Головуючого судді: Запорощенка М.Д. - доповідач суддів: Білошкап О.В. Погребняка В.Я. розглянув касаційну скаргу арбітражного керуючого ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11.09.2014 р. у справі № 7/7 господарського суду Полтавської області за заявою боржника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання банкрутом за участю представників сторін: від боржника: ОСОБА_5 від скаржника: ОСОБА_4. від кредиторів: Міхай-Седова Ю.С., за довіреністю (ПАТ "Райффайзен Банк Аваль")

Ухвалою господарського суду Полтавської області (суддя Іванко Л.А.) від 11.09.2014 р. скарги на дії ліквідатора задоволено; усунено арбітражного керуючого ОСОБА_4. від виконання обов'язків ліквідатора у справі про банкрутство Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5; ліквідатором у справі про банкрутство Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 призначено арбітражного керуючого Боровика Руслана Леонідовича (свідоцтво НОМЕР_1 від 17.07.2013 р.); зобов'язано арбітражного керуючого ОСОБА_4. передати ліквідатору Боровик Р.Л. матеріали по здійсненню ліквідаційної процедури банкрута; в задоволенні клопотання про затвердження звіту про оплату витрат ліквідатора відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. апеляційну скаргу арбітражного ОСОБА_4 залишено без задоволення. Ухвалу господарського суду Полтавської області від 11.09.2014 р. у справі № 7/7 - без змін.

Не погодившись з ухвалою господарського суду Полтавської області від 11.09.2014 р. та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. у справі № 7/7, арбітражний керуючий ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про скасування означених судових актів, з вимогою прийняти нове рішення про залишення без задоволення скарг ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", ОСОБА_9 на дії ліквідатора, усунути від виконання обов'язків ліквідатора арбітражного керуючого Боровика Р.Л., покласти обов'язки ліквідатора у справі № 7/7 на арбітражного керуючого ОСОБА_4.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій при задоволенні скарг кредиторів на дії ліквідатора не було надано відповідної юридичної оцінки умовам мирової угоди, редакцію якої було затверджено на засіданні комітету кредиторів від 17.02.2014 р., та умовам, що передували укладенню мирової угоди. Також, скаржник зауважує на тому, що засіданні комітету кредиторів від 17.02.2014 р. було проведено без участі ліквідатора та врахування його позиції з приводу укладання мирової угоди, проект мирової угоди запропонований ліквідатором було безпідставно відхилено комітетом кредиторів. Крім того, заявник посилається на те, що суди не дослідили та не надали належної правової оцінки комітету кредиторів, який приймав рішення про укладання мирової угоди від імені кредиторів на предмет його легітимності та діючих повноважень.

08.12.2014 р. від боржника, ФОП ОСОБА_5, до суду надійшов лист з повідомленням про те, що 17.11.2014 р. наказом Міністерства юстиції України № 1923/5 свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) НОМЕР_2 від 22.03.2013 р., видане ОСОБА_4, анульоване. Боржник просить відмовити в розгляді скарги арбітражного керуючого ОСОБА_4.

Дана заява колегією суду не приймається, оскільки заявником не додано доказів у підтвердження викладених обставин, а також, в зв'язку з не відповідністю вимог нормам процесуального Закону, яким визначені повноваження суду касаційної інстанції.

16.12.2014 р. від арбітражного керуючого ОСОБА_4 до суду надійшло клопотання про відкладення та продовження строку розгляду касаційної скарги з підстав подання скаржником до Харківського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування п.1 Наказу Міністерства юстиції України від 17.11.2014 р. № 1923/5.

Дане клопотання колегію суддів відхилене як необґрунтоване, оскільки скаржником не надано доказів прийняття до провадження означеної позовної заяви та не наведено підстав неможливості розгляду даної касаційної скарги до розгляду позову ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування п.1 Наказу Міністерства юстиції України від 17.11.2014 р. № 1923/5.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як це було встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.01.2010 р. порушено провадження у справі № 7/7 про банкрутство Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, в порядку ст.ст. 47, 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою господарського суду Полтавської області від 25.03.2010 р. визнано банкрутом фізичну особу-підприємця ОСОБА_5; відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Бончака С.А. з наданням йому повноважень відповідно до положень вищевказаного Закону.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 26.08.2010 р. затверджено реєстр вимог кредиторів фізичної особи - підприємця ОСОБА_5

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 31.03.2011 р. строк ліквідаційної процедури продовжено на шість місяців.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 01.12.2011 р. задоволено клопотання комітету кредиторів про призначення нового ліквідатора фізичної особи-підприємця ОСОБА_5; призначено арбітражного керуючого Болтіка С.М. ліквідатором у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_5

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 23.07.2013 р. у справі № 7/7, зокрема, усунено арбітражного керуючого Болтіка С.М. від виконання обов'язків ліквідатора у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_5; ліквідатором у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_5 призначено арбітражного керуючого ОСОБА_4

До господарського суду Полтавської області від кредиторів ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_9 надійшли скарги на дії ліквідатора, арбітражного керуючого ОСОБА_4 Скаржники просять визнати дії, що здійснюється ліквідатором у ліквідаційній процедурі, а також бездіяльність щодо невжиття заходів на виконання рішення комітету кредиторів про укладення мирової угоди у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_5 неправомірними, припинити повноваження ліквідатора ОСОБА_4 Кредитор, ОСОБА_9, у скарзі, також, просить призначити ліквідатором у справі Боровик Р.Л.

Приймаючи означені судові акти, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий ОСОБА_4. діяв без урахування інтересів боржника та всіх його кредиторів, в т.ч. не виконуючи ухвалу господарського суду Полтавської області від 27.02.2014 року та рішення комітету кредиторів, оформлене протоколом від 17.02.2014 р., шляхом затягування процедури укладення мирової угоди, тим самим безпідставно затягуючи провадження у судовій справі про банкрутство боржника - ФОП ОСОБА_5

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками та рішеннями судів першої та апеляційної інстанції з оглядом на наступне.

Згідно зі ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Провадження у справах про банкрутство регулюється ГПК (1798-12) у випадках, коли його норми безпосередньо визначають правила даного провадження (статті 2, 41, 12 та 15) або мають універсальний характер для будь-якої стадії судового процесу, або процесуальної дії (статті, вміщені в розділах I, V, VI, VII, XII, XIII), з урахуванням встановлених Законом особливостей.

Враховуючи прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) від 22.12.2011 р. N 4212-VIВ та роз'яснення надані в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 28.03.2013 № 01-06/606/2013 (v_606600-13) ( зі змінами та доповненнями) даному випадку, що стосується розгляду скарги на дії ліквідатора та питання щодо його усунення, застосуванню підлягають норми Закону про банкрутство, що діяли до 19.01.2013 р. Проте, порядок продажу майна в провадженні у справі про банкрутство (оцінка майна, яке підлягає продажу; передання активів боржника, які залишаються не проданими на час закінчення ліквідаційної процедури тощо) повинні оцінюватися з врахуванням приписів Закону про банкрутство в редакції що діє з 19.01.2013 р.

За приписами п. 5 ст. 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" арбітражний керуючий зобов'язаний здійснити заходи щодо захисту майна боржника, аналізувати фінансову та господарську діяльність боржника та виконувати інші повноваження, передбачені цим законом.

Статтею 1 Закону про банкрутство визначено, що ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор призначається у порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією. Обов'язки ліквідатора у ліквідаційній процедурі визначені статтями 25-31 Закону про банкрутство.

Згідно із ч. 9 ст. 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності, боржника або визнання його банкрутом" невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого згідно з цим Законом, може бути підставою для усунення арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов'язків, про що господарський суд виносить ухвалу.

Пункт 4 ст.25 Закону про банкрутство визначає, що дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.

Отже, відповідно до приписів Закону підставою усунення ліквідатора від виконання ним своїх обов'язків повинно бути дослідження та доведення факту невиконання або неналежного виконання арбітражним керуючим обов'язків, визначених Законом.

Відповідно до ч.3 ст. 35 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету, та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.

Частиною 1 ст. 38 Закону про банкрутство встановлено, що арбітражний керуючий протягом п'яти днів з дня укладення мирової угоди повинен надати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено: часу свого призначення ліквідатором арбітражний керуючий ОСОБА_4. взагалі не звітував перед комітетом кредиторів; Арбітражним керуючим не надано суду жодного протоколу засідання комітету кредиторів, доказів направлення своїх звітів членам комітету кредиторів; на засідання комітету кредиторів 17.02.2014 р., порядком денному якого, зокрема, було передбачено заслуховування звіту ліквідатора, арбітражний керуючий не з'явився; вимоги суду за ухвалою господарського суду Полтавської області від 27.02.2014 р. не виконав; рішення комітету кредиторів від 21.07.2014 р. про затвердження мирової угоди в редакції згідно з додатком № 1 до протоколу комітету кредиторів ліквідатор не виконав.

З урахуванням встановлених обставин, суди дійшли вірного висновку про неналежне виконання своїх обов'язків ліквідатором ФОП ОСОБА_5 арбітражним керуючим ОСОБА_4.

Стосовно доводів скаржника про те, що судами не було надано відповідної юридичної оцінки умовам мирової угоди, редакцію якої було затверджено на засіданні комітету кредиторів від 17.02.2014 р., та умовам, що передували укладенню мирової угоди, та комітету кредиторів, який приймав рішення про укладання мирової угоди від імені кредиторів на предмет його легітимності та діючих повноважень, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом.

За приписами ч. 2 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" про дату розгляду мирової угоди господарський суд повідомляє сторони мирової угоди. Господарський суд зобов'язаний заслухати кожного присутнього на засіданні кредитора, у якого виникли заперечення щодо укладення мирової угоди, навіть якщо на засіданні комітету кредиторів він голосував за укладення мирової угоди.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 38 Закону, господарський суд при розгляді мирової угоди зобов'язаний дослідити умови мирової угоди на предмет їх відповідності чинному законодавству, а також перевірити встановлений Законом порядок укладення мирової угоди.

Таким чином, вищеозначені доводи скаржника можуть бути предметом розгляду під час затвердження мирової угоди та не спростовують, встановлених судами попередніх інстанцій, фактів неналежного виконання обов'язків ліквідатора, покладених на нього Законом про банкрутство.

У відповідності до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийняті у даній справі ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду відповідають нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують висновків попередніх судів у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржених судових актів.