Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета Імпекс - Центр" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" та Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" в особі Київського регіонального управління про стягнення з відповідачів солідарно 14562,20 грн., у тому числі 13877,20 грн. суми недоплаченого страхового відшкодування, суми затрат на оплату послуг незалежного експерта в розмірі 685 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва (колегія суддів у складі: Сташків Р.Б., Літвінова М.Є., Отрош І.М.) позовні вимоги задоволено в частині стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" 9142,90 грн. страхового відшкодування, а в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Коршун Н.М. - головуючого, Дикунської С.Я., Алданової С.О.) рішення суду першої інстанції змінено: стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" 9142,90 грн. страхового відшкодування; в іншій частині позову до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" відмовлено; у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" в особі Київського регіонального управління відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, заявило вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, а також ухвалення нового рішення про відмову в позові у повному обсязі.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 14.03.2005 між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мета Імпекс - Центр" (страхувальник) укладено договір страхування наземного транспорту № КІН2 06998, вигодонабувачем за яким є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" в особі Київського регіонального управління. За умовами цього договору застраховано майнові інтереси позивача, що не суперечать чинному законодавству, пов'язані з володінням, користуванням, розпорядженням автомобілем "Тойота", д.р.н. АА7190АЕ.

Відповідно до ст.ст. 979, 980 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

25.12.2005 у м. Києві на перехресті вул. Юрківська та Межигірська сталася дорожньо-транспортна пригода за участю належного позивачу на праві власності транспортного засобу "Тойота", д.р.н. АА7190АЕ. У зв'язку з цим Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" складено страховий акт від 14.02.2006, за яким розраховано та виплачено страхове відшкодування в розмірі 10960,50 грн. (з огляду на встановлений автотоварознавчим дослідженням розмір шкоди 13074,20 грн. (з урахуванням коефіцієнта зносу 0,24) з урахуванням 2113,70 грн. безумовної франшизи за договором).

Проте позивач не погодився з такими розрахунками та на підставі п. 14.4 договору замовив власне автотоварознавче дослідження, за результатами якого складено акт дослідження № 249/01 від 13.01.2006 про те, що вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 22568,62 грн., а загальний розмір збитків складає 29065,14 грн.

З огляду на таке позивач звернувся до з листом про перегляд раніше прийнятого рішення про розмір суми страхового відшкодування ТДВ "Страхова компанія "Кредо", яке відповіло, що акт дослідження № 249/01 від 13.01.2006 не може бути підставою для перегляду розміру страхової виплати, оскільки не враховує коефіцієнт фізичного зносу деталей автомобіля.

Викладені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідачів солідарно 14562,20 грн., у тому числі суми недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 13877,20 грн., суми затрат на оплату послуг незалежного експерта в розмірі 685 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позовних вимог про стягнення 685 грн. затрат на оплату послуг незалежного експерта, оскільки позивачем не доведено відповідність цих витрат поняттю збитків, визначеному в ст. 22 ЦК України. Висновки судів з цього приводу сторонами не спростовано.

Щодо решти позовних вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" 9142,90 грн. страхового відшкодування, виходячи з наступного.

За умовами розділу 14 договору страхування у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, на страхувальника покладено обов'язок з надання страховому агенту пошкодженого транспортного засобу для огляду та документів, які підтверджують факт настання страхового випадку та розмір заподіяного збитку. З метою визначення розміру збитку страхувальник одночасно з поданням документів, зазначених у п. 14.2 цього договору, зобов'язаний надати страховику в особі страхового агента транспортний засіб для проведення незалежної експертизи пошкоджень, яка здійснюється за рахунок страховика. Після складання дефектного акта (акта огляду) та фотографування пошкоджений транспортний засіб може бути направлено для ремонту на СТО, узгоджену з представником Страхового агента. Тобто умовами договору право страхувальника на вибір СТО для здійснення відновлювального ремонту застрахованого автомобіля не обмежується.

Відповідно до п. 14.4 договору страхування в разі незгоди страхувальника з висновками експерта, він може за свій рахунок замовити проведення іншої експертизи. Страхувальник також має право (а не зобов'язаний) для визначення розміру збитку скласти кошторис на підприємстві (СТО, автомайстерні), яке за згодою страхового агента буде виконувати ремонт транспортного засобу.

У п. 14.5 договору страхування сторони передбачили, що розмір завданих збитків визначається після огляду ТЗ та на підставі експертної оцінки розміру шкоди (кошторису вартості відновлювального ремонту) з урахуванням документів, наданих страхувальником (вигодонабувачем), а також документів і відомостей, зібраних страховим агентом самостійно, та, зокрема, переліком знищених, пошкоджених або таких, що зникли, вузлів, агрегатів, деталей, приладдя та оздоблення ТЗ або самого ТЗ, а також документів компетентних органів про час, обставини і можливі причини знищення, пошкодження або зникнення вузлів, агрегатів, деталей та ін. При визначенні розміру збитків враховуються, зокрема, ціни на запасні частини та вартість відновлювальних робіт (п. 14.7 договору страхування). При настанні страхового випадку відшкодуванню підлягають тільки прямі збитки, страхове відшкодування зменшується за розмір обумовленої договором безумовної франшизи (п.п. 14.8, 14.12 договору страхування).

Згідно з п. 14.6 договору страхування не включається в розрахунок розміру збитку вартість: - гарантійного ремонту і технічного обслуговування ТЗ, що не викликані настанням страхового випадку; - робіт, що пов'язані з переобладнанням ТЗ, ремонтом або заміною його окремих частин, деталей і приладдя внаслідок їхнього зносу, технічного браку, поломки, морального старіння та інше; - заміни замість ремонту тих чи інших вузлів та агрегатів у зборі через відсутність у ремонтних підприємствах необхідних запасних частин і деталей для ремонту цих вузлів та агрегатів; - відновлення втрачених експлуатаційних якостей, товарного виду ТЗ; - різниці, яка перевищує ціни на нові аналогічні запасні частини, запропоновані Страховим агентом, якщо Страхувальник відмовився від його послуг і придбає запасні частини за більш високими цінами; - всіх паливно-мастильних матеріалів, тосолу, робочих рідин кондиціонерів, тощо.

Відповідно до п. 14.10 договору страхування відшкодування збитків провадиться з вирахуванням фізичного зносу на день настання страхового випадку частин, деталей і приладдя, що підлягають заміні.

Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних траспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 за № 142/5/2092 (z1074-03) (у редакції на момент ДТП) у п. 7.25 передбачено, що значення коефіцієнта фізичного зносу для нових складових та для складових дорожніх транспортних засобів, строк експлуатації яких не перевищує двох років, приймається таким, що дорівнює нулю, за винятком: а) якщо ДТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо ДТЗ раніше був перефарбований зовні; в) якщо складові мають сліди попередніх аварій, відновлювального ремонту або корозійні зруйнування.

Зважаючи на те, що згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу "Тойота", д.н.р. АА7190АЕ, роком його випуску є 2004, тобто на момент ДТП - 25.12.2005 р. строк його експлуатації не перевищував двох років, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що коефіцієнт фізичного зносу цього автомобілю дорівнює нулю.

При цьому суди визнали належним доказом реальних витрат позивача на відновлення застрахованого автомобіля після ДТП акт виконаних робіт, складений станцією СТО за результатами такого ремонту, і при задоволенні позовних вимог виходили з визначеної у ньому суми за вирахуванням 306,50 грн. вартості матеріалів та робіт СТО, що не відшкодовуються страховиком, 2113,70 грн. безумовної франшизи та 10960,50 грн. вже здійсненої позивачу виплати страхового відшкодування.

Звертаючись з касаційною скаргою, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" заперечує лише висновок судів про неправильне застосування положень п. 7.5 вищевказаної Методики щодо нульового коефіцієнту фізичного зносу застрахованого автомобіля, оскільки згідно з п. 1.6 цієї Методики строк експлуатації визначений як період часу від моменту виготовлення транспортного засобу до дати оцінки.

Проте такі доводи касатора підлягають відхиленню з огляду на положення п. 6.3 вищевказаної Методики, відповідно до якого визначення року виготовлення ДТЗ здійснюється на підставі даних його виробника, які зазначаються в ідентифікаційному номері. У разі визначення року виготовлення ДТЗ необхідно враховувати те, що за міжнародним стандартом ISO 3779-1983 виробники ДТЗ зазначають у VIN-коді або календарний або модельний рік виготовлення ДТЗ, тобто наступний модельний рік починається після 1 липня поточного календарного року. За рік виготовлення ДТЗ приймається календарна дата його виготовлення (день, місяць, рік). Якщо календарну дату виготовлення визначити неможливо, то за основу приймається модельний рік виготовлення, визначений за його ідентифікаційним номером з урахуванням календарної дати першої реєстрації ДТЗ (день, місяць, рік). Якщо встановлений модельний рік виготовлення не збігається з роком початку експлуатації ДТЗ, який зазначено у реєстраційному документі і перевищує його, під час оцінки за дату виготовлення приймається 1 липня зазначеного в реєстраційних документах року.

Отже, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскарженій постанові, касаційна інстанція не вбачає підстав для її скасування та задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 р. у справі № 34/384 Господарського суду міста Києва - без змін.