головуючого Іванової Л.Б. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 у справі № 910/18393/13 Господарського суду міста Києва за позовом Приватного підприємства "Строй-Систем" до Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України про стягнення 1477373,90 грн. за участю представників сторін:

позивача: Кудрявцева Т.В., дов. від 15.03.2013;

відповідача: Малишев М.С., дов. від 02.10.2014;

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 у справі № 910/18393/13 (суддя Капцова Т.П.) позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 986029,26 грн пені, 329508,09 грн 3% річних. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді - Гончаров С.А., Самсін Р.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 у справі № 910/18393/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем, в порядку ст. 121-1 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Генпідрядник) та відповідачем (Замовник) 22.12.2010 укладений договір підряду з будівництва адміністративної будівлі Державного центру зайнятості № 155, за умовами якого Генпідрядник зобов'язався своїми силами і засобами на замовлення Замовника виконати роботи з будівництва адміністративного будинку Державної служби зайнятості за адресою: м. Київ, вул. Астраханська, 9-17 і здати Замовнику у встановлений строк, визначений договором, об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації, а Замовник зобов'язався забезпечити Генпідрядника затвердженою у встановленому порядку проектно-кошторисною документацією, передати по відповідному акту будівельний майданчик, прийняти закінчений будівництвом об'єкт і повністю сплатити вартість виконаних робіт.

Згідно п. 4.1 договору договірна ціна об'єкту є твердою, визначається на підставі процедури відкритих торгів та акцептованої пропозиції Генпідрядника і становить 270777000,00 грн, у тому числі ПДВ - 45129500,00 грн.

Пунктом 5.4 договору сторони погодили порядок здійснення розрахунків.

Відповідно до п. 5.6 договору, оплата проміжних платежів за виконані роботи здійснюється на підставі "Акту приймання виконаних підрядних робіт" по формі КБ-2в та "Довідки про вартість виконаних підрядних робіт" по формі КБ-3 (розрахованої за допомогою програмного комплексу АВК-5), підписаними представниками сторін після перевірки Замовником протягом трьох робочих днів з дня їх надання. Замовник (за наявності фінансування) протягом трьох банківських днів сплачує Генпідряднику кошти за підписаними актами.

При ненадходженні або при невчасному надходженні коштів на рахунок Замовника, штрафні санкції до Замовника не застосовуються. В разі наявності коштів за затримку платежів Генпідряднику за виконані роботи, з Замовника стягується пеня в розмірі двох облікових ставок НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості (п. 12.10 договору).

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що на виконання умов договору позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи на загальну суму 15071485,11 грн (акти приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) № 16 від 05.12.2011, від 05.12.2011 № 10, від 05.12.2011 № 8 та довідки про вартість виконаних підрядних робіт (форми КБ-3).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2012 у справі № 5011-16/11082-2012 задоволено позов ПП "Строй-Систем" до Державного центру зайнятості України про стягнення 21525243,53 грн. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 15071485,11 грн основного боргу, 335701,85 грн 3% річних за період з 04.01.2012 по 01.10.2012 (рішення набрало законної сили). Рішення виконано лише 25.06.2013 (меморіальний ордер від 25.06.2013 № 12).

Предметом позовних вимог у даній справі є стягнення з відповідача пені в сумі 1146627,06 грн за період з 04.01.2012 по 04.07.2012 та 3% річних в сумі 330746,84 грн за період з 01.10.2012 по 24.06.2013.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) , Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) та здійснивши перерахунок заявлених сум до стягнення (пеня стягнута за період з 04.01.2012 по 08.06.2012, а 3% річних - за період з 02.10.2012 по 24.06.2013) дійшов висновку про обґрунтованість позову та його часткове задоволення.

Втім, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, виходячи з наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Згідно зі ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України (1798-12) ).

У відповідності зі ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, зі змісту прийнятих у цій справі судових рішень вбачається, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій, зазначених вимог ГПК України (1798-12) не дотримались та не забезпечили сторонам у справі дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Про наведене свідчить відсутність дослідження у прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами рішеннях усіх поданих сторонами в матеріали справи доказів.

Так, судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки п. 12.10 договору, в якому обумовлено, що при ненадходженні або при невчасному надходженні коштів на рахунок Замовника, штрафні санкції до Замовника не застосовуються.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що дослідження зазначеної вище умови договору має важливе значення для з'ясування питання наявності або відсутності обставин для нарахування пені за наведений вище період.

Статтею 34 ГПК України обумовлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, судам необхідно надати правову оцінку всім умовам договору в сукупності та дослідити всі матеріали справи, наслідком чого є наявність або відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За наведених підстав, враховуючи порушення місцевим та апеляційним господарськими судами приписів ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) , якою визначено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій повинні були з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та мають значення для її розгляду, хоча б сторони та інші учасники судового процесу й не посилалися на відповідні обставини.

Оскільки, в силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що позивачем порушено порядок досудового врегулювання спору, з огляду на те, що Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 (v015p710-02) (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч.2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами в залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Також, судовою колегією не беруться до уваги доводи касаційної скарги щодо судового збору, стягнутого з позивача в доход Державного бюджету України рішенням суду від 25.11.2013, оскільки з цього приводу Вищим господарським судом України у даній справі 18.06.2014 прийнята постанова.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, вирішити спір.