачу у фінансовий лізинг оформляється шляхом складання акту про прийняття предмету лізингу.

Так, сторонами договору лізингу узгоджено базові умови лізингу, що оформлено додатком № 1 до даного договору, згідно яких предметом лізингу є сідловий тягач Scania R 420 LA4x2HNA (номер шасі XLER4Х20005203290) вартістю 898 136 грн. 54 коп., в тому числі ПДВ 149 689 грн. 42 коп., що становило еквівалент 120 600 євро 00 євроцентів, в тому числі ПДВ 20 100 євро 00 євроцентів. Строк лізингу - 48 місяців.

Порядок розрахунків за договором фінансового лізингу № 89-01139 від 29.11.2007 р. закріплений в п.п. 6.1 - 6.9 вказаного договору. Крім того, лізингодавцем та лізингоодержувачем затверджено графік платежів, що оформлено додатком 2 до договору.

Надалі, лізингодавцем передано, а лізингоодержувачем прийнято у лізинг за договором фінансового лізингу № 89-01139 від 29.11.2007 р. предмет лізингу: сідловий тягач Scania R 420 LA4x2HNA, що підтверджується актом про прийняття предмету лізингу від 12.03.2008 р., який міститься в матеріалах справи.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 12.02.2008 р. між ТОВ "Ларус" (лізингоодержувач) та ТОВ "Сканія кредит Україна" (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу № 89-01150.

Умови вказаного договору фінансового лізингу аналогічні положенням договору № 89-01139 від 29.11.2007 р.

При цьому, предметом лізингу за договором № 89-01150 є сідловий тягач Scania R420 LA4x2HNA (номер шасі XLER4Х20005190886) вартістю 846 729 грн. 76 коп., в тому числі ПДВ 141 121 грн. 63 коп., що становило еквівалент 115 300 євро 00 євроцентів, в тому числі ПДВ 19 216 євро 67 євроцентів. Строк лізингу - 48 місяців.

Пунктами 6.1 - 6.9 договору фінансового лізингу № 89-01150 встановлено порядок розрахунків за даним договором.

Лізингодавцем та лізингоодержувачем підписано додаток № 2 до договору фінансового лізингу № 89-01150, яким затверджено графік платежів за договорм.

Згідно з актом про прийняття предмету лізингу від 12.03.2008 р., лізингодавцем передано, а лізингоодержувачем прийнято у лізинг за Договором фінансового лізингу № 89-01150 від 12.02.2008 р. предмет лізингу: сідловий тягач Scania R420 LA4x2HNA.

Вищевказані обставини підтверджуються наявними матеріалами справи, досліджувались господарськими судами попередніх інстанцій та не заперечуються сторонами справи.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

У разі порушення зобов'язання однією стороною, друга сторона має право повністю або частково відмовитись від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, що закріплено в ст. 615 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, відповідно до норм ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", приписами якої передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів, відповідач звернувся до нотаріуса.

31 квітня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. вчинено виконавчий напис за реєстровим № 2101 про повернення лізингоодержувачем - ТОВ "Ларус" на користь лізингодавця - ТОВ "Сканія кредит Україна" предмета фінансового лізингу - сідловий тягач Scania R420 LA4x2HNA (номер шасі XLER4Х20005203290), вартістю 898 136 грн. 54 коп., що був переданий в користування на підставі договору фінансового лізингу № 89-01139 від 29.11.2007 р. та підлягає поверненню у порядку, визначеному п. 3 ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження", а саме, вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні, за невиплачені лізингові платежі за користування предметом лізингу в період з 31.08.2012 р. по 26.06.2013 р., сума заборгованості становить - 711 225 грн. 50 коп.

У вищевказаному виконавчому написі зазначено, що він набирає чинності з дня його вчинення і може бути пред'явлений до примусового виконання до відділу державної виконавчої служби протягом 1 року.

Крім того, 31.07.2014 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. вчинено виконавчий напис за реєстровим № 2102 про повернення лізингоодержувачем - ТОВ "Ларус" на користь лізингодавця - ТОВ "Сканія кредит Україна" предмету фінансового лізингу - сідловий тягач Scania R420 LA4x2HNA (номер шасі XLER4Х20005190886) вартістю 846 729 грн. 76 коп., що був переданий в користування на підставі договору фінансового лізингу № 89-01150 від 12.02.2008 р. та підлягає поверненню у порядку, визначеному п. 3 ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження", а саме, вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні, за невиплачені лізингові платежі за користування предметом лізингу за період з 31.08.2012 р. по 26.06.2013 р., сума заборгованості становить - 706 547 грн. 31 коп. Даний виконавчий напис також набирає чинності з дня його вчинення і може бути пред'явлений до примусового виконання до відділу державної виконавчої служби протягом 1 року.

Спір у господарській справі № 910/8282/14 виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, нотаріусом допущені порушення порядку здійснення нотаріальних дій при вчиненні виконавчих написів, а саме вчинено останні на підставі документів, з яких неможливо встановити безспірність вимог кредитора.

Скаржник також посилається на те, що договорами фінансового лізингу не передбачена можливість вирішення спорів між сторонами шляхом здійснення виконавчого напису нотаріусом.

При цьому, на думку заявника касаційної скарги, вказаними договорами не встановлений строк внесення лізингових платежів.

Статтею 87 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Як встановлено у п. 3.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" № 296/5 від 22.02.2012 р. (z0282-12) , безспірність заборгованості підтверджують документи, передбаченими Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 р. (1172-99-п)

Даним Переліком документів встановлено, що для одержання виконавчого напису надаються: 1) оригінал нотаріально посвідченої угоди; 2) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо договорів лізингу, що передбачають у безспірному порядку повернення об'єкта лізингу для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та приписи наведених норм чинного законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає безпідставними посилання скаржника на те, що укладеними між позивачем та відповідачем договорами фінансового лізингу не передбачено право лізингодавця звернутись до нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису, оскільки вказані доводи суперечать приписам ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг".

З огляду на положення п. 6.1 - 6.9 договорів лізингу необґрунтованими також є твердження заявника касаційної скарги щодо не визначення сторонами дат здійснення чергових лізингових платежів.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" (v0006600-12) передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на приписи вказаних правових норм, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем в процесі судового розгляду справи № 910/8282/14 не надано належних та допустимих доказів того, що документи, подані відповідачем нотаріусу для одержання виконавчих написів, не відповідали Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 р. (1172-99-п)

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вищенаведені висновки місцевого та апеляційного господарських судів правомірними та обґрунтованими, у зв'язку з чим не вбачає підстав для зміни або скасування прийнятих ними судових рішень.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються судовою колегію господарського суду касаційної інстанції як такі, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, враховуючи, що місцевим та апеляційним господарськими судами було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для вирішення спору по суті та таким обставинам була надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус" не підлягає задоволенню.