Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І. за участю представників сторін: позивача Нураліна М.В. дов. від 26.05.2014 Ващенка В.О. дов. від 26.05.2014 відповідача Васильківської В.Є. дов. від 24.04.2014 третіх осіб Ярошенко Н.Ю. дов. від 19.12.2014 Сидоренко Д.О. дов. від 09.12.2014 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Фонду державного майна України та Державного підприємства "Адміністрація морських портів" на постанову від 16.10.2014 року Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/11171/14 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" до Фонду державного майна України треті особи Міністерство інфраструктури України Державне підприємство "Адміністрація морських портів" про визнання договору оренди продовженим

Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до Фонду державного майна України про визнання укладеного між сторонами договору оренди майна, що належить до державної власності від 09.06.1999 року № 572, продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором з урахуванням змін, внесених додатковими угодами № 585/17/1 від 10.04.2000 року, № 259 від 21.04.2003 року, № 264 від 22.04.2003 року, № 339 від 31.05.2007 року, № 411 від 27.06.2007 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2014 року (суддя Домнічева І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 року (головуючий суддя Тищенко А.І., судді Коротун О.М., Михальська Ю.Б.), позовні вимоги задоволено.

Визнано договір оренди майна, що належить до державної власності від 09.06.1999 року № 572, укладений між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором з урахуванням змін, внесених додатковими угодами № 585/17/1 від 10.04.2000 року, № 259 від 21.04.2003 року, № 264 від 22.04.2003 року, № 339 від 31.05.2007 року, № 411 від 27.06.2007 року.

З Фонду державного майна України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" стягнуто 1218,00 грн. судового збору.

Фонд державного майна України звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме статей 9, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Скаржник зазначає, що уповноважений орган управління орендованим майном - Міністерство інфраструктури України листом від 12.03.2014 року № 2485/16/10-14 повідомило Фонд про те, що враховуючи позицію балансоутримувача об'єкта оренди - "ДП "Адміністрація морських портів України" та рішення комісії з розгляду питань стосовно розпорядження майном від 14.02.2014 року Міністерство не заперечує щодо продовження строку договору оренди у порядку, встановленому законодавством, терміном тільки на 2 роки 364 дні та за умов внесення численних змін та доповнень до договору.

На думку заявника, оскільки термін дії договору закінчився 01.04.2014 року, а умови, що визначені договором, мають бути суттєво змінені з урахуванням Закону та пропозицій Міністерства, договір не міг бути продовженим відповідно до пункту 10.5 договору та частини 2 статті 17 вказаного Закону.

До Вищого господарського суду України також звернулося і Державне підприємство "Адміністрація морських портів", яке просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій статей 4, 5, 9, 10, 11, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 626, 759, 763, 764 Цивільного кодексу України та не застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 1 та частини 2 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", підпункт 7 пункту 2 розділу VI "Прикінцеві положення" Закону України "Про морські порти України" (4709-17) , пункту 17 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 (786-95-п) , наказ Фонду державного майна України від 23.08.2000 року № 1774 (z0930-00) , зареєстр. в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 року за № 931/5152.

На думку скаржника Міністерство інфраструктури України листом від 12.03.2014 року погодило продовження строку договору, в порядку встановленому законодавством лише на 2 роки 364 дні, за умови врахування в договорі певних умов та приведення його до вимог діючого законодавства, проте Фонд листом від 30.04.2014 року повідомив про те, що договір закінчився 01.04.2014 року, а умови, які визначені договором, мають бути суттєво змінені з урахуванням Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та пропозицій Міністерства інфраструктури України, в зв'язку з чим договір не може бути продовженим відповідно до пункту 10.5 договору та частини 2 статті 17 вказаного Закону і зобов'язав негайно повернути державне майно.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи 09.06.1999 між Фондом державного майна України та ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" був укладений договір оренди майна, що належить до державної власності № 572.

З метою уточнення переліку орендованого майна, зміни вартості майна та орендної плати, приведення умов договору у відповідність до законодавства сторонами внесено зміни до договору додатковими угодами № 585/17/1 від 10.04.2000, № 259 від 21.04.2003, № 264 від 22.04.2003, № 339 від 31.05.2007, № 411 від 27.06.2007.

Згідно пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно Дніпро-Бузького морського порту (групу інвентарних об'єктів): причал № 1 (інвентарний № 20000030), причал № 2 (інвентарний № 20000031), причал № 3 (інвентарний № 20000032), причал № 4 (інвентарний № 20000033), причал № 5 (інвентарний № 20000034), яке знаходиться на балансі позивача.

Договір діє з 01.04.1999 до 01.04.2014 строком 15 (п'ятнадцять) років (пункт 10.1 договору, в редакції від 21.04.2003).

Листом від 14.11.2013 1912/101-05-117-05 позивач звернувся до відповідача з пропозицією продовжити дію договору, на той самий термін - 15 років.

Відповідачем було замовлено незалежну оцінку орендованого майна, яку оплачено позивачем у встановленому договором № 14-У/464 від 31.12.2013 порядку.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача визнати договір продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором з урахуванням змін, внесених додатковими угодами № 585/17/1 від 10.04.2000, № 259 від 21.04.2003, № 264 від 22.04.2003, № 339 від 31.05.2007, № 411 від 27.06.2007.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що згідно частини 2 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець, за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду, у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 8-р (8-2001-р) орендоване майно передано до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

Судами встановлено, що відповідач надіслав лист від 22.11.2013 за вих. № 10-16-14796 до Міністерства інфраструктури України для погодження заяви позивача щодо продовження дії договору, який був отриманий 27.11.2013 за вх. № 59823/0/7-13.

Частина 3 статті 9 вказаного Закону передбачає, що орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

А відтак, Міністерство інфраструктури України повинно було надати свої висновки щодо продовження дії договору до 12.12.2013.

Також судами встановлено, що Міністерство інфраструктури України надало свої пропозиції щодо продовження дії договору 12.03.2014 за вих. № 2485/16/10-14 на повторний запит відповідача від 24.02.2014 вих. № 10-16-2047 з порушенням строків, встановлених частиною 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" майже на 4 місяці.

30.04.2014 відповідач направив позивачу лист за вих. № 10-16-5285 з викладенням пропозицій Міністерства інфраструктури України щодо можливості продовження договору лише з врахуванням пропозицій Міністерства інфраструктури України.

Апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду з приводу того, що оскільки Міністерство інфраструктури України не надало свій висновок щодо продовження договору оренди у встановлений законом строк, продовження договору на той самий термін було погодженим цим органом.

А відтак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідь Міністерства інфраструктури України від 12.03.2014 та посилання на неї в листі відповідача від 30.04.2014 року не мають юридичного значення. При цьому відповідачем не було висунуто власних зауважень щодо продовження дії договору у встановлені статтею 9 вказаного Закону строки.

Також судами встановлено, що 12.05.2014 позивач отримав лист відповідача, датований 30.04.2014 за вих. № 10-16-5285, про повернення Державному підприємству "Адміністрація морських портів" майна Дніпро-Бузького морського порту (причали №№ 1-5), яке передано ТОВ "МГЗ" відповідно до договору. У вказаному листі, як підставу для повернення майна зазначено те, що відсутні на сьогодні правові підстави для продовження терміну дії договору, який закінчився 01.04.2014.

Листом від 13.05.2014 за вих. № 722/101-05-117-05, направленим у відповідь на вказаний лист відповідача, позивач повідомив, що підстав для повернення орендованого майна немає, оскільки відповідачем у встановлений частиною 2 статті 17 зазначеного Закону строк не здійснено заяви про припинення або зміну умов договору оренди, у відповідності до частини 2 статті 17 Закону договір є продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідач листами від 16.05.2014 за вих. № 10-16-6061 та від 03.06.2014 за вих. № 10-16-6948 ще раз зазначив, що строк дії договору закінчився 01.04.2014, а орендоване майно повинно бути повернуто позивачем балансоутримувачу.

Статтею 764 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частина 2 статті 17 Закону встановлює, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічне положення передбачено також у пункті 10.5 договору.

Відповідно до матеріалів справи, жодна зі сторін договору не направляла заяв про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, тобто у період з 02.04.2014 до 05.05.2014 року (з врахуванням святкових та вихідних днів), а відтак згідно статті 764 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пункту 10.5 договору договір є продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Посилання відповідача та третіх сторін на те, що 30.04.2014 відповідач направив лист вих. № 10-16-5285 позивачу про припинення договору, а тому договір не є продовженим, колегією суддів апеляційного суду не прийняті до уваги з огляду на те, що лист відповідача датований 30.04.2014, як вбачається зі штемпелю на конверті направлений Позивачу лише 07.05.2014. Зазначений факт також підтверджено відповіддю КМД УДППЗ "Укрпошта" від 20.05.2014 за вих. № 33-20-814 на запит позивача від 13.05.2014 за вих. № 723/101-05-117-05.

Крім того, судами встановлено, що після 01.04.2014 договір продовжує виконуватись сторонами належним чином, зокрема, орендар продовжує використовувати майно за призначенням та своєчасно вносить орендну плату, що підтверджується платіжними дорученнями № 02002 від 14.05.2014, № 02453 від 13.06.2014, № 02938 від 15.07.2014.

Враховуючи вищевикладене, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що відповідач здійснив заяву про припинення договору після спливу строку, передбаченого частиною 2 статті 17 Закону про оренду та пункту 10.5 договору, а відтак договір є продовженим на тих самих умовах та на той самий термін, які були передбачені договором, тобто до 01.04.2029.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Твердження заявників про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 у справі № 910/11171/14 господарського суду міста Києва залишити без змін.