Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Рівненської області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 у справі № 906/532/14 Господарського суду Житомирської області за позовом Коростенського міжрайонного прокурора в інтересах держави до 1. Відділу освіти Коростенської районної державної адміністрації, 2. Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про визнання недійсним договору оренди, зобов'язання звільнити та повернути нежитлове приміщення

в судовому засіданні взяли участь представники :

- Генеральної прокуратури України Атаєва Д.К. - відповідача-1 не з'явився - відповідача-2 Поліщук О.Л.

В квітні 2014 року Коростенський міжрайонний прокурор звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Відділу освіти Коростенської районної державної адміністрації, Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", в якій просив суд визнати недійсним договір оренди нежилого приміщення № 14-06/59/7 від 01.07.2009 про передачу у строкове платне користування нежилого приміщення Михайлівської СЗШ 1-2 ступенів загальною площею 32,38 м2 для розміщення АТС, звільнити та повернути орендоване приміщення, вартістю 11 729, 00 грн. позивачу. Матеріально-правовою підставою позову прокурор визначив частину п'яту статті 63 Закону України "Про освіту", статті 203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.06.2014 (суддя Гансецький В.П.) залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 (у складі головуючого Гулова А.Г., суддів: Маціщук А.В., Сініцина Л.М.) у даній справі у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Заступник прокурора Рівненської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відділ освіти Коростенської районної державної адміністрації, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 111-2 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Відділ освіти Коростенської районної державної адміністрації не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 01.07.2009 між Відділом освіти Коростенської районної державної адміністрації (орендодавцем) та Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" (Публічним акціонерним товариством "Укртелеком") (орендарем) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 14-06/59/7 від 01.07.2009, за умовами якого, орендодавець передає, а орендар бере у строкове платне користування нежиле приміщення площею 32,38 м2, яке розташоване за адресою: с. Михайлівка Коростенського р-ну, Житомирської обл., для розміщення АТС строком на 35 місяців з 01.07.2009 до 01.06.2012 (а.с.10-12).

На виконання умов договору, 01.07.2009 сторонами підписано акт приймання - передачі вказаного приміщення (а.с.13).

В своєму позові прокурор послався на те, що зазначений договір оренди нежилого приміщення не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" використовує не за призначенням орендоване приміщення школи, яке є об'єктом освіти і науки та фінансується з бюджету всупереч вимогам закону. Матеріально-правовою підставою позову прокурор визначив частину п'яту статті 63 Закону України "Про освіту" та статті 203, 215 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Частиною другої статті 18 Закону України "Про освіту" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Відповідно до частини четвертої статті 61 Закону України "Про освіту" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) додатковими джерелами фінансування є доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Частиною п'ятою статті 63 цього ж Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що відповідно до наявного у матеріалах справи звіту про оцінку вартості нежилих приміщень корисною площею 32,38 м2, розташованих за адресою: Житомирська область, Коростенський район, с. Михайлівка (а.с.15), зокрема, плану-схеми об'єкта оцінки (а.с.20), у зв'язку із особливостями проектного розміщення приміщення, що є об'єктом оренди, цей об`єкт не підпадає під наведене визначення, оскільки має окремий вхід у будівлю школи.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що спірне приміщення не підключене до загальної шкільної системи опалення, а для обліку електроенергії, що споживається орендарем, встановлено окремий лічильник і орендар самостійно оплачує електроенергію.

Крім того, до матеріалів справи прокурором не надано доказів фінансування на утримання орендованого приміщення за рахунок коштів відповідного бюджету.

Пунктом 4 Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 400/2011 (400/2011) , передбачено, що нагляд та контроль за дотриманням вимог санітарного законодавства органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, органами влади Автономної Республіки Крим, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, фізичними особами та громадянами, реалізацією ними санітарних та протиепідемічних (профілактичних) заходів, здійснює Держсанепідемслужба України.

Згідно з пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПІН 5.5.2.008-01, здача в оренду територій, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов`язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Ці норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 та розповсюджується на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до листа № 90 від 26.01.2013 Коростенського міжрайонного управління Держсанепідслужби у Житомирській області, управління не заперечувало проти розміщення діючих АТС у приміщеннях навчальних закладів, одним з яких є Михайлівська СЗОШ І-ІІ ступенів (а.с.31).

У своїх поясненнях від 03.09.2014 начальник Коростенського міжрайонного управління Держсанепідслужби у Житомирській області (а.с.131), зазначив, що ним у 2013 році було погоджено встановлення міні АТС в Михайлівській та Калинівській школах, виходячи з наступного: АТС в школах розміщені практично з моменту побудови шкіл (більше 10 років); приміщення АТС не межують з учбовими класами, розміщені окремо та мають окремі входи; устаткування АТС не має шкідливого впливу на здоров`я дітей, що підтверджується лабораторно-інструментальними дослідженнями, які постійно проводяться при перевірці шкіл фахівцями СЕС.

Судами встановлено, що прокурором не надано доказів того, що орендоване за спірним договором приміщення до його укладення використовувалося навчальним закладом у навчально-виховній роботі, технологічно пов`язане з навчально-виховним процесом. Прокурором не доведено факт порушення прав вихованців та осіб, які працюють у даному навчальному закладі.

Зазначені обставини в установленому законом порядку не спростовані.

Посилання прокурора на Положення про оренду майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл Коростенського району, затверджене рішенням 14 сесії районної ради №№ 129, 130 від 30.12.2011, як на підставу для визнання спірного договору недійсним, визнано судами попередніх інстанцій безпідставним, оскільки норми даного Положення не могли бути застосовані при укладенні спірного договору № 14-06/59/7 у 2009 році.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

В пунктах 2.1., 2.9. своєї постанови № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів в їх сукупності, встановлено, що договір оренди нежилого приміщення № 14-06/59/7 від 01.07.2009, який прокурор просить визнати недійсним, відповідає вимогам діючого законодавства і обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення, під час розгляду справи встановлено не було.

Отже, обставини викладені у позовній заяві, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, що є підставою для відмови у визнанні недійсним оспорюваного договору.

Наведені висновки судів попередніх інстанцій є достатньо обґрунтованими.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Звертаючись в якості позивача, прокурор послався на відсутність в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах повноважень щодо звернення до господарського суду. Таким органом, на думку прокурора, є Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України (а.с.6).

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Статтею 20 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, яка діяла на час подання позову) при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Частиною третьою статті 361 цього Закону (в редакції, яка діяла на час подання позову) визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За приписами статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

В резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 (v003p710-99) у справі № 1-1/99 зазначено, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. У справах, порушених за позовною заявою прокурора, орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, згідно зі статтею 29 Господарського процесуального кодексу набуває статусу позивача.

При цьому, у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У пунктах 1, 3 постанови № 7 від 23.03.2012 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (v0007600-12) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що будівля Михайлівської СЗОШ І-ІІ ступенів перебуває у комунальній власності згідно рішення Коростенської районної ради 18 сесії V скликання "Про перелік об`єктів нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл Коростенського району" № 195 від 04.03.2008 (а.с. 97-102).

Подаючи позов в інтересах держави без зазначення органу уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор не врахував, що пунктами 20, 27, 30 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" (в редакції закону, чинного на момент звернення прокурора із позовом) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання в установленому законом порядку питання щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, питання про прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад та про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів.

Відповідно до рішення Коростенської районної ради другої сесії V скликання № 27 від 19.05.2006 "Про делегування повноважень районній державній адміністрації" (а.с.26) районній державній адміністрації делеговано повноваження щодо здійснення управління майном, яке перебуває у спільній власності територіальних громад. Делеговано забезпечити ефективне використання об'єктів та майна спільної власності територіальних громад сіл. Районній державній адміністрації делеговано здійснення функцій орендодавця майна цілісних майнових комплексів підприємств та їх структурних підрозділів і нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл.

У пункті першому Положення про Відділ освіти Коростенської районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Коростенської райдержадміністрації від 27.10.2000 № 393, зазначено, що Відділ освіти Коростенської РДА є структурним підрозділом державної адміністрації, який утворюється головою РДА і підпорядковується голові державної адміністрації та управлінню освіти Житомирської ОДА. Відділ є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, печатку та штамп.

Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, прокурор помилково зазначив про відсутність в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах повноважень щодо звернення до господарського суду.

В своїй касаційній скарзі прокурор фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій. В той же час, прокурор просить надати нову оцінку доказам у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.