Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Євсікова О.О., суддівКролевець О.А., Попікової О.В., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 р. (головуючий суддя Подобєд І.М., судді Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2014 р. (суддя Петренко І.В.) у справі № 904/3663/14 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Приватного підприємства "Г.Е.Р.А.К.Л.", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4, про передання іпотечного майна в управління, за участю представників: позивача ОСОБА_5, відповідача не з'явились, третьої особи не з'явились,

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2014 р. у справі № 904/3663/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 р., відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Приватного підприємства "Г.Е.Р.А.К.Л." про передання в управління та про встановлення порядку управління належного Приватному підприємству "Г.Е.Р.А.К.Л." нерухомого майна - предмету іпотеки за Іпотечним договором № 226 від 31.03.2006 р., посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованим в реєстрі за № 1063, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна: 2969508), до моменту державної реєстрації права власності за позивачем.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 5, 23, 34 Закону України "Про іпотеку", ст. 16 ЦК України, ст.ст. 33, 34, 35 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача та третьої особи не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.03.2006 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та фізичною особою ОСОБА_4 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6, відповідно до умов якого банк в межах максимального ліміту заборгованості до 3.000.000,00 доларів США надав ОСОБА_4 окремими частинами у тимчасове користування грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та малим приватним підприємством фірмою "ГЕРАКЛ" 31.03.2006 р. було укладено іпотечний договір № 226, посвідчений ОСОБА_6 - нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу за реєстровим № 1063 (далі - іпотечний договір).

Відповідно до вказаного іпотечного договору іпотекодавець як майновий поручитель передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.2006 р. нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_2 (далі - предмет іпотеки).

ОСОБА_4 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, що встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.01.2012 р., яке набрало законної сили 18.05.2013 р. Цим рішенням стягнуто з ОСОБА_4 на користь Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" суму заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.2006 р. та додатковими угодами до нього в розмірі 110.237.352,90 грн. Вказане рішення суду ОСОБА_4 станом на час розгляду даного спору не виконав.

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" є правонаступником Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", створеного в організаційно-правовій формі відкритого акціонерного товариства. Публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк" належать всі права та обов'язки, все рухоме та нерухоме майно, які належали акціонерно-комерційному банку соціального розвитку "Укрсоцбанк".

24.11.2010 р. між Приватним підприємством "Г.Е.Р.А.К.Л." та Приватним підприємством "Фірма "ГЕРАКЛ" укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець Приватне підприємство "Фірма "ГЕРАКЛ" передало в іпотеку предмет іпотеки приватному підприємству "Г.Е.Р.А.К.Л.", який перебував в іпотеці Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк".

В зв'язку із невиконанням ОСОБА_4 вказаного вище рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.01.2012 р. ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до господарського суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_4

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2013 р. у справі № 904/4762/13 було визнано недійсним договір іпотеки від 24.11.2010 р., укладений між Приватним підприємством "Г.Е.Р.А.К.Л." та Приватним підприємством "Фірма "ГЕРАКЛ". Також в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_4 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 09.2/120-6 від 31.03.2006 р. в сумі 50.438.000,00 грн. звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №226 від 31.03.2006 р. та визнано право власності на нього за позивачем - ПАТ "Укрсоцбанк". Вказане рішення суду набрало законної сили станом на час розгляду спору.

Разом з тим, як встановлено судоми, до теперішнього часу власником предмета іпотеки згідно з даними державного реєстру власників нерухомого майна є відповідач, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" № 3110 від 26.08.2010 р. та Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 02.09.2010 р. Цей факт також встановлений рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.06.2012 р. у справі № 403/8065/12 за заявою ОСОБА_7 про перегляд рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.10.2011 р. за нововиявленими обставинами. Вказане рішення набрало законної сили станом на час розгляду спору.

З огляду на те, що рішення суду про визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки у встановленому законодавством України порядку не виконано, а право власності на іпотечне нерухоме майно за позивачем не зареєстроване, позивач, посилаючись на встановлене ст. 34 Закону України "Про іпотеку" право іпотекодержателя отримати на підставі окремого рішення суду іпотечне нерухоме майно в управління, звернувся до суду з указаним позовом про передачу йому нерухомого майна - предмета іпотеки в управління та про встановлення судом порядку такого управління до моменту державної реєстрації за позивачем прав власності.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що рішенням суду за позивачем було визнано право власності на спірне майно, тобто суд уже вирішив між сторонами спір щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі позивачу (іпотекодержателю) всіх правомочностей власника спірних приміщень. За висновком судів, позивач у передбачений законом спосіб набув всіх правомочностей власника приміщення, а тому суд позбавлений можливості передати позивачу спірне майно в управління, оскільки правомочності власника вже і так передбачають право володіння та користування майном його власником.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм матеріального права, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 183 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Як зазначено судами, станом на час розгляду спору власником предмета іпотеки згідно з даними державного реєстру власників нерухомого майна є відповідач, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" № 3110 від 26.08.2010 р. та Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 02.09.2010 р.

Відтак, висновок судів про те, що позивач набув всіх правомочностей власника приміщення, які передбачають право володіння та користування майном, є суперечливим.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об'єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування.

У свою чергу ст. 34 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.

Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

З наведених положень законодавства вбачаться, що звернення стягнення на предмет іпотеки жодним чином не виключає можливості звернення іпотекодержателя до суду з позовом про передачу предмета іпотеки в його управління.

Колегія суддів в цілому відзначає, що встановлена ст. 34 Закону України "Про іпотеку" можливість отримати іпотечне майно в управління на підставі договору між іпотекодавцем та іпотекодержателем або за рішенням суду (після звернення стягнення на таке майно) за своєю правовою суттю є окремим додатковим способом захисту прав іпотекодержателя. Застосування такого способу має наслідком, зокрема, належне збереження і використання іпотечного майна для отримання доходів, які можуть бути спрямовані на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Більш того, такий спосіб захисту порушеного права узгоджується зі ст. 16 ЦК України, згідно якою суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, в даному випадку - саме ст. 34 Закону України "Про іпотеку".

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що позовні вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом, обґрунтовується певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом в сукупності.

У своїх позовній заяві позивач стверджував, зокрема, про те, що станом на час розгляду спору за ним не зареєстровано право власності на спірне майно, а тому він позбавлений права управління цим майном.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій обмежились лише помилковим висновком про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки виключає можливість звернення іпотекодержателя до суду з позовом про передачу предмету іпотеки в його управління.

При цьому суди не вжили усіх належних дій щодо розгляду позовних вимог по суті та не встановили відповідних обставини справи щодо наявності чи відсутності у позивача фактичних підстав для отримання іпотечного майна в управляння.

Таким чином, суди в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності з урахуванням об'єкта і предмета спору, а отже дійшли передчасних висновків.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2014 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 р. у справі № 904/3663/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Стягнути з Приватного підприємства "Г.Е.Р.А.К.Л." (49101, м. Дніпропетровськ, вул. Мініна, 1, кв. 87, ідент. код 371122144) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, ідент. код 00039019) судові витрати у розмірі 40.803,00 грн.