розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми "НПП Каскад" на рішення господарського суду міста Києва від 6 лютого 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 травня 2015 року у справі № 903/767/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірми "НПП Каскад" до комунального підприємства "Інформаційно-аналітичний центр "Волиньенергософт", Волинської обласної ради про визнання договору укладеним, -

У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю фірми "НПП Каскад" звернулось до господарського суду з позовом до комунального підприємства "Інформаційно-аналітичний центр "Волиньенергософт" та Волинської обласної ради про визнання укладеним договору оренди індивідуально визначеного майна № 31/01-14 від 15 січня 2014 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 6 лютого 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 6 травня 2015 року, у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, ненадання належної оцінки доказам у справі та на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представників відповідачів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, Волинською обласною радою, як Орендодавцем, відмовлено у затвердженні та укладенні, підписаного 15 січня 2014 року між ТОВ "НПП Каскад", як орендарем, та КП "Інформаційно-аналітичний центр Волиньенергософт", як балансоутримувачем, проекту договору № 31/01-14 індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області, що знаходяться на першому поверсі триповерхової будівлі по вул. Винниченка, 67 у м. Луцьку (а.с. 8, т.1). Відмова обґрунтована систематичною несплатою позивачем орендної плати за договором оренди № 09/09-12 від 17 вересня 2012 року, за яким позивач орендував те ж майно, а також використанням орендованого комунального майна не за призначенням. Факт порушення позивачем своїх зобов'язань за першим договором оренди встановлений рішенням господарського суду Волинської області від 3 вересня 2014 року у справі № 903/582/14, яким з позивача на користь відповідачів стягнуто заборгованість з орендної плати, комунальних платежів, інфляційні втрати на суми заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання нового договору оренди укладеним, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями ст.ст. 203, 314, 638, 641, 642 Цивільного кодексу України, ст.ст. 181, 187 Господарського кодексу України та п. 2 ст. 2, ст. 5, ч. 1 ст. 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", зазначив, що власником майна, що є об'єктом спірного договору оренди є відповідач-2, який в свою чергу, не має наміру укладати новий договір оренди з позивачем у зв'язку із наявністю в останнього заборгованості за попереднім договором оренди цього ж майна.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що спірне нерухоме майно, фактично використовується позивачем у справі на підставі раніше укладеного сторонами договору оренди від 17 вересня 2012 року № 09/09-12. При цьому, відповідно до положень ч. 3 ст. 35 ГПК України, є встановленим факт систематичного порушення позивачем своїх зобов'язань щодо здійснення орендної плати.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій у порядку ст. 641 цього кодексу, зроблено пропозицію укласти договір, при її прийнятті (акцепті), має бути повною і безумовною.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Волинською обласною радою, як орендодавцем, не надано погодження на укладення спірного договору оренди, і надісланий їй проект не підписаний, тому правові підстави вважати його укладеним відсутні.

Твердження позивача про те, що відповідно до п. 4. ч. 1 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцем орендованого майна є відповідач-1, з яким позивач погодив всі істотні умови договору, і яким цей проект був підписаний, є безпідставним з огляду на наступне. Власником нежитлового приміщення, яке має намір орендувати позивач, згідно Витягу про державну реєстрацію прав, виданого КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" 5 липня 2011 року та Свідоцтва на право власності від 7 липня 2011 року, виданого виконкомом Луцької міської ради є територіальні громади сіл, селищ, міст області в особі Волинської обласної ради, а в силу ст.ст. 2, 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендодавцями майна, що перебуває у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування, тобто в даному випадку, саме, Волинська обласна рада. При цьому, відповідач-1, як і зазначено у тексті спірного проекту договору оренди, є лише балансоутримувачем орендованого майна.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що до підписання позивачем та відповідачем-1, спірного проекту договору оренди, було дотримано вимог Положення про оренду державного та комунального майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням Волинської обласної ради № 4/46 від 13 травня 2011 року (із змінами та доповненнями), яке застосовується при укладенні договорів оренди, зокрема, нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), яке перебуває у спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, а саме не здійснено заходів щодо розміщення у засобах масової інформації та на офіційному сайті Волинської обласної ради оголошення про намір передачі в оренду приміщення.

Як вже зазначалось, позивач користувався приміщенням, про оренду якого мав намір укласти спірний договір, за раніше укладеним договором оренди № 09/9-12 від 17 вересня 2012 року, термін дії якого закінчився 31 грудня 2013 року, і за яким має значну заборгованість з орендної плати до обласного бюджету, балансоутримувачу та з оплати комунальних послуг, що підтверджується рішенням господарського суду Волинської області від 3 вересня 2014 року у справі № 903/582/14.

У зв'язку з тим, що позивач надіслав балансоутримувачу лист із зазначенням про намір використання раніше орендованих ним приміщень з метою розміщення навчального закладу "Школа здорового способу життя", недотриманні встановленого Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) порядку передачі комунального майна в оренду, а також того, що відповідно до Положення про оренду нерухомого майна спільної власності територіальної громади сіл, селищ, міст області наявність непогашеної заборгованості з оренди за попередній період не дозволяє переукласти договір оренди на новий термін, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку стосовно недосягнення сторонами договору всіх його істотних умов, у зв'язку з чим правомірно відмовили у задоволенні позову про визнання спірного договору оренди укладеним.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, в той час як доводи касаційної скарги щодо порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні скаржником положень норм права. Інші твердження позивача, зазначені в касаційній скарзі, зводяться до оцінки наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, при цьому, такі доводи були предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, зважаючи на зміст поданої позивачем апеляційної скарги, і їм надана правильна правова оцінка, а тому, зазначене скаржником не може бути підставою для зміни або скасування постановлених у справі оскаржуваних судових рішеннях.

З огляду на викладене, прийняті у справі рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми "НПП Каскад" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 6 лютого 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 травня 2015 року у справі № 903/767/14 - без змін.