головуючого: Короткевича О.Є. (доповідач у справі), суддів: Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 року у справі № 910/6966/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Евровест" про визнання недійсним договору та додаткової угоди,

в судовому засіданні взяли участь представники:

від ТОВ "Консультаційне бюро НТТ" - Гуцал М.М.,

від ТОВ "Евровест" - Горєв В.О.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28 серпня 2014 року (суддя Бондарчук В.В.) у справі № 910/6966/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ" задоволено; визнано недійсним договір на виконання № БВ-037-12 (договір купівлі-продажу цінних паперів) від 25.04.2012р. та додаткову угоду до нього, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Евровест".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 листопада 2014 року (судді: Доманська М.Л. - головуючий, Гарник Л.Л., Пантелієнко В.О.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Евровест" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 28 серпня 2014 року у справі № 910/6966/14 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, скаржник Товариство з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати в повному обсязі постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 листопада 2014 року та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 28 серпня 2014 року у справі № 910/6966/14.

Касаційну скаргу скаржник мотивує неправильним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема приписів ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 25.04.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Евровест" (повірений), Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний Радник" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ" (покупець) було укладено договір на виконання № БВ-037-12 (договір купівлі-продажу цінних паперів), умовами якого передбачено, що відповідач за посередництвом брокера як своєї уповноваженої особи продає і зобов'язується передати у власність позивача, а позивач придбає і зобов'язується прийняти від сторони продавця та оплатити цінні папери на умовах визначених договором.

Під цінними паперами розуміються векселі українських емітентів, а саме: простий вексель № АА 2071674; емітент ТОВ "Кепітал Лайн" за кодом ЄДРПОУ 34414799, ціною 4 310 500,00 грн., номінальною вартістю 5 000 000,00 грн. та простий вексель № АА 2071315; емітент ТОВ "Кепітал Лайн" за кодом ЄДРПОУ 34414799, ціною 2 440 500,00 грн., номінальною вартістю 2 441 400,00 грн. (п.1.2 Договору).

Згідно п. 1.3 договору, за згодою сторін вартість цінних паперів, які є предметом договору та зазначені в п.1.2 договору становить 6 751 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.1. договору, розрахунки за договором здійснюються на умовах оплати після поставки шляхом перерахування позивачем грошових коштів в розмірі суми договору безпосередньо на банківський рахунок відповідача. Оплата цінних паперів здійснюється позивачем протягом 2 робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі цінних паперів.

Пунктом 2.2. договору сторони погодили, що продавець зобов'язаний передати векселі покупцю в строк не пізніше 26.04.2012. Передача векселів супроводжується оформленням акту приймання-передачі цінних паперів, який підписується уповноваженими представниками позивача, відповідача та брокера.

Згідно п. 2.4. договору, позивач набуває права власності на векселі з моменту фактичного їх отримання від сторони продавця згідно з умовами п. 2.2, п. 2.3 договору.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами взаємних зобов'язань за Договором.

25.04.2012 між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору на виконання № БВ-037-12 (договір купівлі-продажу цінних паперів), якою сторони змінили п. 2.1. договору виклавши його у наступній редакції: "розрахунки за договором здійснюються на умовах оплати після поставки шляхом перерахування позивачем грошових коштів в розмірі суми договору безпосередньо на банківський рахунок відповідача. Оплата цінних паперів здійснюється позивачем у день підписання акту приймання-передачі цінних паперів".

До того ж, 25.04.2012 між сторонами було складено акт приймання-передачі цінних паперів, яким сторони підтвердили факт виконання взаємних зобов'язань за договором.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2012 року порушено провадження у справі № 5011-72/5282-2012 за заявою ВАТ "Гідромеханізація" до ТОВ "Консультаційне бюро НТТ" про банкрутство за загальною процедурою банкрутства, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Заєвського Віталія Геннадійовича та призначено підготовче засідання суду на 15.05.2012.

Суди встановили, що у справі № 5011-50/5282-2012 TOB "Консультаційне бюро НТТ" банкрутом не визнавалось, триває процедура розпорядження майном в порядку Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (в редакції, чинній до 19.01.2013).

Суд першої інстанції, задовольнивши позовну вимогу, визнав, на підставі ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній з 19.01.2013), недійсним договір № БВ-037-12 купівлі-продажу цінних паперів від 25.04.2012 та додаткову угоду до нього, укладених сторонами у справі, обґрунтувавши це тим, що наведений договір укладений в період за один рік до порушення справи про банкрутство боржника, що призвело до значного погіршення фінансового стану боржника, неможливості залучення інвестицій та додаткового фінансування, що в свою чергу призвело до неможливості розрахуватися з ВАТ "Гідромеханізація", яке в подальшому стало ініціюючим кредитором в справі про банкрутство TOB "Консультаційне бюро "НТТ".

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, зазначив, що визнання правочинів недійсними, на підставах, які визначені у ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній з 19.01.2013), може відбуватись лише в межах справи про банкрутство, про що зазначено безпосередньо у наведеній нормі, а не у окремому позовному провадженні, а також вказав щодо неправомірності застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин приписів ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній з 19.01.2013), у якості спеціальних підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено судами, звертаючись із даним позовом, позивач вважає, що договір слід визнати недійсним саме зі спеціальних підстав, що закріплені статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній з 19.01.2013).

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній з 19.01.2013) встановлено, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з підстав, зокрема, того, що боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

Разом з тим, відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) в редакції, чинній до 19.01.2013, не передбачено права розпорядника майна подавати до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника.

Відповідно до п. 1-1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , у редакції, яка діє з 19.01.2013, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Положення вказаного Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Оскільки, як попередньо встановлено, справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ" за № 5011-50/5282-2012 порушена ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2012 р. до набрання чинності нової редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , знаходиться на стадії розпорядження майном, процедура проходить в порядку Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) в редакції, чинній до 19.01.2013, то колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо неправомірності застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин приписів ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній з 19.01.2013), у якості спеціальних підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що визнання правочинів недійсними, на підставах, які визначені у ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній з 19.01.2013), може відбуватись лише в межах справи про банкрутство, про що зазначено безпосередньо у наведеній нормі, а не у окремому позовному провадженні, в зв'язку з чим господарський суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про задоволення позову та визнання зазначеного вище договору недійсним.

Доводи скаржника з приводу ігнорування судом апеляційної інстанції підстави для визнання недійсним договору як посилання на ст. 233 Цивільного кодексу України є неправомірними, оскільки, як правильно зазначив апеляційний суд, позивач у своїй позовній заяві та у поясненнях по справі на такі підстави, як передбачені ст. 233 Цивільного кодексу України, не посилається і під час розгляду даної справи підстав позову не змінював. Підставою позову в даному випадку позивач зазначив виключно ті підстави, що передбачені ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній з 19.01.2013), обґрунтовуючи можливість застосування судом нової редакції вказаного Закону. Такі доводи позивача судовою колегією апеляційного суду відхилені правомірно.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 12 листопада 2014 року прийнята у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства і підстави для її зміни чи скасування не вбачається.