розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона-43" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 р. у справі № 910/6242/14 господарського суду міста Києва за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" до Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона-43" про зобов'язання вчинити дії, за участю представників: від позивача Луценко В.П. від відповідача Давидок А.В.

У квітні 2014 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" (далі - КП "Київкомунсервіс") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона-43" (далі - ПрАТ "Пересувна механізована колона-43") про зобов'язання відповідача повернути позивачу за актом приймання-передачі асенізаційний автомобіль для перевезення рідких побутових відходів МАЗ/КО-503В9, держ. № АА80-66СА, в робочому та технічно справному стані, зі свідоцтвом про реєстрацію, інструкцією по експлуатації та технічному обслуговуванню.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2014 р. у справі № 910/6242/14 (суддя Кирилюк Т.Ю.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 р. (колегія суддів у складі: Лобаня О.І. - головуючого, Майданевича А.Г., Федорчука Р.В.) рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2014 р. у справі № 910/6242/14 скасовано повністю. Прийнято нове рішення, яким позов КП "Київкомунсервіс" задоволено. Зобов'язано ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" повернути КП "Київкомунсервіс" за актом приймання-передачі асенізаційний автомобіль для перевезення рідких побутових відходів МАЗ/КО-503В9, державний реєстраційний номер АА80-66СА, в робочому та технічно справному стані, зі свідоцтвом про реєстрацію, інструкцією по експлуатації та технічному обслуговуванню.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 р. у справі № 910/6242/14, ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати вказану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити КП "Київкомунсервіс" у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.11.2014 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Ємельянова А.С. відновлено ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" строк для подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014 р. у справі № 910/6242/14, прийнято зазначену касаційну скаргу ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 16.12.2014 р. о 10 год. 55 хв.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.12.2014 р. у справі № 910/6242/14 розгляд касаційної скарги ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" відкладено на 23.12.2014 р. о 10 год. 55 хв.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, 01.04.2008 р. між Комунальним підприємством "Київкомунагросервіс" (далі - КП "Київкомунагросервіс") та відповідачем укладено договір про надання послуг, за умовами якого КП "Київкомунагросервіс" зобов'язалось надавати відповідачу послуги з експлуатації технічно справного асенізаційного автомобіля для перевезення рідких побутових відходів у кількості одна одиниця марки МАЗ/К0-503В9, державний реєстраційний номер АА80-66СА (далі - Договір).

Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідно до пп. 2.1.1 Договору відповідач зобов'язався використовувати автомобіль за призначенням за рахунок власних коштів. Згідно з пп. 2.1.2 Договору відповідач зобов'язався забезпечити збереження автомобіля, провадити технічне обслуговування, поточний та капітальний ремонт автомобіля. У пп. 2.1.3 Договору встановлено, що відповідач зобов'язаний не передавати автомобіль в експлуатацію іншим особам. Відповідно до пп. 2.1.4 Договору відповідач зобов'язався по закінченню терміну дії Договору повернути автомобіль КП "Київкомунагросервіс" в робочому та справному стані.

Згідно з п. 3.1 Договору автомобіль повинен бути повернутий позивачу протягом п'яти днів з моменту закінчення терміну дії Договору в робочому та справному стані.

Вартість надання послуг договірна і становить 6 198 грн. на місяць, в тому числі ПДВ 1 033 грн. (п. 4.1 Договору). Плата за послуги по цьому Договору здійснюється на підставі виставлених позивачем рахунків протягом п'яти банківських днів з дня одержання відповідного документа, але не пізніше 25 числа кожного місяця (п. 4.3 Договору).

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. 5.1 Договору, даний Договір набуває чинності з 01.04.2008 р. і діє до 31.12.2008 р.

Додатковим договором № 1 від 08.01.2009 р. внесено зміни до Договору, відповідно до яких в преамбулі Договору постачальником зазначено КП "Київкомунсервіс"; розділ 5 "Строк дії договору" викладено у наступній редакції: "Договір вступає в силу з 01.04.2008 р. та діє до 31.12.2009 р.".

За твердженням позивача, відповідно до акта приймання-передачі від 01.04.2008 р. відповідачу було передано автомобіль МАЗ/К0-503В9, державний реєстраційний номер АА80-66СА, вартістю 136 800 грн. разом зі свідоцтвом про реєстрацію, інструкцією по експлуатації та технічному обслуговуванню.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, в якості доказу передачі автомобіля МАЗ/К0-503В9, державний реєстраційний номер АА80-66СА, та технічної документації позивачем було надано суду копію акта приймання-передачі від 01.04.2008 р.

Апеляційним господарським судом встановлено, що листом від 26.07.2013 р. № 1-1555 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про закінчення дії Договору та вимогою повернути асенізаційний автомобіль МАЗ/К0-503В9, державний реєстраційний номер АА80-66СА, що був переданий відповідачу за актом приймання-передачі.

Проте, відповідачем під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій не було надано доказів повернення автомобіля МАЗ/К0-503В9, державний реєстраційний номер АА80-66СА.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що акт приймання-передачі від 01.04.2008 р., копія якого була надана суду у якості доказу передачі спірного автомобіля відповідачу, від імені відповідача підписано Степаничко В.О. без відтиску печатки підприємства. Водночас, доказів, які б підтверджували достовірність підпису Степаничко В.О., до позовної заяви не додано.

З урахуванням викладеного та положень ст.ст. 207, 208 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що долучена до матеріалів справи копія акта приймання-передачі від 01.04.2008 р. не є належним доказом отримання відповідачем автомобіля марки МАЗ/К0-503В9 (державний реєстраційний номер АА80-66СА) та технічної документації до нього, тоді як інших доказів передачі відповідачу зазначеного автомобіля матеріали справи не містять та суду не надано.

Вказавши про ненадання суду доказів виконання позивачем умов Договору, зокрема, передачі відповідачу спірного автомобіля, місцевий господарський суд дійшов висновків про необгрунтованість позовної вимоги та відсутність підстав для її задоволення.

Апеляційний господарський суд, вирішуючи спір, виходив з того, що між сторонами у справі виникли правовідносини, до яких мають застосовуватись норми, що регулюють орендні правовідносини.

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Господарський суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень ст. 764 ЦК України, дійшов висновків, що Договір продовжував свою дію до 30.06.2013 р., тобто відбувалась пролонгація.

Як було встановлено апеляційним господарським судом, у листі від 26.07.2013 р. № 1-1555 позивач повідомив відповідача про закінчення дії Договору та вимагав повернути спірний автомобіль.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

З огляду на вказані положення, встановивши, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за Договором та не повернув позивачу на його вимогу автомобіль МАЗ/К0-503В9, державний реєстраційний номер АА80-66СА, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення.

При цьому, спростовуючи висновки місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вказав, що підписаний сторонами додатковий договір від 08.01.2009 р. до Договору свідчить про виконання умов Договору зі сторони позивача щодо передачі спірного автомобіля.

Також, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що передання та знаходження спірного автомобіля у відповідача підтверджується й тим, що протягом дії Договору відповідач не звертався до суду з позовом про зобов'язання наймодавця передати майно і відшкодувати збитки, завдані затримкою, або з позовом про відмову від договору найму та вимогою від позивача відшкодування завданих йому збитків, тобто з вимогами, що передбачені ст. 766 ЦК України. Таких доказів матеріали справи не містять.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на те, що у матеріалах справи міститься належним чином завірена копія акта звірки розрахунків станом на 19.05.2014 р. між позивачем та відповідачем за Договором з відображенням даних позивача, відповідно до яких відповідач сплачував позивачеві кошти протягом дії Договору. Вказаний акт звірки розрахунків було направлено відповідачу для заповнення своїх даних обліку. Проте, зазначений акт відповідач позивачу не повернув.

Колегією суддів касаційної інстанції визнається помилковим висновок місцевого господарського суду щодо невідповідності акта приймання-передачі від 01.04.2008 р. вимогам законодавства з посиланням на відсутність на ньому відтиску печатки підприємства відповідача, з огляду на таке.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, акт приймання-передачі є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , оскільки він відображає суть господарської операції.

У статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені обов'язкові реквізити первинних документів, як-то: назва документа (форма); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (z0168-95) , затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яким встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п. 2.4 вказаного Положення (у редакції, чинній на момент складання акта приймання-передачі автомобіля від 01.04.2008 р.) первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, відтиск печатки на первинному документі не визначено як обов'язковий реквізит первинного документа.

Натомість особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, є обов'язковим реквізитом первинного документа.

Разом з тим, статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, розглядаючи даний спір та приймаючи оскаржувані рішення у справі, господарські суди з достовірністю не з'ясували дійсні правовідносини, що склались між сторонами.

Так, з урахуванням встановлених обставин, судам, окрім іншого, слід було дослідити питання, чи виставлялись позивачем відповідачу рахунки на оплату послуг за Договором та чи здійснювались відповідачем відповідні щомісячні платежі відповідно до умов п. 4.3 Договору; якщо такі платежі здійснювались, то якими первинними документами це підтверджується; якщо відповідачем кошти за Договором не слачувались, то чи звертався позивач до відповідача з вимогою про оплату послуг за Договором та чим це підтверджується.

Проте, зазначені обставини попередніми судовими інстанціями залишились не з'ясованими, тоді як їх з'ясування має істотне значення для правильного вирішення спору.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушення приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Враховуючи встановлені ст. 111-7 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають права касаційній інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну правову оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону, вирішити спір.