Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Куровського С.В. - доповідача,за участю представників:

ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Пісної Д.В. (дов. від 26.09.2013),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі

Головного управління Міндоходів у м.Києві

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2014

та ухвалу господарського суду м. Києва від 23.05.2014

(в частині встановлення оплати послуг арбітражного керуючого)

у справі № 910/7269/14 господарського суду міста Києва

за заявою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі

Головного управління Міндоходів у м.Києві

до Приватного підприємства "Тулуза-Центр"

про визнання банкрутом,

Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.05.2014 (суддя Баранов Д.О.), зокрема: встановлено оплату послуг арбітражного керуючого Бандоли О.О. у розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць виконання повноважень за рахунок коштів заявника, починаючи з дати його призначення до моменту прийняття комітетом кредиторів відповідного рішення про встановлення оплати послуг розпорядника майна.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 (колегія суддів у складі: Остапенко О.М. - головуючий, Копитова О.С., Пантелієнко В.О.) змінено п. 2 ухвали господарського суду м. Києва № 910/7269/14 від 23.05.2014, викладено його у наступній редакції: "Визнати безспірні вимоги Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві у розмірі 93 616 318,57 грн." В іншій частині ухвалу господарського суду м. Києва № 910/7269/14 від 23.05.2014 залишено без змін.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (далі ДПІ), посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати вищевказані постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції в частині визначення джерела оплати грошової винагороди розпоряднику майна за рахунок коштів ініціюючого кредитора і прийняти в цій частині нове рішення, яким визначити джерелом сплати грошової винагороди розпоряднику майна кошти боржника, При цьому вказує, що судом апеляційної інстанції не було надано належної правової оцінки тому, що при визначені джерела сплати грошової винагороди розпоряднику майна судом першої інстанції замість ч. 5 ст. 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка підлягала застосуванню, було помилково застосовано ч. 2 ст. 115 Закону про банкрутство.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із частиною 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року N 4212-VI (4212-17) ) (далі - Закон про банкрутство) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

Відповідно до змісту ч. 9 ст. 16 Закону про банкрутство, в ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство зазначається, зокрема, про призначення розпорядника майна, встановлення розміру оплати його послуг та джерела їх сплати.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Києва від 23.05.2014 порушено провадження у справі про банкрутство ПП "Тулуза-Центр", визнано грошові вимоги ДПІ у Солом'янському районі до боржника, введене процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Бандолу О.О., якому встановлено оплату послуг у розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць виконання повноважень за рахунок коштів заявника, починаючи з дати його призначення до моменту прийняття комітетом кредиторів відповідного рішення про встановлення оплати послуг розпорядника майна.

ДПІ не погоджується з вищевказаними судовими рішення в частині порядку та способу оплати послуг арбітражного керуючого з посиланням на те, що ДПІ є державною, бюджетною установою, кошторисом якої не передбачено витрат на покриття таких зобов'язань, а тому просить застосувати положення ч. 5 ст. 115 Закону щодо джерела фінансування грошової винагороди розпоряднику майна.

Порядок визначення та сплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого врегульовано у статті 115 Закону про банкрутство.

Згідно з п. 1 ст. 115 Закону про банкрутство арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) виконує повноваження за грошову винагороду.

В силу п. 2 ст. 115 Закону про банкрутство, грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна визначається в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень або в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи до порушення провадження у справі про банкрутство, якщо такий розмір перевищує дві мінімальні заробітні плати. Розмір грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна не може перевищувати п'яти мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень. Право вимоги грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень розпорядника майна боржника. Сплата грошової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна) здійснюється шляхом її авансування заявником (кредитором або боржником) у розмірі, зазначеному у цій частині. Сума авансованого платежу вноситься на депозитний рахунок нотаріуса та виплачується арбітражному керуючому (розпоряднику майна) за кожний місяць виконання ним повноважень розпорядника майна.

Частина 5 ст. 115 Закону про банкрутство передбачає, що сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого у зв'язку з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство здійснюються за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника, або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що законодавцем чітко встановлено джерело оплати грошової винагороди арбітражному керуючому, що виконує у справі про банкрутство повноваження розпорядника майна, а саме, така винагорода здійснюється особою, яка подала заяву про порушення справи про банкрутство (кредитор або боржник), шляхом авансування даної грошової винагороди.

Таким чином законодавцем виключена можливість застосування положень ч.5 ст. 115 Закону про банкрутство, у випадку вирішення питання щодо джерела фінансування грошової винагороди розпоряднику майна.

У зв'язку із наведеним, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд першої інстанції із яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов правомірного висновку про визначення джерела оплати послуг розпоряднику майна Приватного підприємства "Тулуза-Центр" арбітражному керуючому Бандолу О.О., а саме - за рахунок коштів ініціюючого кредитора - Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві.

Враховуючи вказане, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків господарських судів першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваній частині,.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції наголошує на тому, що визначення джерела оплати послуг розпорядника майна не ставиться в залежність від майнового стану ініціюючого кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо) та від джерел фінансування того чи іншого кредитора.

В іншій частині судові акти заявником касаційної скарги не оскаржено та судом касаційної інстанції не переглядались.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час розгляду справи, у оскаржуваній частині, апеляційним та місцевим господарськими судами її фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки господарських судів попередніх інстанцій відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка, доводи заявника касаційної скарги не спростовують обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 85, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 та ухвалу господарського суду м. Києва від 23.05.2014 в частині встановлення оплати послуг арбітражного керуючого по справі № 910/7269/14 залишити без змін.