розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Імпекс-Лайф" на рішення господарського суду Одеської області від 9 липня 2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2014 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" до Приватного підприємства "Імпекс-Лайф" про стягнення 663 115 грн.,

В травні 2014 року позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача про стягнення збитків в сумі 663 115 грн., посилаючись на той факт, що на виконання умов укладеного між сторонами у справі договору позивач передав відповідачеві на зберігання контейнери, але під час проведення перевірки наявності контейнерів представниками позивача, контейнери виявлені не були, про що був складений відповідний акт перевірки, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Рішенням господарського суду Одеської області від 9 липня 2014 року (суддя Горячук Н.О.) позов задоволений в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 663 115 грн. вартості втрачених контейнерів, судовий збір.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2014 року рішення суду залишене без змін

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, 8 липня 2009 року між позивачем (поклажодавець) та відповідачем (зберігач) був укладений договір зберігання контейнерів № 2080ОУИ, предметом якого є завантажувально-розвантажувальні роботи, приймання, зберігання та видача отриманих від поклажодавця контейнерів на виробничо-складській базі зберігача, розташованої за адресою м.Одеса, вул.Магістральна, 37.

Згідно п.4.1 укладеного договору поклажодавець зобов'язаний передати контейнери зберігачу за актом приймання-передачі у стані, придатному до зберігання протягом 5-ти календарних днів з моменту підписання договору.

Пунктами 7.1, 7.2 цього договору передбачено, що зберігач несе матеріальну відповідальність за втрату чи нестачу прийнятих на збереження контейнерів з моменту їх прийняття на збереження та до моменту їх вивозу з території складу зберігача. Вартість кожного контейнера в залежності від стану визначається згідно оцінки незалежного експерта. Зберігач відшкодовує нанесені з його вини збитки у повному обсязі відповідно до оціночної вартості переданого на збереження майна.

Згідно ч.1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.02.2011 року між сторонами у справі був підписаний акт звірки контейнерів, які знаходилися на безоплатному зберіганні у відповідача, а саме 82/20 футових контейнерів та 17/40 футових контейнерів (а.с.28).

08.07.2011 року під час проведення виїзної перевірки наявності контейнерів представниками позивача, проведеною за адресою м. Одеса, вул.Магістральна, 37 була виявлена відсутність переданих на зберігання відповідачу контейнерів у кількості 82/20 футових контейнерів та 17/40 футових контейнерів, про що складений акт перевірки наявності контейнерів (а.с.33).

Розглядаючи справу, суди, з наявних в матеріалах справи документів, правильно встановили той факт, що 27.06.2013 року позивач звернувся до відповідача з повідомленням № ЮС-2251 про розірвання укладеного договору зберігання контейнерів № 208ОУИ від 08.07.2009 року (а.с.36) та провів ревізію наявності контейнерів на базі зберігання, про що був складений та підписаний між сторонами у справі відповідний акт інвентаризації контейнерів від 10.07.2013 року, яким підтверджено відсутність переданих на зберігання відповідачу належних позивачеві контейнерів у кількості 82/20 футових контейнера та 17/40 футових контейнерів (а.с.38).

На виконання п.п. 7.1, 7.2 укладеного договору, у зв'язку з відсутністю зазначених контейнерів, позивач звернувся до незалежного експерта Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПЕРТ - ТЕКНОР" про проведення незалежної оцінки вартості контейнерів.

Згідно наявного в матеріалах справи звіту від 19.08.2013 року про незалежну оцінку ринкова вартість 40-ка футового контейнеру становить 10 375 грн., а 20-ти футового контейнеру - 5 570 грн. (а.с.35).

Таким чином, як правильно було встановлено судами попередніх судових інстанцій, згідно зазначеного акту інвентаризації контейнерів від 10.07.2013 року, з урахуванням незалежної оцінки ринкової вартості відсутніх на складі відповідача належних позивачеві контейнерів, їх загальна вартість становить 663 115 грн.

Крім того, актом звірки наявності контейнерів, складеного між сторонами у справі 29 травня 2014 року було підтверджено відсутність фактичної наявності 82 одиниць 29 футових та 17 одиниць 40 футових контейнерів (а.с.60).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 949 ЦК України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

На підставі ч.1 ст. 951 Цивільного кодексу України, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

В силу ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між протиправними діями особи, самою шкодою та наявністю вини (умислу або необережності).

Відсутність причинного зв'язку, як складової цивільного правопорушення робить неможливою відповідальність відповідача.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суди попередніх судових інстанцій правильно визнали обгрунтованими посилання позивача на наявність понесених ним збитків, як таких, що знаходяться в причинному зв'язку з порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами у справі договору зберігання контейнерів від 08.07.2009 року.

За таких обставин, судові рішення, як прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права, відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Рішення господарського суду Одеської області від 9 липня 2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2014 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.