Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. за участю представників сторін: позивача Шапарь А.В. дов. від 19.11.2014 Заіки О.М. дов. від 19.11.2014 відповідача Середи Р.М. дов. від 13.08.2014 прокуратури не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної служби геології та надр України на постанову від 22.10.2014 Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/14633/14 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Беніш Джі Пі еС Україна" до Державної служби геології та надр України за участю Прокуратури міста Києва про стягнення 21990186,42 грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "Беніш Джі Пі еС Україна" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби геології та надр України про стягнення заборгованості в сумі 17806882,49 грн, 3% річних в сумі 813750,13 грн та інфляційних втрат в сумі 1960614,71 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.08.2014 року (суддя Бондарчук В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 року (головуючий суддя Власов Ю.Л., Корсакова Г.В., Самсін Р.І.), позовні вимоги задоволені частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 17806882,49 грн. заборгованості, 1960614,71 грн інфляційних втрат, 813750,13 грн 3% річних та 68397,67 грн судового збору.

Державна служба геології та надр України звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що судові рішення є незаконними, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме статей 4, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, статей 3, 509, 627 Цивільного кодексу України.

Крім того, заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій не застосовано приписи статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (719-18) та не взято до уваги вимогу Державної фінансової інспекції в місті Києві від 05.06.2014 № 26-10-14-14/7663 з урахуванням якої Держгеонадра України зменшила суму кредиторської заборгованості на суму 3282001,63 грн.

Крім того, на думку заявника, умовами договору чітко не визначено термін виконання зобов'язань щодо проведення оплати, в зв'язку з чим нарахування інфляційних та річних не може здійснюватися.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 25.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Беніш Джі Пі еС Україна" (позивач) та Державною службою геології та надр України (відповідач) був укладений договір № 1 поставки обладнання, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача обладнання, склад та специфікація якого визначається у додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити товар.

Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що ціна товару за цим договором становить 9654687,49 грн.

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати товару відповідачем після підписання сторонами акта прийому-передачі товару, видаткової накладної та пред'явлення позивачем рахунку на оплату товару.

Додатком № 1 до договору сторони погодили перелік обладнання та його вартість.

На виконання умов договору від 25.12.2012 позивач передав, а відповідач прийняв обладнання на загальну суму 9654687,49 грн, що підтверджується актом приймання передачі обладнання від 25.12.2012 року та видатковою накладною № gp-0000872 від 25.12.2012.

Також судами встановлено, що 25.12.2012 позивачем було надано відповідачеві рахунок-фактуру №gp-0010204 від 25.12.2012 для оплати отриманого обладнання на суму 9654687,49 грн.

28.03.2013 відповідач частково оплатив отримане обладнання в сумі 2000000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Крім того, судами встановлено, що 25.12.2012 між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки програмного забезпечення № 2, за умовами якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача програмне забезпечення, склад та специфікація якого визначається у додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити товар. Згідно пункту 3.1 договору ціна товару за цим договором становить 10152195,00 грн.

Відповідно до пункту 4.1 вказаного договору розрахунки проводяться шляхом оплати товару відповідачем після підписання сторонами акта прийому-передачі товару, видаткової накладної та пред'явлення позивачем рахунку на оплату товару.

У додатку № 1 до договору № 2 сторони погодили перелік програмного забезпечення.

На виконання умов договору № 2 від 25.12.2012 позивач передав, а відповідач отримав програмне забезпечення на загальну суму 10152195,00 грн, що підтверджується актом приймання передачі обладнання від 25.12.2012 та видатковою накладною № gp-0000873 від 25.12.2012.

25.12.2012 позивачем було надано відповідачеві рахунок-фактуру № gp-0010204 від 25.12.2012 для оплати отриманого програмного забезпечення за суму 10152195,00 грн.

За вказаний отриманий товар відповідач з позивачем не розраховувався.

16.06.2014 між позивачем та відповідачем був підписаний акт звірки взаємних розрахунків за період з 25.12.2012 по 16.06.2014, відповідно до якого заборгованість відповідача становить 17806882,49 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 17806882,49 грн, 1960614,71 грн інфляційних, 813750,13 грн 3% річних суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із наступного.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судами встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини поставки обладнання та програмного забезпечення, відповідно до яких позивач поставив відповідачу обладнання та програмне забезпечення, а останній його прийняв та був зобов'язаний оплатити, проте вказаний обов'язок відповідач виконав частково, в наслідок чого має заборгованість перед позивачем в сумі 17806882,49 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи порушення відповідачем грошових зобов'язань за вказаним договором та наявність заборгованості по оплаті перед позивачем, суди дійшли висновку про правомірність стягнення суми боргу з урахуванням 3% річних та інфляційних, але при цьому позивач припустився арифметичної помилки у підрахунку інфляційних, яку суди не виправили, в зв'язку з чим помилково стягнули 1857,64 грн, у стягнені якої необхідно відмовити.

Щодо відмови у стягнення пені суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині, виходячи із того, що сторонами не досягнуто домовленості про застосування такої відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, що не оспорюється сторонами.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, судами попередніх інстанцій досліджувались та правомірно не прийняті до уваги, оскільки відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, зокрема, через відсутність у нього грошових коштів.

Відсутність бюджетних коштів також не є підставою для звільнення відповідача від виконання грошового зобов'язання та відповідальності за його порушення. Вказаний висновок, в тому числі, підтверджується судовою практикою, зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", постановою Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446.

Крім того, апеляційним судом не прийняті до уваги доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, про порушення позивачем своїх зобов'язань за договором відповідального зберігання вказаного товару та зменшення в зв'язку з цим заборгованості перед позивачем, оскільки відносини зберігання позивачем товару відповідача за вказаним договором зберігання не є предметом спору у даній справі.

У разі порушень позивачем прав відповідача, пов'язаних з неналежним зберіганням товару, останній не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до суду для їх захисту.

Також, судом апеляційної інстанції досліджені та спростовані доводи відповідача про можливу невідповідність придбаного програмного забезпечення технічним та якісним характеристикам, що буде встановлено після його впровадження, оскільки умови погодженого та укладеного сторонами договору поставки не передбачають оплату отриманого програмного забезпечення після його впровадження.

При цьому, умовами договору передбачено заміну позивачем товару у разі його неналежної якості після отримання відповідної претензії від відповідача, однак останнім не подано суду жодних доказів, які підтверджують неякісність товару та направлення в зв'язку з цим претензій позивачу.

Посилання відповідача на порушення судами статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" та неврахування зменшення кредиторської заборгованості на вимогу Державної фінансової інспекції в місті Києві, касаційна інстанція не приймає до уваги, оскільки вказана норма ніяким чином не регулює договірні зобов'язання учасників господарських відносин, в тому числі і відповідальність за їх порушення, а зменшення заборгованості в односторонньому порядку не є передбаченим законом способом фінансового контролю.

Більш того, статтею 10 вказаного Закону передбачено право органу державного фінансового контролю звертатись до суду в інтересах держави.

Щодо строків виконання зобов'язання, то заперечення відповідача спростовуються обставинами, встановленими судами, а саме пунктом 4.1 договору, яким передбачено обов'язок відповідача оплатити товар після підписання акта прийому - передачі, видаткової накладної та пред'явлення рахунку на оплату, що відповідає вимогам частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, згідно з якою покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Таким чином, враховуючи обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, рішення місцевого суду та постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін в частині стягнення з Державної служби геології та надр України на користь позивача 17806882,49 грн заборгованості, інфляційних в сумі 1958757,07 грн та 813750,13 грн 3% річних. В частині стягнення 1857,64 грн інфляційних втрат слід відмовити.

Решта тверджень заявника про порушення судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 2 статті 111-9, статтями 111-10- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 у справі № 910/14633/14 господарського суду міста Києва скасувати в частині стягнення 1857,64 грн. інфляційних втрат.