В липні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Підприємства теплових мереж "Самбіртеплокомуненерго" про стягнення 6 517,01 грн. пені, 7 % штрафу в сумі 13 477,13 грн., інфляційних витрат в сумі 1 297,68 грн. та 3 % річних у розмірі 1303,39 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.09.2014 року (суддя Коссак С.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.10.2014 року (судді: Галушко Н.А., Данко Л.С., Орищин Г.В.), позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 5 904,87 грн. пені, 10 781,70 грн. штрафу, 801,93 грн. інфляційних витрат, 3 % річних в сумі 1 181,77 грн. та 1 727,58 грн. витрат по оплаті судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Підприємства теплових мереж "Самбіртеплокомуненерго", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 2695,43 грн. штрафу та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, скаржник послався на те, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу і його важкий фінансовий стан не є винятковими випадками в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 ГПК України та підставами для зменшення штрафу.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 28.08.2012 року між НАК "Нафтогаз України" (продавцем) та Підприємством теплових мереж "Самбіртеплокомуненерго" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 12/524-ТЕ-21, згідно якого продавець зобов'язувався передати покупцеві у 2012 році природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням і релігійними організаціями, а покупець - прийняти й оплатити його вартість.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору позивач протягом жовтня - грудня 2012 р. поставив відповідачу природний газ на загальну суму 745 607,74 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, вартість якого своєчасно не оплачена відповідачем.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Позовні вимоги обгрунтовані несвоєчасною сплатою відповідачем у визначені договором строки вартості спожитого газу, а тому за прострочення виконання грошового зобов"язання постачальник нарахував споживачу пеню в сумі 6 517,01 грн., 3 % річних в сумі 1 303,39 грн., 7% штрафу в сумі 13 477,13 грн. та інфляційні витрати у розмірі 1 297,68 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України та статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статей 525, 526, 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, обгрунтовано вказав на порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати вартості газу та можливість притягнення його до відповідальності, передбаченої пунктом 7.2. договору і статтею 625 ЦК України, щодо стягнення пені, штрафу, інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов"язання.

При цьому, суди першої й апеляційної інстанцій, погоджуючись з наявністю факту несвоєчасного виконання відповідачем договірних зобов'язань, наслідком чого є нарахування пені, штрафу, інфляційних витрат та 3 % річних, перевірили правильність сум заявлених до стягнення грошових коштів, обчислених позивачем без врахування днів, в яких мало місце часткове погашення суми основного боргу по кожному спірному періоду та з врахуванням дат погашення боргу.

За результатом перерахунку заявлених позивачем сум пені, інфляційних витрат та 3 % річних, господарські суди попередніх інстанцій, зважаючи на неправильно здійснений позивачем розрахунок, дійшли обгрунтованого висновку про те, що належний до стягнення з відповідача розмір пені становить 5 904,87 грн., інфляційних витрат - 801,93 грн. та 3 % річних - 1181,77 грн.

Разом з тим, враховуючи, що скаржником не оскаржуються судові акти попередніх інстанцій щодо стягнення пені, інфляційних витрат та 3 % річних, а скарга стосується лише правомірності зменшення судами суми штрафу, оцінку якої здійснено нижче, тому в цих частинах вони не перевіряються судом касаційної інстанції.

Водночас, погоджуючись з доводами позивача про підставність нарахування відповідачу штрафу в сумі 13 477,13 грн., суди першої й апеляційної інстанцій використали право, передбачене пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України, щодо зменшення належної до стягнення суми штрафу на 20 %, тобто до 10 781,70 грн.

Судова колегія вважає такі висновки місцевого й апеляційного господарських судів правильними з огляду на наступне.

В силу частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 статті 233 цього ж Кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 83 ГПК України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Крім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 (v0767600-13) зазначено: положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки (пені та штрафу) на 20 %, господарські суди попередніх інстанцій прийняли до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, важливість збереження господарської діяльності відповідача, як підприємства, а також обставини наявності заборгованості населення й інших споживачів газу перед відповідачем за спожиті комунальні послуги.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили всі істотні для справи обставини, правильно застосували ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України та прийшли до вірного висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення стягнутої суми штрафу на 20 %, тобто до 10 781,70 грн.

Відтак, під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо обгрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10 781,70 грн. штрафу та безпідставного зменшення цієї суми не заслуговують на увагу, оскільки таке право передбачено статтею 83 ГПК України.

За таких обставин, прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.