Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І. за участю представників сторін: позивача Поліщука В.А., дов. від 15.04.13 відповідачів Єсипенко В.В. - керівник розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Леком" на постанову від 07.10.2014 Київського апеляційного господарського суду у справі № 911/586/14 господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леком" про стягнення 18250,00 грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-сервіс" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леком" про стягнення 19250,00 грн заборгованості з орендної плати.

Заявою від 03.05.2014 про зменшення позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача 18250,00 грн за період з 01.03.2011 по 15.01.2014.

Рішенням господарського суду Київської області від 12.05.2014 (суддя Саванчук С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 (головуючий суддя Синиця О.Ф., судді Зеленін В.О., Ткаченко Б.О.), позовні вимоги задоволені частково.

З Товариства з обмеженою відповідальністю "Леком" стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-сервіс" 18234,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Леком" звернулося до Вищого господарського суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 12.05.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скаржник вважає, що судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статті 11, 526, 629, 762, 759 Цивільного кодексу України, статей 193, 283 Господарського кодексу України та пункту 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Також, на думку заявника, про порушення судами норм матеріального та процесуального права свідчить висновок суду про відсутність підстав для застосування строків позовної давності, а також зазначив, що за відсутності підписаного сторонами акта прийому-передачі приміщення в оренду відсутніми є і підстави для оплати оренди.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 24.12.2003 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вимпел "Спец-Сервіс" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Леком" (орендар) був укладений договір оренди від 24.12.2003 № 1, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння приміщення у будинку, що стоїть окремо за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Семиполки, вул. Миру, буд. 17, площею 120 кв.м (пункти 1.1, 1.2, 1.3 договору).

Згідно пунктів 3.1 та 3.6 договору приймання-передача об'єкта, що орендується, здійснюється двосторонньою комісією, що складається із представників сторін, об'єкт, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання акта здачі-приймання.

Розмір орендної плати за весь об'єкт, що орендується, у цілому складає 1000,00 грн за один місяць. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця наперед не пізніше 10 числа кожного місяця (пункти 5.1, 5.2 договору).

Пунктами 4.1, 4.2 договору передбачено, що термін оренди складає 1 рік з моменту прийняття об'єкта за актом здачі-приймання. Якщо жодна із сторін в термін 1 місяць до закінчення строку даного договору не заявить про намір його розірвати, договір автоматично пролонговується на один рік.

Предметом спору у даній справі є заборгованість по орендній платі за період з 01.03.2011 по15.01.2014.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що на підставі договору між сторонами виникли орендні відносини.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору відповідачем сплачено орендну плату частково у розмірі 15250,00 грн, в зв'язку з чим утворилася заборгованість в сумі 18234,00 грн за період з 01.03.2011 до моменту набрання законної сили рішення господарського суду Київської області від 10.04.2013 по справі № 9/079-12/19 про розірвання договору оренди № 1 від 24.12.2003.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про застосування позовної давності, суди виходили із того, що оскільки сторони в договорі не встановили черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, а також з огляду на те, що відповідач у призначенні платежу не вказав за який місяць він сплачує орендну плату за спірним договором, суди дійшли висновку, що в першу чергу сплачені відповідачем кошти мають бути зараховані в рахунок погашення заборгованості за попередні місяці, в тому числі за лютий 2011 року.

Заперечення скаржника щодо відсутності підписаного сторонами акта прийому-передачі приміщення в оренду, а відтак і відсутність підстав для оплати оренди суди обґрунтовано відхилили з огляду на те, що факт оренди відповідачем будівлі встановлено судами, зокрема в справах № 2/213-08, № 12/045-12, № 20/022-09/15/14 № 9/079-12/19 господарського суду Київської області та не заперечується самим відповідачем, а відтак відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Твердження відповідача про те, що орендована будівля була не придатна для здійснення цілі оренди, а саме: для діяльності магазину, оскільки позивачем не було забезпечено підключення електропостачання до об'єкта оренди і відповідач своїми силами забезпечував подачу електроенергії до об'єкту оренди, що на думку останнього, є підставою для несплати оренди судами спростовані, оскільки згідно пунктів 7.1, 7.3 договору, орендар зобов'язується нести всі витрати з експлуатації об'єкта, що орендується. Орендар самостійно і від свого імені укладає договори щодо надання комунальних послуг у повному обсязі із спеціалізованими організаціями.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Решта тверджень заявника про порушення судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Київської області від 12.05.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 у справі № 911/586/14 господарського суду Київської області залишити без змін.