розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Артемсіль" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2014 року у справі № 922/2668/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лемма-Віте" до державного підприємства "Артемсіль", за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - публічного акціонерного товариства "Земельний банк", про визнання недійсним договору, -

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Лемма-Віте" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до державного підприємства "Артемсіль" про визнання договору про відступлення права вимоги (цесії) № 06/21 від 30 червня 2011 року недійсним, посилаючись на те, що спірний договір був укладений ним під впливом помилки, що має істотне значення.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 1 липня 2014 року, якою порушено провадження у справі та призначення її до розгляду, до участі у справі залучено третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - публічне акціонерне товариство "Земельний банк".

Рішенням господарського суду Харківської області від 8 вересня 2014 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2014 року, позов задоволено. Визнано договір про відступлення права вимоги (цесії) № 06/21 від 30 червня 2011 року недійсним. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване судове рішення у справі без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 28 лютого 2005 року державним підприємством "Артемсіль" та Харківським акціонерним комерційним Земельним банком, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Земельний банк", укладено депозитний договір № 01-05/Д, з відповідними змінами, внесеними додатковими угодами, за умовами якого вкладник розміщає, а банк приймає грошові кошти у сумі 1000000 доларів США на депозитний рахунок № 261510015821.

6 травня 2005 року між тими ж сторонами вищезазначеного договору укладено договір про надання кредитної лінії № 43-05/К, з відповідними змінами, внесеними додатковими угодами, за умовами якого банк надає позичальнику поновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування у сумі 2500000 грн. на поповнення обігових коштів, з можливістю отримання окремих траншів.

24 грудня 2007 року вказаними юридичними особами укладено договір застави майнових прав № 43-05/З-4, з відповідними змінами, внесеними додатковими угодами, за умовами якого заставодержатель має право у випадку невиконання зобов'язань за договором про надання кредитної лінії № 43-05/К від 6 травня 2005 року отримати переважне право перед іншими кредиторами відшкодування за рахунок майнових прав, що заставлені на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 4.1 цього договору предметом застави є належне заставодавцю право вимоги на депозитний вклад, що виникло на підставі депозитного договору № 01-05/Д від 28 лютого 2005 року, з додатковими угодами до нього, в тому числі з тими, що можуть бути укладені в майбутньому, в сумі 2000000 доларів США.

Національним банком України згідно постанови Правління Національного банку України № 375 від 30 липня 2010 року "Про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора публічного акціонерного товариства "Земельний банк" прийнято рішення про відкликання з 2 серпня 2010 року банківської ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури публічного акціонерного товариства "Земельний банк", в зв'язку з чим 2 вересня 2010 року відповідач звернувся до третьої особи із заявою з вимогами до боржника № 08/28 від 31 серпня 2010 року на загальну суму 17142730,29 грн., яка була акцептована та включена до 7 черги реєстру вимог кредиторів банку.

7 жовтня 2010 року відповідач відповідною заявою повідомив третю особу про припинення зобов'язань шляхом заліку зустрічних однорідних вимог.

Відповідачем, в якості первісного кредитора, та публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "Лемма-Віте", в якості нового кредитора, 30 червня 2011 року укладено договір № 06/21 про відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, частину вимог до третьої особи в сумі 545000 грн. за депозитним договором № 01-05/Д від 28 лютого 2005 року відповідач відступив на користь позивача.

Рішенням господарського суду Донецької області від 17 вересня 2013 року у справі № 5006/28/5пл/2012 позов публічного акціонерного товариства "Земельний банк" задоволено, односторонній правочин, вчинений державним підприємством "Артемсіль" заявою від 7 жовтня 2010 року щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії № 43-05/К від 6 травня 2005 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог визнано недійсним.

Посилаючись на положення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, позивач просить визнати договір про відступлення права вимоги (цесії) № 06/21 від 30 червня 2011 року недійсним як такий, що суперечить ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу", та як такий, що був вчинений під впливом помилки.

Розглядаючи заявлені вимоги по суті, господарський суд першої інстанції, зважаючи на норми ч. 1 ст. 229, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236, п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514, ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу", встановив, що відповідно до п.п. 4, 5 договору про відступлення права вимоги (цесії) № 06/21 від 30 червня 2011 року позивач взяв на себе зобов'язання нести всі ризики, пов'язані із невизнанням дійсності права вимоги боржником у зв'язку із невизнанням факту заліку зустрічних однорідних вимог, і був обізнаний щодо заперечень, які існують у боржника на момент підписання договору та можуть бути висунуті проти вимог позивача, а також про зміст листування і переговорів між відповідачем і боржником, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача стосовно укладення спірного договору відступлення права вимоги під впливом помилки.

Разом з тим, суд встановив, що визнання в судовому порядку недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем заявою від 7 жовтня 2010 року щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії № 43-05/К від 6 травня 2005 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог виключає правомірність укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) № 06/21 від 30 червня 2011 року, оскільки на момент укладення спірного правочину зобов'язання відповідача перед третьою особою за договором про надання кредитної лінії існували та були забезпечені заставою згідно договору застави майнових прав № 43-05/3-4 від 24 грудня 2007 року, а отже, майнові права відповідача, які були відчужені на користь позивача, були обтяжені на підставі договору застави майнових прав. При цьому, умовами п. 6.1.2 договору застави майнових прав № 43-05/З-4 від 24 грудня 2007 року сторони узгодили обов'язок відповідача, як заставодавця, не здійснювати відступлення заставленого права, а доказів існування згоди третьої особи на відчуження майнових прав, що є предметом застави, або доказів, які б спростовували існування зазначених обтяжень на момент укладення договору відступлення права вимоги, матеріали справи не містять.

Керуючись нормами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відчуження відповідачем права вимоги за депозитним договором відбулось без згоди заставодержателя, що є порушенням умов договору застави майнових прав, наявні правові підстави для визнання спірного договору відступлення права вимоги недійсним.

З таким рішенням місцевого господарського суду погодився і апеляційний господарський суд, залишивши його без змін.

Висновок попередніх судових інстанцій про задоволення позову та визнання договору недійсним є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, стосовно порушення судом вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, є безпідставними, оскільки питання щодо правомірності здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог було предметом розгляду в місцевому та апеляційному господарських судах і йому надана правильна правова оцінка. Твердження скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм ч. 4 ст. 22, а судом апеляційної інстанції норм ст. 64 Господарського процесуального кодексу України спростовуються матеріалами справи, а доводи стосовно неправомірного незастосування строку позовної давності ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником положень ст. 267 Цивільного кодексу України.