Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Поліщука В.Ю. розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім Агродар" на постанову та рішення Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 року господарського суду Харківської області від 16.07.2014 року у справі господарського суду № 922/1940/14 Харківської області за позовом ТОВ "Торговий дім Агродар" до ПАТ "Реал Банк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ПАТ "Фідобанк" про стягнення 1 919 510, 35 грн. у судовому засіданні взяли участь представники :

ТОВ "Торговий дім Агродар":Малюга Д.М. (довіреність № 1 від 30.07.2014 року), ПАТ "Реал Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Реал Банк" Кадирова Владислава Володимировича: Мартян О.В. (довіреність № 49 від 22.05.2014 року),ПАТ "Фідобанк": не з'явилися.

16.05.2014 року ТОВ "Торговий дім Агродар" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "Реал Банк" (далі - відповідача) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ПАТ "Фідобанк" (далі - третя особа) про стягнення грошових коштів на суму 1 919 510, 35 грн., що знаходяться на банківському рахунку позивача, відкритому у відповідача, на користь третьої особи в рахунок погашення заборгованості позивача, як позичальника, за договором про надання овердрафту № 996Ю від 21.11.2013 року, укладеного між позивачем та третьою особою, судові витрати покласти на відповідача (том 1, а.с. 4 - 36).

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.07.2014 року (суддя Доленчук Д.О.) у задоволенні позову відмовлено (том 1, а.с. 130 - 134).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 16.07.2014 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи невірним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права при вирішенні даного спору та невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, фактичним обставинам справи.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бондаренко В.П., судді: Ільїн О.В., Россолов В.В.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 16.07.2014 року у справі - без змін (том 2, а.с. 24 - 32).

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 22.09.2014 року та рішення суду першої інстанції від 16.07.2014 року, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 19, 55 Конституції України, статей 11, 15, 16, 509, 511, 528, 1066, 1068, 1071, 1074 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статей 20, 194 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 2, 34, 36, 45, 46, 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 1, 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а також неповнотою дослідження обставин, що мають значення для правильного вирішення даного спору.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.11.2014 року зазначену касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 02.12.2014 року о 12 год. 40 хв.; ухвалою суду касаційної інстанції від 02.12.2014 року строк розгляду касаційної скарги продовжено на 15 днів та відкладено її розгляд на 09.12.2014 року о 12 год. 35 хв.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 22.09.2014 року та рішення суду першої інстанції від 16.07.2014 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників позивача та відповідача, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 510 ЦК України передбачено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Отже, клієнт за договором банківського рахунка є кредитором банку з майновими вимогами щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, тоді як банк є боржником за зобов'язаннями щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування відкритого у нього рахунка, володільцем якого є клієнт.

Статтею 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким встановлюються повноваження, порядок виплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, врегульовані наслідки запровадження щодо банку тимчасової адміністрації.

Так, згідно з частинами 5, 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами. Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до вкладників віднесено фізичних осіб (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), які уклали або на користь яких укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або які є власниками іменного депозитного сертифіката.

Отже, на зобов'язання банку з виплати коштів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за договорами банківського рахунку поширюються передбачені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації, запровадженої щодо неплатоспроможного банку.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань, є кредитором банку.

Відтак, після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації стосовно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання Національним банком України банківської ліцензії та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Частиною 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, зокрема, банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язаннь щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.

Згідно з пунктом 20.9. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 року (z1172-03) (зі змінами та доповненнями), після прийняття Національним банком рішення про відкликання в банку банківської ліцензії (власником банку рішення про ліквідацію банку) і призначення ліквідатора поточні та вкладні (депозитні) рахунки клієнтів закриваються ліквідатором банку.

Відповідно до частини 3 статті 1075 ЦК України, залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Отже, у зв'язку із прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та припинення банку як юридичної особи, в банку виникає майнове зобов'язання щодо видачі клієнтові залишку грошових коштів на банківському рахунку або їх перерахування за вказівкою клієнта на інший рахунок. Клієнт, як володілець рахунка, відкритого в установі банку, що ліквідується, є кредитором банку на суму залишку грошових коштів на банківському рахунку, тому вправі заявити уповноваженій особі Фонду на ліквідацію банку про свої вимоги до банку-боржника у строк, встановлений частиною 5 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При цьому, задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 30.09.2013 року між відповідачем та позивачем укладено договір № 445/08-1/БТ банківських рахунків суб'єкта господарювання, згідно з яким сторони погодили, що банк (відповідач) відкриває клієнту (позивачу) поточний рахунок в національній та іноземній валютах № 2600930145652 та зобов'язується здійснювати розрахунково-касове обслуговування клієнта за рахунками відповідно до вимог чинного законодавства України, банківських правил та умов цього договору; клієнт, у свою чергу, зобов'язався своєчасно здійснювати оплату наданих банком послуг, здійснювати операції за рахунком на підставі платіжних інструментів, включаючи розрахунково-касові документи, передбачені чинним законодавством України та банківськими правилами (пункти 1.1., 2.1. договору) (том 1, а.с. 11 - 13).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 21.11.2013 року між третьою особою, як банком, та позивачем, як позичальником, укладено договір про надання овердрафту № 996Ю, на виконання якого ПАТ "Фідобанк" відкрив позивачу поточний рахунок № 26002000316597 та перерахував на нього кредитні кошти на суму 2 200 000 грн. в межах ліміту овердрафту; позивач, у свою чергу, зобов'язався сплачувати банку заборгованість за овердрафтом, проценти за користування овердрафтом, комісії та інші платежі в розмірі та на умовах, визначених зазначеним договором (пункт 2.1. договору) (том 1, а.с. 15 - 20).

Суди встановили, що з поточного рахунку № 26002000316597 у ПАТ "Фідобанк" позивач перерахував 07, 17 та 20 лютого 2014 року на відкритий йому відповідачем рахунок № 2600930145652 грошові кошти на загальну суму 2 542 356, 77 грн., що підтверджується платіжними документами, копії яких містяться в матеріалах справи (том 1. а.с. 21 - 26).

Судами встановлено, що банківською випискою по рахунку № 2600930145652, відкритому у ПАТ "Реал Банк", підтверджується залишок коштів на рахунку на суму 2 520 354, 41 грн. станом на 04.03.2014 року (том 1, а.с. 14).

Суди встановили, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 10 від 28.02.2014 року розпочато процедуру виведення відповідача -ПАТ "Реал Банк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 19.03.2014 року та 18.04.2014 року позивач звертався до відповідача з листами з проханням перерахувати грошові кошти відповідно на суму 2 188 152, 77 грн. та на суму 1 919 510, 35 грн. з поточного рахунку № 2600930145652, відкритого в установі відповідача, на поточний рахунок № 26002000316597 у ПАТ "Фідобанк" згідно платіжних доручень № 250 від 19.03.2014 року та № 251 від 18.04.2014 року (том 1, а.с. 27, 29, 30).

Суди встановили, що ПАТ "Реал Банк" (відповідач) доручення клієнта (позивача) щодо перерахування грошових коштів не виконав та не повернув зазначені платіжні документи на адресу клієнта із зазначенням підстав невиконання, що й стало підставою для звернення позивача до банку-відповідача з позовом у даній справі.

Також, суди встановили, що Постановою Правління Національного банку України № 295 від 21.05.2014 року з 21.05.2014 року відкликано банківську ліцензію ПАТ "Реал Банк" та ініційовано його ліквідацію; в подальшому, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 34 від 21.05.2014 року розпочато ліквідацію ПАТ "Реал Банк", призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Реал Банк" Кадирова Владислава Володимировича на період з 21.05.2014 року по 20.05.2015 року включно (том 1, а.с. 55, 56).

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи те, що на момент розгляду даного спору по суті Національним банком України було відкликано банківську ліцензію відповідача та ініційовано процедуру його ліквідації з 21.05.2014 року згідно Постанови Правління НБУ № 295 від 21.05.2014 року, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача до відповідача як банку, що ліквідується, про перерахування коштів з його поточного рахунка на банківський рахунок, відкритий позивачу в іншій банківській установі, є за своєю правовою природою вимогою кредитора, яка підлягає задоволенню виключно в межах ліквідаційної процедури банку-відповідача в порядку та черговості, визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в позові та не знайшов правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення від 16.07.2014 року.

При цьому, апеляційним судом встановлено, що на момент розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції позивачем повністю погашено заборгованість перед третьою особою за договором про надання овердрафту № 996Ю від 21.11.2013 року, в рахунок оплати якої позивач просив стягнути з відповідача на користь банку-третьої особи грошові кошти в розмірі, що відповідає сумі позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та зазначає, що відкликання Національним банком України на момент розгляду даного спору по суті банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача, як клієнта банку-відповідача, відповідні правові наслідки, зокрема, щодо спеціальної процедури заявлення вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) . При цьому, задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Доводи касаційної скарги про неналежну оцінку судами обставин справи з посиланням на докази, прийняті до уваги судами першої та апеляційної інстанцій та спростовані судами, зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 111-7 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів касаційного суду вважає, що постанова апеляційного суду від 22.09.2014 року та рішення суду першої інстанції від 16.07.2014 року прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому їх слід залишити без змін.