головуючого Іванової Л.Б. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Кролевець О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення та постанову Господарського суду Харківської області від 19.05.2014 Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 у справі № 922/4160/13 Господарського суду Харківської області за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" про стягнення коштів за участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: ФОП ОСОБА_4;

третьої особи: повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 17.12.2014 № 02-05/550 для розгляду касаційної скарги у справі № 922/4160/13, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 17.12.2014, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Іванова Л.Б., судді -Гольцова Л.А., Кролевець О.А.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.05.2014 у справі № 922/4160/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Аюпова Р.М., судді - Бринцев О.В., Шатерніков М.І.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Могилєвкін Ю.О., судді - Пушай В.І., Плужник О.В.) рішення Господарського суду Харківської області від 19.05.2014 у справі № 922/4160/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Від відповідача надійшов відзив та додаткові доводи, в яких він заперечує проти задоволення касаційної скарги позивача, просить оскаржувані судові рішення у даній справі залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 11.03.2011 відповідач підписав з позивачем Заяву про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відтиском печатки, в зв'язку з чим Банком йому було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1.

Відповідно до Заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів, Банк при наявності вільних грошових ресурсів здійснює обслуговування кредитного ліміту Клієнта за рахунок кредитних коштів в рамках ліміту, про розміри якого Банк оповіщає Клієнта на свій розсуд або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку та Клієнта. Порядок, встановлення, змінення ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки, користування кредитним лімітом регламентується Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифів Банка, розміщених в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом з анкетою (заявою) складають договір банківського обслуговування.

У Заяві про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів та відтисків печатки зазначено, що Клієнт підписавши цю заяву, погоджується з умовами та правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по розрахунковим картам, розташованих на сайті банку www.privatbank.ua та http://client-bank.privatbank.ua, тарифами Банку, які разом з цією заявою та карткою зі зразками підпису та відтиску печатки складають договір банківського обслуговування. Своїм підписом Клієнт приєднується та зобов'язується виконувати умови, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, тарифах Приватбанку - договорі банківського обслуговування в цілому. Відносини між Банком та Клієнтом можуть вирішуватись як шляхом підписання окремих угод або додаткових угод до договору, так і шляхом обміну інформацією відносно банківського обслуговування з клієнтом через web-сайти банку www.privatbank.ua та http://client-bank.privatbank.ua чи інший Інтернет SMS-ресурс, зазначений Банком.

Таким чином, ПАТ КБ "Приватбанк" зазначає, що згідно Заяви про відкриття поточного рахунку, відповідач приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із Заявою складають договір банківського обслуговування та взяв на себе зобов'язання виконувати умови зазначеного договору.

Звертаючись до суду з даним позовом, як вірно встановлено судами, ПАТ КБ "Приватбанк" посилався, що відповідачем прострочено виконання своїх зобов'язань за договором банківського обслуговування від 11.03.2011, у зв'язку з чим у нього перед позивачем виникла заборгованість в сумі 24805,07 грн, з яких: 15400,00 грн - сума заборгованості за кредитом, 5930,00 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2000,47 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 1474,60 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України (435-15) та дійшов висновку, що спірний договір в частині, яка відноситься до кредитного договору є нікчемним, оскільки при його укладенні сторонами не дотримано письмової форми.

При цьому, суди зазначили, що сторонами не погоджено між собою усіх істотних умов договору кредиту, а саме умов надання кредиту, розміру грошової суми, яка надається позивачем, умови, на яких відповідач зобов'язується повернути отриману суму кредиту. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи банка, не відображають зміст домовленостей між позивачем та конкретним клієнтом (в даному випадку відповідачем), а розмір грошової суми, що передається Банком Клієнту взагалі відсутній.

При розгляді справи суди послались на відсутність у спірному договорі названих вище істотних умов, а тому цей договір, на переконання апеляційного господарського суду, є неукладеним.

Суди зауважили, що встановлення кредитного ліміту по рахунку ФОП ОСОБА_4 не є погодженням між позивачем та відповідачем розміру грошової суми, яка передається за договором кредиту (не є сумою кредиту).

Також, попередні судові інстанції встановили відсутність в матеріалах справи первинних розрахункових документів (платіжних доручень, меморіальних ордерів, касових видаткових ордерів тощо), які б підтверджували передачу позивачем відповідачеві відповідних грошових коштів.

Зважаючи на наведене, місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції встановили, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки не підтверджені наявними матеріалами справи.

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, виходячи з наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Згідно зі ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України (1798-12) ).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1067 ЦК України закріплено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанції обґрунтовано дійшли висновку щодо правової природи договору, укладеного між сторонами даного спору шляхом приєднання, а саме, що він є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 ГК України).

Як зазначалось вище, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів, Банк при наявності вільних грошових ресурсів здійснює обслуговування кредитного ліміту Клієнта за рахунок кредитних коштів в рамках ліміту, про розміри якого Банк оповіщає Клієнта на свій розсуд або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку та Клієнта. Порядок, встановлення, змінення ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки, користування кредитним лімітом регламентується Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифів Банка, розміщених в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом з анкетою (заявою) складають договір банківського обслуговування.

Суди не врахували, що відповідно до розділу 1 Правил надання банківських послуг та тарифів Банка (далі - Правила), розміщених на web-сайті банку www.privatbank.ua, ці правила є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг Банком його Клієнтам. Таким чином, Клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг позивача.

Розділом 3.18 Правил передбачено надання послуги щодо встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок корпоративного Клієнта.

Відповідно до п. 3.18.1.1 Правил, кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту.

Банк здійснює обслуговування ліміту Клієнта, що полягає в проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку Клієнта, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.

Відповідно до п. 3.18.1.8 Правил, проведення платежів Клієнта в порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" або в формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів та відтисків печатки", або в формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або в формі обміну інформацією, або в будь-якій іншій формі. При порушенні Клієнтом будь-якого із обов'язків, передбачених "Умовами і правилами надання банківських послуг", Банк на власний розсуд, має право змінити умови кредитування, встановити інший строк повернення кредиту. При належному використанні Клієнтом обов'язків, передбачених "Умов та правил надання банківських послуг", проведення платежів Клієнта в порядку обслуговування ліміту може бути продовжено Банком на той же строк.

Пунктом 3.18.1.11 Правил встановлено період безперервного користування кредитним лімітом - не більше 35 днів (періодом безперервного користування кредитним лімітом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку).

Відповідно до п.п. 3.18.2.2.2, 3.18.2.2.3 та 3.18.2.2.5 Правил, Клієнт зобов'язується проводити погашення кредитного ліміту не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування кредитним лімітом, сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом та повністю повернути кредит в строки, передбачені Правилами.

Розділом 3.18.4 Правил визначено порядок розрахунків між сторонами, а розділом 3.18.5 Правил передбачено відповідальність сторін.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності зі ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" встановлено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, зі змісту прийнятих у цій справі судових рішень вбачається, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій, зазначених вимог ГПК України (1798-12) не дотримались та не забезпечили сторонам у справі дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Про наведене свідчить відсутність дослідження у прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами рішеннях усіх поданих сторонами в матеріали справи доказів.

Під час розгляду справи суд першої інстанції та її перегляду в апеляційному порядку зазначили про відсутність в матеріалах справи первинних розрахункових документів (платіжних доручень, меморіальних ордерів, касових видаткових ордерів тощо), які б підтверджували передачу позивачем відповідачеві відповідних грошових коштів.

Поряд з іншими доказами, не дано належної оцінки, зокрема, долученим до матеріалів справи випискам по рахунку № НОМЕР_1 (а.с. 163-167, т.с. 1), меморіальним ордерам (а.с. 36-37, т.с.2). Також, до матеріалів справи позивачем додано розрахунок заборгованості за спірним договором, складений за період з 21.03.2011 по 29.07.2013 (а.с. 43-44, т.с. 1), виписку по рахунку № НОМЕР_1 за період з 27.07.2012 по 29.07.2013 (а.с. 45, т.с. 1) та претензію позивача до відповідача від 18.07.2013 № 10221HAFOS01V (а.с. 47-49, т.с. 1).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України (1798-12) , що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.

Оскільки, в силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.