Головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Азот" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року у справі № 925/527/14 господарського суду Черкаської області за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Азот" про стягнення 7 708 046, 42 грн. В засіданні взяли участь представники:

- позивача: Мандригеля Р.С. дов. № 55/10 від 29.09.2014 року, - відповідачів: Демидас Д.А. дов. № 500-08/152 від 30.12.2014 року

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі за текстом - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") звернулась до господарського суду Черкаської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Азот" (далі за текстом - ПАТ "Азот") про стягнення 7 708 046, 42 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 01.10.2014 року у справі № 925/527/14 позовні вимоги задоволено: стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Азот" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" - 2 149 390, 89 грн. інфляційних нарахувань, 5 558 655, 53 грн. 3% річних.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "Азот" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 01.10.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року у справі № 925/527/14 апеляційну скаргу ПАТ "Азот" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 01.10.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "Азот" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 01.10.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року у справі № 925/527/14 та прийняти нове рішення у справі, яким відмовити ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" в задоволенні позовних вимог, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст., 530, 538, 625, 693 Цивільного кодексу України (435-15) , ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 43, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 22.12.2014 року № 03-05/3192 для розгляду касаційної скарги у справі № 925/527/14, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Ходаківської І.П. та судді Фролової Г.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Сибіга О.М., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.12.2014 року, на підставі ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи продовжено на 15 днів та відкладено розгляд касаційної скарги до 15.01.2015 року.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 13.01.2015 року № 03-05/25 для розгляду касаційної скарги у справі № 925/527/14, у зв'язку з виходом із відпустки судді Ходаківської І.П., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 26.03.2010 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки природного газу № 381-211-06/10-116, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві природний газ, а покупець прийняти та оплатити природний газ на умовах договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу протягом березня - квітня 2010 року, жовтня - грудня 2010 року природній газ на загальну суму 1 454 622 095, 39 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

09.03.2011 року рішенням господарського суду Черкаської області у справі № 09/06/2572 стягнуто з відповідача на користь позивача 165 337 761, 14 грн. основного боргу (за спірний період), 455 770, 65 грн. пені, 8 277 997, 34 грн. інфляційних нарахувань, за період листопад 2010 - січень 2011, 2 914 293, 62 грн. три проценти річних, за період з 05.04.2010 по 31.01.2011.

Також, судами встановлено, що позивачем додатково було подано позовну заяву про стягнення з відповідача, в зв'язку з неналежним виконанням умов спірного договору, інфляційних втрат за період лютий 2011 - грудень 2012 та 3 % річних за період з 22.01.2011 по 07.02.2013 у справі № 925/229/13-г.

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що на день звернення позивача до господарського суду з даним позовом заборгованість відповідача становить 165 337 761, 14 грн.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за період з 01.03.2013 по лютий 2014 року у сумі 2 149 390, 89 грн., 3 % річних у сумі 5 558 655, 53 грн. за період з 08.02.2013 по 25.03.2014.

Положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 23.01.2012 року у справі № 3-142гс11.

Отже, враховуючи те, що судами встановлено, що заборгованість в розмірі 165 337 761, 14 грн. відповідачем не погашено, суди дійшли обґрунтованого висновку про правомірність нарахування позивачем на існуючий борг річні та інфляційні та відповідно наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 Цивільного кодексу України.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 2 149 390, 89 грн. інфляційних нарахувань, за період з 01.03.2013 по лютий 2014 року, 5 558 655, 53 грн. трьох відсотків річних, за період з 08.02.2013 по 25.03.2014, додатково нарахованих на несплачену суму заборгованості в розмірі 165 337 761, 14 грн. за договором поставки природного газу № 381-211-06/10-116 від 26.03.2010.

Безпідставними є посилання скаржника на положення ст. 530 Цивільного кодексу України з огляду на те, що відповідач мав належним чином виконувати умови договору щодо здійснення попередньої оплати товару, або ж оплатити отриманий товар, відповідно до положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, при цьому поставка позивачем товару без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема щодо порядку розрахунків, оскільки продавець скористався своїм законним правом у зустрічному зобов'язанні.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 07.10.2014 року у справі № 904/4451/13.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Азот" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року у справі № 925/527/14 залишити без задоволення.