розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" на рішення господарського суду Черкаської області від 02.04.2013 р. (суддя Васянович А.В.) та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 р. (судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А., Куксов В.В.) у справі № 925/229/13-г господарського суду Черкаської області за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Азот" про стягнення 15 448 168 грн. 38 коп. за участю представників: від позивача Ткаченко Р.Ю., довіреність № 51/10 від 19.09.2014 р. від відповідача Бруль А.С., довіреність № 500-08/141 від 30.12.2013 р., Ахмістов О.М., довіреність № 500-08/95 від 30.12.2013 р.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 02.04.2013 р. у справі № 925/229/13-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 р., задоволено позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") до Публічного акціонерного товариства "Азот" (далі - ПАТ "Азот") про стягнення 15 448 168 грн. 38 коп., а саме: 9 992 022 грн. 26 коп. 3% річних та 5 456 146 грн. 12 коп. інфляційних втрат. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з судовими актами, прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій, ПАТ "Азот" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 р., рішення господарського суду Черкаської області від 02.04.2013 р. у справі № 925/229/13-г та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме безпідставністю задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зобов'язанні, строк виконання якого, на думку відповідача, не настав.

Крім того, скаржник вважає необґрунтованою відмову господарського суду апеляційної інстанції в задоволенні клопотання ПАТ "Азот" про зупинення провадження у справі у зв'язку з реорганізацію ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"- перетворення в Публічне акціонерне товариство та перейменування на "Синтез-Газ України".

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.11.2014 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді: Волік І.М., Ємельянов А.С. (доповідач у справі), касаційну скаргу ПАТ "Азот" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 02.12.2014 р.

До початку судового розгляду через відділ документального забезпечення діяльності судових палат представником позивача подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній обґрунтовує безпідставність даної касаційної скарги та її невідповідність нормам чинного законодавства.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.12.2014 р. у справі № 925/229/13-г розгляд справи відкладено на 09.12.2014 р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.12.2014 р. у справі № 925/229/13-г розгляд справи відкладено на 23.12.2014 р.

В судове засідання 23.12.2014 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представники відповідача в судовому засіданні просили задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 р., рішення господарського суду Черкаської області від 02.04.2013 р. у справі № 925/229/13-г та передати справу на новий розгляд.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив залишити без змін оскаржувані судові рішення.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом спору у справі № 925/229/13-г є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання останнім своїх зобов'язань з оплати природного газу, поставленого за договором поставки природного газу № 381-211-06/10-116 від 26.03.2010 р.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.03.2010 р. між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ВАТ "Азот", найменування якого змінено на ПАТ "Азот", (покупець) укладено договір поставки природного газу № 381-211-06/10-116.

В подальшому, до даного договору сторонами укладено ряд додаткових угод.

Згідно п. 2.1. вищевказаного договору постачальник зобов'язався передати покупцю протягом періоду з 01.03.2010 р. до 30.09.2010 р. включно газ в обсязі до 735 000,00 тис.м.куб., в тому числі по місяцях: березень 115 000,00 тис.м.куб.; квітень 108 000,00 тис.м.куб.; травень 116 000,00 тис.м.куб.; червень 101 000,00 тис.м.куб.; липень 112 000,00 тис.м.куб.; серпень 70 000,00 тис.м.куб.; вересень 113 000,00 тис.м.куб.

Загальна вартість 1 000 куб.м. газу з урахуванням тарифів на його транспортування, розподілу та постачання, цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ (2%), а також з урахуванням ПДВ становить - 2 085 грн. 71 коп., що встановлено в п. 5.1. договору поставки газу № 381-211-06/10-116 від 26.03.2010 р.

На виконання умов договору позивачем з березня 2010 року по квітень 2010 року та з жовтня 2010 року по грудень 2010 року здійснено поставку природного газу на загальну суму 1 454 622 095 грн. 39 коп., що підтверджується актами приймання-передачі від 31.03.2010 р., 30.11.2010 р., 30.04.2010 р., 31.10.2010 р., 30.11.2010 р. та 31.12.2010 р., наявними в матеріалах справи та дослідженими судами попередніх інстанцій.

Пунктом 6.1. зазначеного договору передбачено, що оплата за природний газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 банківських днів до початку місяця поставки. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання - передачі газу (за місяць передачі газу) до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

Як встановлено в ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Таким чином, враховуючи зміст вищенаведених правових норм та положень договору, господарськими судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про те, що договір № 381-211-06/10-116 від 26.03.2010 р. за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" (v0006600-12) передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, в ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 09.03.2011 р. у справі № 09-06/2572, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2014 р. та постановою Вищого господарського суду України від 20.08.2014 р., встановлено факт поставки відповідачу природного газу та допущення останнім порушення строку виконання зобов'язання з оплати поставленого газу за договором № 381-211-06/10-116 від 26.03.2010 р., внаслідок чого стягнуто з ПАТ "Азот" суму основного боргу, 3% річних, інфляційні втрати та пеню.

За таких обставин, враховуючи не виконання позивачем судового рішення у справі № 09-06/2572 та не погашення заборгованості перед позивачем, останнім заявлено позовні вимоги про стягнення з ПАТ "Азот" 3% річних та інфляційних втрат за інший період, а саме: 3% річних за період з 22.01.2011 р. до 07.02.2013 р.; інфляційні втрати з січня 2011 року до грудня 2012 року.

Як встановлено в ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 вказаного кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що закріплено в ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

Одночасно, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проаналізувавши наведені правові норми та положення п.п. 2.1 та 6.1 договору поставки газу № 381-211-06/10-116 від 26.03.2010 р., судова колегія Вищого господарського суду України, як і господарські суди попередніх інстанцій, приходить до висновку, що сторонами встановлено строки виконання своїх зобов'язань за вказаним договором, а, отже до спірних правовідносин не підлягають застосуванню приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суду України, що, зокрема, викладено в постанові від 07.10.2014 р. у справі № 904/4451/13.

Так, Верховним судом України зроблено наступні правові висновки: по-перше, враховуючи положення ст. 692 Цивільного кодексу України, за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором не встановлено інший строк оплати); по-друге, оскільки договором було встановлено строки оплати за поставлений товар, немає підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України в частині пред'явлення вимог кредитора та обов'язку боржника виконати своє зобов'язання у семиденний строк.

У вказаній постанові Верховного Суду України також зазначено, що поставка товару без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема, щодо порядку розрахунків, оскільки продавець скористався своїм законним правом у зустрічному зобов'язанні, відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає безпідставними твердження заявника касаційної скарги стосовно ненастання моменту виконання його зобов'язань за договором поставки газу № 381-211-06/10-116 від 26.03.2010 р., оскільки сторонами було змінено умови вказаного договору про порядок розрахунків шляхом вчинення конклюдентних дій, а саме шляхом не виконання покупцем свого обов'язку з попередньої оплати поставленого газу та продовження постачальником здійснення поставки.

При цьому, як роз'яснено в п. 1.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. (v0014600-13) , попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Вищевикладене свідчить про помилковість доводів, наведених в касаційній скарзі, щодо можливості стягнення з боржника грошових коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, лише за наявності відповідної вимоги кредитора, оскільки передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Необхідність досудового врегулювання спору шляхом направлення вимоги про сплату інфляційних втрат та 3% річних законом не передбачено. Право на стягнення зазначених сум може бути реалізоване безпосередньо шляхом пред'явлення позову.

Отже, з огляду на встановлений в рішенні господарського суду Черкаської області від 09.03.2011 р. у справі № 09-06/2572 факт несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого газу, місцевим та апеляційним господарськими судами у справі № 925/229/13-г вірно застосовано норми ст. 625 Цивільного кодексу України та обґрунтовано задоволено позовні вимоги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "Азот" про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з позицією господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для зупинення провадження у справі № 925/229/13-г та заміни позивача правонаступником у зв'язку з реорганізацію останнього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення, а в матеріалах справи відсутні докази припинення ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України".

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів господарського суду касаційної інстанції як необґрунтовані та такі, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, враховуючи, що місцевим та апеляційним господарськими судами було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для вирішення спору по суті та таким обставинам була надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає, що підстави зміни або скасування прийнятих судами попередніх інстанцій судових рішень відсутні.