розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 листопада 2014 року у справі № 922/2661/14 Господарського суду Харківської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків, про стягнення 174 840 663,47 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Гриньок О.А. (дов. № 14-126 від 13.05.2014),

відповідача - Гроссу Г.В. (дов. № 38-2071/471 від 10.05.2012),

У червні 2014 року позивач ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пред'явив у господарському суді позов до відповідача КП "Харківські теплові мережі" про стягнення 174 840 663,47 грн.

Вказував, що 28.12.2012р. між ним (продавцем) та відповідачем (покупцем) був укладений договір № 13/2991-БО-32 купівлі-продажу природного газу, згідно якого він зобов'язався у січні - грудні 2013 року передати у власність покупцю природний газ, а покупець - прийняти і оплатити природний газ в обсягах та за ціною, визначеними договором.

Зазначав, що протягом січня - грудня 2013 року на підставі актів приймання-передачі природного газу за вказаний період передав у власність покупця природний газ на загальну суму 439 835 405,78 грн.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати отриманого природного газу в зазначеному періоді, позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь 144 102 476,85 грн. основного боргу, 18 609 325,38 грн. пені, 17 279 538,40 грн. інфляційних втрат та 4 298 173,56 грн. 3 % річних, а всього - 184 289 514,19 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11 серпня 2014 року (суддя Светлічний Ю.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03 листопада 2014 року (колегія суддів у складі: Слободіна М.М. - головуючий, Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.), позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з КП "Харківські теплові мережі" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 144 102 476,85 грн. основного боргу, 9 304 662,69 грн. пені, 17 279 538,40 грн. інфляційних втрат, 4 298 173,56 грн. 3 % річних та 73 080,00 грн. судового збору.

Зменшено розмір пені на 50 % від первинно заявленої позивачем суми, що становить 9 304 662,69 грн.

Судові акти в частині задоволення вимог про стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних мотивовані посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати отриманого природного газу, що є підставою для покладення на нього обов'язку сплатити позивачу суму основного боргу, інфляційні втрати та 3 % річних, які є складовою частиною боргу.

Рішення в частині зменшення розміру пені, обґрунтовані посиланнями на надмірно великий її розмір, встановлені судами причини неналежного виконання відповідачем зобов'язання, фінансовий стан обох сторін та передбачене ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України право суду на зменшення їх розміру.

У касаційній скарзі ПАТ "НАК "Нафтогаз України", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій приписів ст. 233 ГК України, ст.ст. 549-522 ЦК України (435-15) , ст.ст. 43, 83 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти в частині зменшення розміру пені та постановити в цій частині нове рішення про задоволення вимог про її стягнення в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 13/2991-БО-32, згідно якого постачальник зобов'язався передати покупцю у власність у 2013 році природний газ, а покупець - прийняти і оплатити природний газ в обсязі та за ціною, визначеними договором.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюються до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивач в період з січня по грудень 2013 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 439 835 405,78 грн., яку відповідач у порушенням умов п. 6.1 договору сплатив частково, заборгувавши позивачу 144 102 476,85 грн.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині своєчасної оплати отриманого природного газу є підставою до покладення на останнього обов'язку по сплаті боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних.

Крім того, пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

На підставі п. 7.2 договору позивачем здійснено нарахування відповідачу 18 609 325,38 грн. пені, розмір якої є арифметично вірним.

Положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України унормовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, господарські суди виходили із встановлених ними дійсних обставин справи щодо порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині вчасної оплати отриманого природного газу, підстав його порушення відповідачем, ступеню виконання ним грошового зобов'язання та, враховуючи майнові інтереси обох сторін, на підставі ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 83 ГПК України, обґрунтовано зменшили розмір пені на 50 % від заявленої позивачем суми до 9 304 662,69 грн.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги ПАТ НАК "Нафтогаз України" не погоджується з постановленими у справі судовими актами лише в частині часткової відмови в задоволенні вимог про стягнення пені та посилається при цьому на порушення судами приписів ст. 233 ГК України, ст.ст. 549- 552 ЦК України та ст. 83 ГПК України.

Разом з тим, зазначеними правовими нормами передбачено право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, тому, з урахуванням передбачених законом обставин, посилання скаржника на порушення судами даних норм, слід залишити поза увагою суду.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 111-7 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 листопада 2014 року у справі № 922/2661/14 залишити без змін.