Овечкін В.Е. - головуючий, Чернов Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: ПуАТ НАК "Нафтогаз України" Остапенко В.М. розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Плазма-3" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06 листопада 2014 року у справі № 922/2826/14 господарського суду Харківської області за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до про товариства з обмеженою відповідальністю "Плазма-3" стягнення коштів

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.08.2014 р. (суддя Васильєва Л.О.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Плазма-3" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 3809,77 грн., 7% штрафу у розмірі 15666, 95 грн., 3% річних у розмірі 761, 95 грн., інфляційних втрат у розмірі 398, 78 грн. та 1827, 00 судового збору.

Суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог, при цьому перевіривши розрахунок та періоди нарахування суми інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок відповідає вимогам ст. 625 ЦК України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 р. (судді: Шевель О.В., Крестьянінов О.О., Фоміна В.О.) рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2014 р. залишено без зміни.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду скасувати повністю з підстав порушення норм ч. 3 ст. 219 ГК України, п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, ст.ст. 4- 4, 6, 107- 111, 111-10 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник доводить, що надає послуги з теплопостачання лише для КЗОЗ Обласний тубсанаторій "Занки", який фінансується з обласного бюджету, а розрахунки за надану послугу проводяться тільки при наявності фінансування і наявності коштів, проте платежі контрагентом проводилися несвоєчасно, що стало причиною прострочення; посилається на недотримання досудового врегулювання спору, що передбачено п. 9.1. договору купівлі-продажу природного газу № 12/1097-БО-31 від 19.12.2012 року; зазначає, що позивачем порушено умови договору, а саме п.6.4 договору купівлі-продажу № 12/1097-БО-31 від 19.12.2012 року та принцип добросовісності в частині порядку зарахування платежів по договору.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Плазма - 3" (покупець) був укладений договір № 12/1097-БО-31 від 19.10.12 про купівлю-продаж природного газу (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що газ, який продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами покупця. При цьому, як вбачається з тексту Договору, порядок оплати отриманого газу сторонами не поставлено в залежність від здійснення оплати споживачами покупця.

Так, відповідно до п. 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі порушення покупцем умов п.6.1. Договору, покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми прострочено платежу.

На виконання умов Договору позивач поставив протягом вересня - грудня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 683 461,78 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками актами приймання - передачі природного газу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив оплату за спожитий природний газ з порушенням строків, визначених п. 6.1. Договору, у зв'язку з чим позивачем відповідно нараховано: пеню у розмірі 3809,77 грн., 7% штрафу у розмірі 15666,95 грн., а також на підставі ст. 325 ЦК України інфляційні витрати у розмірі 398,78 грн., та 3% річних у розмірі 761,95 грн. Загальна сума, яка заявлена до стягнення позивачем та стягнута місцевим господарським судом, складає 20637,45 грн.

Розрахунок за отриманий газ відповідач здійснив повністю, але з незначним порушенням строків, передбачених пунктом 6.1 договору.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Умовами договору купівлі-продажу природного газу № 13/27Н-БО-33 від 28.12.2012 сторони узгодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законом та договором (п. 7.1.).

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявність її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 статті 218 ГК України не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У відповідності до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач несе відповідальність щодо дотримання норм чинного законодавства України та належного виконання взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

Крім того, спірний договір є двостороннім правочином, з умов якого вбачається, що продавець взяв на себе обов'язок поставити природний газ покупцю, а останній в свою чергу взяв на себе обов'язок прийняти та оплатити отриманий природний газ на умовах та в строки встановлені договором, проте даний правочин не розповсюджується на бюджетні відносини, оскільки дана обставина не обумовлена умовами Договору.

Спірний договір є двостороннім та укладений лише між позивачем та відповідачем і обов'язок останнього сплатити кошти залежить від однієї умови - поставки природного газу, інших умов для настання у відповідача обов'язку сплатити кошти спірний договір не містить, як не містить посилання на виконання іншими суб'єктами своїх зобов'язань перед Відповідачем.

Відповідно до ч.2 ст. 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доводи скаржника щодо звільнення від відповідальності з підстав несвоєчасної оплати КЗОЗ Обласним тубсанаторієм "Занки" послуг з теплопостачання, наданих відповідачем, а саме перелік форс-мажорних обставин (розділ 8 Договору) не містить такої підстави як затримка бюджетного фінансування споживачів покупця.

Судами попередніх було надано належну правову оцінку доводам відповідача щодо несвоєчасного отримання коштів від контрагента відноситься до ризиків підприємницької діяльності відповідача і не звільняє відповідача від зобов'язань, встановлених законодавством та Договором.

Несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання по розрахунках за поставлений газ доведено матеріалами справи та не заперечується відповідачем. Розмір пені 3809,77 грн., 7% штрафу у розмірі 15666, 95 грн., 3% річних у розмірі 761, 95 грн., інфляційних втрат у розмірі 398, 78 грн., тому вказані суми правомірно стягнуто на користь позивача.

Щодо доводів скаржника стосовно відсутності досудового врегулювання спору, а саме не надіслання позивачем претензії до відповідача, судова колегія зазначає наступне.

Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору не може бути обмеженням юрисдикції суду і права на судовий захист. Такий правовий висновок викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 (v015p710-02) у справі № 1-2/2002 (справа про досудове врегулювання спорів).

З урахуванням наведеного доводи скарги про не надіслання відповідачеві претензій щодо стягнення неустойки, річних та інфляційних, на яку посилається скаржник, відхиляються.

Посилання скаржника на порушення позивачем п. 6.4 Договору в частині порядку зарахування платежів спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що при здійсненні розрахунків відповідачем самостійно зазначалося призначення платежу, відповідно, доводи скаржника про порушення порядку зарахування здійснених платежів до уваги не приймаються та визнаються безпідставними.

З огляду на викладене, твердження скаржника про порушення норм матеріального права, визнаються такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, правових висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваних рішення та постанови немає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06 листопада 2014 р. та рішення господарського суду Харківської області від 18 серпня 2014 р. у справі № 922/2826/14 господарського суду Харківської області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.