Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулись до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення: на користь позивача-1 коштів у сумі 157491,80 грн., у тому числі 59500 грн. основного боргу, 4177,03 грн. пені, 1884,26 грн. 3% річних, 89482,51 майнової шкоди, 2448 витрат для відновлення свого порушеного права; на користь позивача-2 коштів у сумі 111668,39 грн., у тому числі 47050 грн. основного боргу, 3607,07 грн. пені, 1256,83 грн. 3% річних, 59754,49 шкоди.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.05.2014 (суддя О.Запотічняк), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 (колегія суддів: Мельник Г.І., Новосад Д.Ф., Хабіб М.І.), позов задоволено в частині стягнення з відповідача на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 53000 грн. заборгованості, 4177,03 грн. пені, 1884,26 грн. 3% річних та на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 47050 грн. заборгованості по орендній платі, 3494,11 грн. пені, 1256,83 грн. 3% річних, а в решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, заявили вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення шкоди та направлення в цій частині справи на повторний розгляд до Господарського суду Львівської області. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 також заявив вимоги про скасування судових рішень в частині відмови в стягненні 6000 грн. заборгованості та направлення справи в цій частині на новий розгляд.

Розглянувши касаційні скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 28.12.2011р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (орендар) уклав договори оренди нежитлових приміщень: № 01/12 з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець) та № 02/12 з Фізичною особою-підприємецем ОСОБА_3 (орендодавець), за умовами яких відповідачу передано в платне тимчасове користування на умовах оренди для використання під офісне приміщення, магазин, авторемонтну майстерню строком з 01.01.2012 р. до 31.12.2012 р. належний позивачам на праві спільної власності об'єкт загальною площею 280 м2, розташований за адресою: АДРЕСА_1. На виконання цих договорів між сторонами підписано акти прийому-передачі майна від 31.12.2011 р.

Підставою звернення до господарського суду з позовами у даній справі, позивачами визначено неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами оренди, починаючи з січня 2012, у зв'язку з чим утворилась заборгованість з орендної плати перед ФОП ОСОБА_2 в розмірі 59500 грн. та перед ФОП ОСОБА_3 в розмірі 47050 грн.

Основні права та обовязки орендаря встановлені ст. 285 ГК України, згідно ч. 3 якого орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили порушення відповідачем обовязку щодо сплати орендної плпти та позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості на користь ФОП ОСОБА_3 задовольнили повністю, а на користь ФОП ОСОБА_2 частково - в розмірі 53000 грн. з огляду на суми коштів сплачені відповідачем за платіжним дорученням № 45 від 14.05.2012 р. у розмірі 7500 грн. (врахована позивачем під час розрахунку суми боргу частково) та за платіжним дорученням № 40 від 17.06.2013 р. у розмірі 6000 грн.

Звертаючись з касаційною скаргою, ФОП ОСОБА_2 доводить врахування судами першої та апеляційної інстанцій вищевказаного платіжного доручення №40 від 17.06.2013р. з порушенням вимог ст. 34 ГПК України, яка регулює належність та допустимість доказів. Зокрема, касатор зазначає про відсутність на вказаному платіжному дорученні відмітки банку про проведення платежу, а також надання ним доказів щодо ненадходження відповідної суми коштів у розмірі 6000 грн. на його розрахунковий рахунок.

Правила щодо письмових доказів встановлені ст. 36 ГПК України, відповідно до приписів ч. 2 якої письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Отже, письмові докази подаються в оригіналі обо в копії оригіналу, яка є належно засвідченою. Проте, господарські суди не звернули уваги на те, що, зокрема, платіжне доручення № 40 від 17.06.2013 р. не є належно засвідченим, що призвело до порушення ст. 36 ГПК України.

Зважаючи на викладене, висновок про відмову в задоволенні позовної вимоги ФОП ОСОБА_2 про стягнення 6000 грн. заборгованості є передчасним.

Одночасно судова колегія вважає правильним висновки судів щодо наявності підстав для стягнення на користь ФОП ОСОБА_2 53000 грн. заборгованості, 4177,03 грн. пені, 1884,26 грн. 3% річних та на користь - ФОП ОСОБА_3 47050 грн. заборгованості, 3494,11 грн. пені, 1256,83 грн. 3% річних. Висновки судів у цій частині спору відповідають вимогам ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 549, 610, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України та сторонами не заперечуються.

Разом з тим, звертаючись з позовами у даній справі, позивачі заявили вимоги про стягнення з відповідача відшкодування майнової шкоди у розмірі: 89482,51 грн. на користь ФОП ОСОБА_2 та 59754,49 грн. на користь ФОП ОСОБА_3

Як вже було зазначено, крім інших обовязків, основним обовязком відповідача є збереження орендованого майна відповідно до умов договору та запобігання орендарем його псуванню або пошкодженню.

Наслідки погіршення речі, переданої в найм встановлені ст. 779 ЦК України, відповідно до приписів якої наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.

Отже, вирішуючи спір в частині відшкодування відповідачем завданих збитків у звязку з псування або пошкодженням обєкту оренди, господарські суди, керуючись приписами вищенаведеної правової норми, мали встановити обставини щодо наявності чи відсутності правових підстав для відшкодування відповідачем заявлених позивачем збитків.

Проте, вирішуючи даний спір, господарські суди попередніх інстанцій на приписи даної правової норми уваги не звернули, та відповідні обставини не досліджували, що призвело да порушення вищенаведеної правової норми та приписів ст. 43 ГПК України.

Крім того, зазначивши про недоведеність обставин протиправної поведінки відповідача, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки (відхилив чи прийняв до уваги) доводам позивачів щодо неналежного використання відповідачем орендованого майна з урахуванням вимог ст.ст. 773, 776 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції вказані порушення залишив поза увагою, а також не надав жодної правової оцінки доказам, поданим позивачами під час перегляду справи в апеляційному порядку, без зазначення про відхилення їх як таких, що подані без дотримання вимог ч. 1 ст. 101 ГПК України.

Зважаючи на ненадання належної правової оцінки (прийняття до уваги або відхилення) вищевказаним доказам, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають частковому скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципів рівності та змагальності сторін у процесі, справа у відповідній частині підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 13.05.2014 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2014р. у справі № 914/1771/13 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 89482,51 грн. збитків і 6000 грн. заборгованості та на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 59754,49 грн. збитків скасувати, спір в цій частині передати до суду першої інстанції для здійснення нового розгляду.

В іншій частині позовних вимог рішення Господарського суду Львівської області від 13.05.2014 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 р. у справі № 914/1771/13 залишити без змін.