головуючого-судді суддів: Воліка І.М. (доповідача), Кролевець О.А., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" на рішення від 12.06.2014 господарського суду Рівненської області та на постанову від 28.08.2014 Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 918/455/14 господарського суду Рівненської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "РВК" до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відкрите акціонерне товариство "Рівнеголовпостач" про визнання зобов'язання за договором поруки припиненим В судове засідання прибули представники сторін: позивача Качаленко Є.В. (дов. від 03.02.2014 № б/н); відповідача Мужик Л.І. (дов. від 01.11.2013 № 03/2/708); третьої особи не з'явились;

У квітні 2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "РВК" (надалі - ТОВ-фірма "РВК") звернулося до господарського суду із позовом до Приватного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (надалі - ПАТ "ВіЕйБі Банк", відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Відкрите акціонерне товариство "Рівнеголовпостач" (надалі - ВАТ "Рівнеголовпостач") про визнання припиненим зобов'язання ТОВ "РВК" за Договором поруки від 28.09.2007, укладеним з кредитором - ВАТ "ВіЕйБі Банк", яким було забезпечено виконання зобов'язання позичальника - ВАТ "Рівнеголовпостач" за Кредитним договором № 07/07К від 28.09.2007.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 12.06.2014 у справі № 918/455/14 (суддя Політика Н.А.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господапрського суду від 28.08.2014 (колегія суддів: Крейбух О.Г. - головуючий, судді - Петухов М.Г., Демянчук Ю.Г.), позов задоволено; визнано припиненим Договір поруки від 28.09.2007, укладений між ВАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк"), ВАТ "Рівнеголовпостач" та ТОВ - фірма "РВК". Стягнуто з ПАТ "ВіЕйБі Банк" на користь ТОВ-фірма "РВК" 1218,00 грн. витрат по оплаті судового збору.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанції, відповідач - ПАТ "ВіЕйБі Банк" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.08.2014 та рішення господарського суду Рівненської області від 12.06.2014 скасувати, і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що господарськими судам попередніх інстанції порушенно норми матеріального та процесуального права, оскільки з урахуванням частини 1 ст. 559 Цивільного кодексу України не вірно надано юридичну оцінку умовам укладеного між сторонами договору поруки, порушили приписи частини 3 ст. 35 ГПК України не врахувавши ухвалу господарського суду Рівненської області від 04.03.2014 у справі № 918/1593/13 про банкрутство ТОВ-фірма "РВК", якою встановлено відсутність підстав для припинення зобов'зань по договору поруки. Крім того, судами при прийнятті зазначеної позовної заяви порушено територіальну підсудність визначену частиною 1 ст. 15 ГПК України, що також є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу відповідача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 28.09.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (скорочено ПАТ "ВіЕйБі Банк") (Кредитодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеголовпостач" (Позичальник) укладений Кредитний договір № 07/07К, за умовами якого Кредитодавець надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цивільного характеру використання грошові кошти - кредит у сумі 35 000 000, 00 грн. на умовах, визначених цим Договором та Додатковими угодами до нього, що є невід'ємною частиною Договору. Термін остаточного повернення Кредиту 28.09.2012 включно. Процентна ставка за користування Кредитом 15,5 % процентів річних. Надання кредиту буде здійснюватися в повному обсязі або окремими частинами - "Траншами". Кожна наступна видача Траншу здійснюється в межах вільного залишку суми Кредиту, визначеної в п.1.1.1. цього Договору. Надання Кредиту здійснюється на підставі письмового повідомлення Позичальником Кредитодавця про свій намір отримати черговий Транш Кредиту із зазначенням його суми та терміну користування не пізніше, ніж на 3 банківських дня до бажаної дати отримання Кредиту, за умови Додаткової угоди відповідно до пункту 2.5. цього Договору (п. п. 1.1.1.-1.1.5. пункту 1.1. Договору).

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань Позичальника, 28.09.2007 між ВАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (Кредитор) та ТОВ-фірма "РВК" (Поручитель), ВАТ "Рівнеголовпостач" (Боржник) укладений Договір поруки, за умовами якого Поручитель солідарно відповідає перед Кредитором за виконання ВАТ "Рівнеголовпостач" зобов'язань за Кредитним договором № 07/07К від 28.09.2008, який було укладено між Кредитором та Боржником та Додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, згідно з яким Боржнику надається кредит в сумі 35 000 000, 00 грн., для із сплатою процентів за ставкою 15,5 % річних, терміном повернення 28.09.2012).

В подальшому, на виконання умов Кредитного договору № 07/07К від 28.09.2007 між ВАТ "ВіЕйБі Банк" та ВАТ "Рівнеголовпостач" було укладено Додаткові угоди, а саме: № 1 від 04.10.2007 про надання траншу в сумі 6 775 000,00 грн., на термін до 28.09.2012; № 2 від 09.10.2007 - на суму 350 000,00 грн., на термін до 28.09.2012; № 3 від 15.10.2007 - на суму 3 800 000,00 грн., на термін до 28.09.2012; № 4 від 22.10.2007 - на суму 5 000 000,00 грн., на термін до 28.09.2012; № 5 від 25.10.2007 - на суму 2 600 000,00 грн., на термін до 28.09.2012; № 6 від 02.11.2007 - на суму 800 000,00 грн., на термін до 28.09.2012; № 7 від 06.11.2007 - на суму 2 175 000,00 грн., на термін до 28.09.2012.

Крім цього, 06.06.2008 між ВАТ "ВіЕйБі Банк" (Кредитодавець) та ВАТ "Рівнеголовпостач" (Позичальник) укладено Додаткову угоду № 8, якою Кредитний договір № 07/07К від 28.09.2007 викладено в іншій редакції, а саме: сторонами погоджено, що Кредит надається у формі не відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом в національній валюті в сумі 35 000 000,00 грн. та в Євро в сумі 2 700 000,00 Євро. Термін остаточного повернення Кредиту до 28.09.2012 включно. Процентна ставка за користування Кредитом: по траншах Кредиту в Євро 13,3 % річних; по Траншах Кредиту у гривні 18 % річних з дати підписання даної додаткової угоди, з 01.07.2008 процентна ставка по Траншах у гривні 21,5 % річних (п.п. 1.1.1.-1.1.5. пункту 1.1. Додаткової угоди № 8). Відповідно до пункту 1.2. Додаткової угоди № 8, кредит надається Позичальнику на наступні цілі 600 000,00 Євро - на придбання земельної ділянки по вул. Кн.Володимира, 112-а в м.Рівному, решта суми для ведення поточної діяльності.

Позивач звертаючись до господарського суду з позовом про визнаня припиненими зобов'язань за Договором поруки від 28.09.2007 посилається на те, що він як поручитель, не давав згоду на збільшення процентної ставки за користування кредитом у гривні з 15,5 % до 18 % річних та введення обсягу валютного кредиту на суму 2 700 000 Євро із процентною ставкою 13,3 % річних по Кредитному договору № 07/07к від 28.09.2007, яке було оформлено Додатковою угодою № 8 від 06.06.2008, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, а тому на підставі частини 1 ст. 559 Цивільного кодексу України забезпечувальне зобов'язання є припиненим (Договір поруки від 28.09.2007).

Приймаючи рішення про задоволення позову місцевий господарський, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновків про те, що Договір поруки від 28.09.2007, який укладений в забезпечення зобов'язань по Кредитному договору № 07/07к від 28.09.2007, необхідно визнати припиненим, оскільки по-перше, укладаючи Додаткову угоду від 06.06.2008, якою внесено зміни до Кредитному договору № 07/07к від 28.09.2007, Банк та ВАТ "Рівнеголовпостач" змінили основне зобов'язання, внаслідок чого було збільшено обсяг відповідальності позивача як поручителя; по-друге, за умовами пункту 1.3. Договору поруки сторони погодили, що договір діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором, що в розумінні ст. ст. 251, 252 Цивільного кодексу України не свідчить про встановлення строку дії цього договору, у зв'язку з чим застосовуються положення частини 4 ст. 559 Цивільного кодексу України та з урахуванням права Банка на дострокове повернення кредитних коштів (п. п. 4.5., 7.5. Кредитного договору), яке було використане Банком шляхом звернення з вимогою № 31/2-5357 від 21.09.2009 до Позичальника - ВАТ "Рівнеголовпостач", яка отримана останнім 24.09.2009, свідчить про те, що строк виконання осоновного зобов'язання настав 24.09.2009, і з цього моменту Банк протягом шести місяців був зобов'язаний пред'явити вимогу до поручителя, проте з такою вимогою банк звернувся тільки 16.12.2013 у справі про банкрутство - ТОВ-фірма "РВК", тобто поза межами шестимісячного строку, у зв'язку з чим, з посиланням на частини 1 та 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, суди дійшли висновку про припинення зобов'язань за Договором поруки від 28.09.2007.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції такі висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними з огляду на наступне.

За договором поруки, згідно з частиною 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання кредитор має право заявити вимогу до поручителя на підставі договору поруки, тобто зобов'язання поручителя є грошовими. Предметом позову є матерільно-правова вимога про припинення зобов'язання за договором поруки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій відносно позивача у даній справі - ТОВ-фірма "РВК" порушено справу про банкрутство і він знаходиться в процедурі розпорядження майном.

При цьому, позивачем - ТОВ-фірма "РВК" заявлено вимогу про припинення грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору поруки.

Таким чином, на момент порушення справи про банкрутство ТОВ-фірма "РВК" у позивача у даній справі перед відповідачем існувало грошове зобов'язання, яке виникло на підставі договору поруки.

ПАТ "ВіЕйБі Банк" як кредитор заявив свої грошові вимоги до ТОВ-фірма "РВК" на підставі Договору поруки від 28.09.2007, які були розглянуті у справі про банкрутство з урахуванням заперечень боржника, у тому числі із підстав заявлених позивачем у даній справі, про що свідчить ухвала господарського суду Рівненської області від 04.03.2014.

Разом з тим, відповідно до частини 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника.

Частиною 9 ст. 16 ГПК України (виключна підсудність) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Приписи пункту 7 частини 1 ст. 12 ГПК України, в свою чергу, визначають, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) .

При цьому, справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (остання частина статті 16 ГПК), та розглядаються, як і справи у спорах боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (частина восьма статті 23 Закону), у позовному провадженні - на відміну від: заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника (стаття 20 Закону); заяв щодо відшкодування збитків у зв'язку з відмовою керуючого санацією від правочину (договору); заяв щодо порушення сторонами умов правочинів (договорів), вчинених згідно з планом санації (частини десята, одинадцята статті 28 Закону); спорів, які виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна (частина восьма статті 44 Закону), які розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство.

При цьому слід зауважити, що обставини справи щодо припинення зобов'язань за договором поруки підлягають оцінці в межах справи про виконання зобов'язань за цим договором, оскільки прийняття різних судових рішень в одних і тих же правовідносинах в різних провадженнях призведуть до юридичної колізії.

Водночас, згідно з частиною 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, судами не надано належної правової оцінки обставинам, які встановлені під час розгляду кредиторських вимог ПАТ "ВіЕйБі Банк" в ухвалі господарського суду Рівненської області від 04.03.2014 у справі № 918/1595/13, і зокрема щодо відсутності правових підстав для припинення поруки в силу приписів частини 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Водночас слід зауважити, що в силу приписів ст. 22, 54 ГПК України звертаючись до господарського суду з позовом, позивач самостійно визначає підстави та предмет поданого позову, а також обставини, які на його погляд підтверджують позовні вимоги, і в межах цих вимог відбувається судовий розгляд справи.

Разом з тим, постановляючи рішення про визнання припиненим договору поруки суди посилаючись на розгляд справи в межах заявленого предмету позову, доходять висновку щодо наявності правових підстав для визнання зобов'язання за договором поруки припиненим, окрім іншого, і відповідно до частини 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

При цьому, в пункті 2 частини 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Тобто, частина 4 ст. 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право позивача, при цьому пункт 2 часитни 1 ст. 83 ГПК України передбачає право господарського суду вийти за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог або їх підстав на власний розсуд.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанції, змінивши на власний розсуд підстави позову, порушили наведені вище положення ст. 19 Конституції України, ст. ст. 22 та 83 ГПК України, а також конституційний принцип диспозитивності учасників судового процесу, закріплений в ст. 129 Конституції України, задовольнив позовні вимоги з підстав, які позивачем не заявлялись, проігнорувавши при цьому вимоги ст. ст. 4-2 та 4-3 ГПК України, якими визначено одні з основних принципів господарського судочинства, а саме - рівність перед законом і судом та змагальність.