головуючого Кота О.В., суддів Кочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2014 у справі № 911/1652/13 господарського суду Київської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України" до споживчого товариства "Настуся" про стягнення 72 784, 55 грн. за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: Суткевич О.О., дов. від 18.11.2014

В квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма "Сади України" звернулося до господарського суду з позовом до споживчого товариства "Настуся" про стягнення 72 970,25 грн, з яких: 54 996,60 грн - сума основного боргу, 15249,15 грн - сума штрафу за прострочення виконання зобов'язання за договором у розмірі 25% від вартості товару, 161,00 грн - сума інфляційних втрат, 2563,50 грн - сума трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем повністю та своєчасно договірного зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Київської області від 08.07.2014 (суддя Карпечкін Т.П.), прийнятим за результатами нового розгляду даної справи, у задоволенні позову відмовлено повністю.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не довів факту поставки відповідачу товару, зазначеного у накладній № 91200863 від 20.04.2011, у зв'язку з чим у відповідача не виник обов'язок здійснити оплату його вартості.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2014 (колегія суддів у складі: Шаптала Є.Ю. - головуючий, Гончаров С.А., Самсін Р.І.) апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 08.07.2014 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а справу передати для перегляду судом апеляційної інстанції в іншому складі суддів, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у даній справі.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 15.04.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма "Сади України" (продавець, позивач) та споживчим товариством "Настуся" (покупець, відповідач) укладено договір купівлі продажу № 90500173, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець - прийняти та оплатити на умовах даного договору сільськогосподарську продукцію - насінний матеріал (насіння гібрид соняшника "Титанік" та "Каньон") (далі за текстом - товар) в асортименті, кількості та за ціною, визначеною в таблиці № 1 договору.

Порядок оплати товару передбачено в розділі 4 договору, згідно з п.п. 4.1., 4.2. якого загальна вартість товару складає 60996,60 грн (з урахування ПДВ). Покупець здійснює кінцевий розрахунок за поставлений товар в строк з 20.08.2011 по 01.10.2011 включно.

Договір діє з 15.04.2011 до 31.12.2011 (п. 10.1. договору).

За твердженням позивача, ним 20.04.2011 на виконання умов договору на підставі накладної № 91200863 від 20.04.2011 поставлено відповідачу обумовлений договором товар на суму 60 996, 60 грн (з урахуванням ПДВ), який відповідачем отримано згідно з довіреністю на отримання цінностей № 27 від 20.04.2013 та оплачено відповідно до виставленого позивачем рахунку-фактури № 90500173 від 15.04.2011 частково - у розмірі 6000,00 грн, на підтвердження чого позивачем надано банківські виписки.

На думку скаржника, ним належним чином виконано взяті на себе за договором зобов'язання, але відповідач всупереч умов договору не повністю оплатив отриманий товар, чим порушив взяті на себе зобов'язання та внаслідок чого в нього виникла перед позивачем заборгованість в розмірі 54996,60 грн, стягнення якої є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662, ст. 663, ч. 1 ст. 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до п.п. 3.2., 3.3., 3.4. укладеного між сторонами у справі договору строк поставки товару - до 30.04.2011. Датою поставки товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній. Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару на його адресу. Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач в підтвердження факту передачі відповідачу товару, визначеного договором купівлі продажу № 90500173 від 15.04.2011, послався на накладну № 91200863 від 20.04.2011, довіреність на отримання цінностей № 27 від 20.04.2013, рахунок-фактуру № 90500173 від 15.04.2011 та копії банківських виписок, які додав до матеріалів справи та які, на думку позивача, свідчать про часткову оплату поставленого товару і визнання відповідачем факту його отримання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій при дослідженні наданих позивачем доказів та підтверджується висновком проведеної у даній справі судової почеркознавчої експертизи № 10203/102104/13-32 від 29.11.2013, підписи від імені представника відповідача Фіщенко М.М., що містяться на накладній № 91200863 від 20.04.2011 та в графі: "Підпис засвідчую" довіреності № 27 від 20.04.2011 виконані не Фіщенко М.М., а іншою особою з наслідування якомусь справжньому підпису Фіщенко М.М.

Крім того, надана позивачем довіреність № 27 від 20.04.2011 на отримання товару містить посилання на інший рахунок-фактуру (№ 90500174 від 15.04.2011), ніж той, на який позивач послався в обґрунтування позовних вимог у даній справі (№ 90500173 від 15.04.2011), та який не стосується накладної № 91200863 від 20.04.2011.

Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що накладна № 91200863 від 20.04.2011 та довіреність № 27 від 20.04.2013 не є належними доказами поставки та передачі товару позивачем відповідачу, оскільки не відповідають вимогам, які ставляться до первинних та зведених облікових документів згідно ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , дотримуючись положень яких позивач повинен був відпускати свій товар відповідачу.

Крім того, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій щодо безпідставності посилань позивача в обґрунтування позовних вимог на рахунок-фактуру № 90500173 від 15.04.2011, банківські виписки та платіжне доручення № 74 від 14.06.2013, оскільки по-перше, рахунок-фактура не є свідченням факту здійснення господарської операції, яка може підтверджуватися лише відповідними первинними документами бухгалтерської звітності, зокрема видатковими накладними, які у даному випадку вірно були визнані судами попередніх інстанцій такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, які ставляться до первинних та зведених облікових документів. По-друге, як встановлено судами, відповідач заперечує факт отримання рахунку-фактури № 90500173 від 15.04.2011 на суму 60 996,60 грн, а в матеріалах справи міститься підписаний та скріплений печаткою позивача рахунок-фактура з таким же номером та датою (№ 90500173 від 15.04.2011), як і наданий позивачем в обґрунтування позовних вимог, однак, на іншу суму - 6 185,70 грн, що не співпадає з сумою, вказаною в накладній № 91200863 від 20.04.2011, який, як вірно встановлено судами, і було оплачено відповідачем, про що свідчать копії банківських виписок та платіжне доручення № 74 від 14.06.2013.

Разом з тим, суди вірно відхилили посилання ТОВ Агрофірма "Сади України" в обґрунтування вимог на листи відповідача № 19 від 27.03.2012 та № 47 від 13.07.2012 (т. 1, а.с. 104, 105), в яких, за твердженням позивача, відповідач визнав наявність у нього перед позивачем боргу за договором № 90500173 від 15.04.2011. При дослідженні змісту вказаних листів судами встановлено, що листи не містять посилання на реквізити договору № 90500173 від 15.04.2011 чи інші відомості, які б змогли пов'язати ці листи зі спірними правовідносинами, а тому підстави вважати, що у листах визнано борг саме за спірним договором - відсутні.

Врахувавши вимоги податкового законодавства, судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідачем до податкового кредиту Декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року було помилково включено суму податку на додану вартість (ПДВ) в розмірі 17105, 45 грн. (в тому числі і 10199,10 грн. ПДВ по спірній поставці), у зв'язку з чим податковою інспекцією в кінці лютого 2014 року до даних податкової звітності відповідача були внесені відповідні коригування на підставі поданого бухгалтером відповідача уточнюючого розрахунку сум податкового кредиту до податкової декларації за квітень 2011 року, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідка Білоцерківської ОДПІ № 2093/10-02-22-1/30118108 від 23.06.2014 та лист Білоцерківської ОДПІ № 5309/10/10-02-22-01 від 19.06.2014.

Крім того, судами з'ясовано, що відповідач у зв'язку з поданням уточнюючого податкового розрахунку сплатив в кінці лютого 2014 штрафні санкції згідно платіжних доручень № 12 від 26.02.2014 та № 13 від 26.02.2014 (т.3, а.с.124, 125), а згідно довідки Білоцерківської ОДПІ № 2093/10-02-22-1/30118108 від 23.06.2014, кредиторська заборгованість по рахунку № 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" з ТОВ АФ "Сади України" - відсутня.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Встановивши та врахувавши наведені вище обставини та вимоги чинного цивільного, господарського та податкового законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 32- 34 ГПК України факту поставки відповідачу та отримання останнім товару, передбаченого умовами договору купівлі-продажу № 90500173 від 15.04.2011 і зазначеного у накладній № 91200863 від 20.04.2011, у зв'язку з чим вірно зазначили, що у відповідача не виник обов'язок здійснити оплату вартості товару за вказаним договором та правильно відмовили у задоволенні позову у даній справі.

Таким чином, виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам закону, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а посилання скаржника на їх порушення судом апеляційної інстанції при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.