головуючого судді Гончарука П.А., судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Стратієнко Л.В., за участю представників сторін від відповідача ОСОБА_4; розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" на рішення Господарського суду Харківської області від 22.04.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 року у справі № 922/768/14 Господарського суду Харківської області за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" про стягнення 58724,41 грн

У березні 2014 року Приватне акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (надалі - ПАТ "Страхова компанія "Інгосстрах", позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (надалі - ФОП ОСОБА_5, відповідач) про відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, в сумі 58724,41 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на його недоведеність та пропуск позовної давності.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.04.2014 року (суддя Суслова В.В.) в задоволенні позову відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 року (судді: Здоровко Л.М., Лакіза В.В., Плахов О.В.) рішення Господарського суду Харківської області від 22.04.2014 року про відмову в позові залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, ПАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм ч.ч. 1 та 6 ст. 261, 993 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) ), просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення у справі - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши згідно ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення та постанову - без змін з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 06.11.2007 року між ПАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" (страховик) та ОСОБА_6 (страхувальник) укладено договір страхування наземного транспорту, яким застраховано транспортний засіб марки Nissan Primera 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до умов договору страховик зобов'язався у разі настання страхового випадку здійснити страхове відшкодування страхувальнику або вигодонабувачеві (ПАТ КБ "Приватбанк"), а страхувальник зобов'язався своєчасно сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови правил страхування.

19.08.2008 року в місті Дніпропетровськ на Донецькому шосе внаслідок ДТП за участю застрахованого автомобіля та автомобіля "MAN", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7, було пошкоджено автомобіль Nissan Primera, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Постановою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 02.09.2008 року водія ОСОБА_7 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу.

13.10.2008 року на підставі заяви ОСОБА_6 про виплату страхового відшкодування від 20.08.2008 року страховик перерахував банку - вигодонабувачеві страхове відшкодування у розмірі 58724,41 грн.

У березні 2011 року ПАТ СК "Інгосстрах" звернулось до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_7, треті особи ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_5, ТДВ "Міжнародна страхова компанія", про відшкодування матеріальної шкоди у порядку регресу.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06.08.2013 року у справі № 2/1224/11 ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ПАТ СК "Інгосстрах" страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 23241,86 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120,00 грн, в іншій частині у позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18.09.2013 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06.08.2013 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ СК "Інгосстрах" відмовлено, оскільки на час скоєння ДТП ОСОБА_7 перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_5, а тому не міг відповідати за завдану шкоду як перед потерпілим ОСОБА_6, так і перед страховиком, який виплатив страхове відшкодування потерпілому.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив із того, що позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, оскільки до вимог про відшкодування майнової шкоди, понесеної ним у результаті виплати страхувальнику страхового відшкодування за договором майнового страхування, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, перебіг якої відповідно до ч. 6 ст. 261 ЦК України починається від дня виконання основного зобов'язання - сплати страхового відшкодування (13.10.2008 року).

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками місцевого господарського суду щодо визначення початку перебігу строку позовної давності та спливу строків позовної давності за вимогами позивача. Доводи відповідача щодо переривання перебігу позовної давності, у зв'язку із зверненням позивача у березні 2011 року до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_7 про стягнення страхового відшкодування, суд апеляційної інстанції відхилив, зазначивши, що відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України пред'явлення позову до неналежного відповідача не перериває перебіг строку позовної давності.

Одночасно, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у позові слід відмовити з підстав його необґрунтованості та недоведеності, а не у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Харківський апеляційний господарський суд вказав на недоведеність факту чинності договору страхування під час скоєння ДТП, оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася 19.08.2008 року, за договором строк його дії становить 12 місяців (один рік) з 06.11.2007 року по 06.11.2007 року включно (але не більше ніж оплачуємий період відповідно до п. 10.1 договору, який також встановлений з 06.11.2007 року по 06.11.2007 року), у страховому акті № И-13153 від 13.10.2008 року визначений інший строк дії договору: з 15.11.2007року по 05.11.2008 року, при цьому, позивач на вимогу суду апеляційної інстанції не надав письмові пояснення та інші докази в обґрунтування строку дії договору, у тому числі додаткові угоди щодо строку дії договору.

Крім того, суд апеляційної інстанції, дослідивши поданий позивачем звіт про оцінку вартості майнової шкоди, заподіяної ушкодженням транспортного засобу від 23.09.2008 року, складений ТОВ "Оперейтор", відхилив цей доказ як неналежний, оскільки 1) позивач на вимогу суду не надав оригінал звіту про оцінку вартості майнової шкоди, заподіяної ушкодженням транспортного засобу від 23.09.2008 року, складеного ТОВ "Оперейтор", договір № 9/Э від 01.10.2007 року, укладений з ТОВ "Оперейтор", розрахунок матеріалів та робіт на підтвердження розміру страхового відшкодування; 2) відповідно до звіту розмір матеріальних збитків, спричинених при ДТП автомобілю Nissan Primera, визначений на дату оцінку, тобто на 23.09.2008 року, у той час як безпосередньо ДТП сталася 19.08.2008 року; 3) звіт не містить жодних розрахунків вартості робіт, матеріалів, запасних частин, та їх обсягів; 4) достовірно не доведено, що пошкодження транспортного засобу передньої частини автомобіля, стали наслідком ДТП, що сталася 19.08.2008 року, а не отримані раніше, враховуючи попереднє звернення страхувальника з заявою про відшкодування шкоди, заподіяної у зв'язку з пошкодженням лобового скла автомобіля.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили початок перебігу строків позовної давності.

Вищий господарський суд України погоджується з доводами касаційної скарги, що стосуються висновків про початок перебігу строків позовної давності за вимогами позивача. Беручи до уваги також й правову позицію, висловлену судовими палатами у цивільних та господарських справах Верховного Суду України при розгляді справи N 6-112цс13 (постанова від 25.12.2013 року), суд касаційної інстанції вважає, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення ч. 6 ст. 261 ЦК України, а тому й неправильно визначили початок перебігу позовної давності.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений у випадках, встановлених законом.

Такий випадок встановлено ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", згідно із якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

За таких обставин, які свідчать про перехід до страховика права вимоги, а не набуття ним такого права правильним і обґрунтованим є застосування до спірних правовідносин ст. 262 ЦК України, яка встановлює, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, і відповідно перебіг строку позовної давності починає обчислюватися відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В матеріалах справи відсутні достовірні докази про те, що раніше, ніж було прийнято рішення Апеляційного суду Харківської області від 18.09.2013 року у справі № 2/1224/11, позивач знав або міг довідатися про те, що на час скоєння ДТП ОСОБА_7 перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_5, тому трирічний строк позовної давності за вимогами позивача до відповідача про відшкодування шкоди, завданої його працівником, починається з 18.09.2013 року, тобто з моменту, коли позивач довідався про особу, яка відповідальна за завдану матеріальну шкоду потерпілому у ДТП.

За таких обставин, посилання суду як першої, так і другої інстанцій на сплив строків позовної давності підлягає виключенню з мотивувальної частини ухвалених судових рішень.

Разом з тим, суд касаційної інстанції враховує, що апеляційний суд відмовив у позові з огляду на його недоведеність належними і допустимими доказами та необґрунтованість.

Будь-яких обґрунтувань, з посиланням на норми матеріального чи процесуального права, які б спростовували висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові саме з цих підстав, заявник в касаційній скарзі не навів.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

При цьому, судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права призвело до прийняття неправильного по суті судового рішення. Законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у ст. 111-7 ГПК України, а також те, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судами першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, і помилки у застосуванні норм матеріального права щодо строків позовної давності не впливають на правильність висновку суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову саме з підстав його недоведеності, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, а ухвалених у справі судових рішень - без змін, але з урахуванням мотивів та підстав, викладених у цій постанові.

Судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за розгляд касаційної скарги, у відповідності до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 22.04.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 року у справі № 922/768/14 - без змін.