розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" на рішення господарського суду міста Києва від 13 травня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2014 року у справі № 32/345 за позовом публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" до товариства з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції", за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонду державного майна України, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві, про визнання недійсним договору про внесення змін до договору купівлі-продажу, -

У червні 2010 року публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції" про визнання недійсним договору від 12 червня 2007 року про внесення змін до договору купівлі-продажу комплексу будівель від 27 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, посилаючись на те, що договір про внесення змін укладений з порушенням чинного законодавства - підписаний неуповноваженою особою, без проведення експертної оцінки, без проведення аукціону, без дозволу Фонду державного майна України.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11 серпня 2010 року до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, залучено Фонд державного майна України.

Рішенням господарського суду м. Києва від 26 квітня 2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2013 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір від 12 червня 2007 року про внесення змін до договору купівлі-продажу від 27 квітня 2007 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.

Постановою Вищого господарського суду України від 13 січня 2014 року прийняті у справі судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду м. Києва від 13 травня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2014 року до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2014 року рішення місцевого суду від 13 травня 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення у справі про задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 27 квітня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції" та відкритим акціонерним товариством "Науково-виробниче підприємство "Більшовик", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Більшовик", укладено договір купівлі-продажу комплексу будівель, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований за № з-1968. За умовами п. 1.1 даного договору продавець передає у власність покупця майно - комплекс будівель, розташований за адресою: м. Київ, вул. Юнкерова Миколи, 20, а покупець приймає майно та сплачує за нього обумовлену грошову суму.

Згідно Протоколу № 1 від 16 квітня 2007 року про хід торгів на аукціоні з продажу, який проведений Українською універсальною товарною біржею 16 квітня 2007 року за замовленням Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва, відчужувався комплекс будівель санаторію-профілакторію, що складається з клубу-їдальні (літ. А) площею 1757,2 м2; господарчого корпусу, сміттєзбірника, бойлерної (літ. Б) площею 368,30 м2; спального корпусу на 101 місце (літ. Г) площею 2060 м2; спального корпусу на 204 місця (літ. В) площею 4462,7 м2; артезіанської свердловини (літ. Ж) площею 19,6 м2. Загальна площа відчужуваних будівель 8667,8 м2.

Відповідно до п. 1.2 договору комплекс будівель належить продавцю на підставі Свідоцтва про право власності серії САЖ № 472899, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва, виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 18 квітня 2007 року, згідно Наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 18 квітня 2007 року № 449-В, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 25 квітня 2007 року № 1221-з.

12 червня 2007 року сторонами укладено договір про внесення змін до договору купівлі-продажу комплексу будівель від 27 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за умовами якого п. 1.1 договору купівлі-продажу викладено в іншій редакції: продавець передає у власність майно, яким є комплекс будівель, розташований за адресою вул. Юнкерова, 20, м. Київ, а покупець приймає та сплачує за нього обумовлену грошову суму. Згідно Протоколу № 1 від 16 квітня 2007 року про хід торгів на аукціоні з продажу майна, який проводила Українська універсальна товарна біржа за замовленням Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва, відчужується комплекс будівель санаторію профілакторію, що складається з таких об'єктів: клуб-їдальня (літ. А), площею 1757,2 м2, господарчий корпус, сміттєзбірник, бойлерна (літ. Б) площею 368,3 м2, спальний корпус на 101 місце (літ Г) площею 2060 м2, спальний корпус на 204 місця (літ. В) площею 4462,7 м2, артезіанська свердловина (літ. Ж) площею 19,6 м2. Загальна площа відчужуваних будівель 8667,8 м2. Крім того, продавець передає у власність покупця наступне майно: огорожу території, покриття доріг, декоративний басейн, спортивний майданчик, мережу каналізаційну, водопровідну мережу, теплопровідну мережу, ліфт вантажний, ліфт вантажний, ліфт пасажирський, ліфт пасажирський, теплицю.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач послався на те, що спірний договір укладений від імені позивача не уповноваженою на це особою - ОСОБА_5, оскільки останній не мав повноважень на укладання договорів про безоплатне відчуження майна позивача від його імені, внаслідок чого спірне майно незаконно вибуло з володіння позивача. Крім того, зміни до договору купівлі-продажу від 27 квітня 2007 року внесені без проведення експертної оцінки, без проведення аукціону та без дозволу Фонду державного майна України, чим порушено вимоги чинного законодавства.

Встановивши, що матеріалами справи підтверджено надання Фондом державного майна України погодження стосовно відчуження у 2007 році майна позивача, яким є комплекс будівель, розташований за адресою: м. Київ, вул. Юнкерова Миколи, 20, що було зроблено Фондом державного майна України на підставі забезпеченого ним згідно ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" рецензування Звіту про оцінку майна, виконаного у відповідності з вимогами чинного законодавства товариством з обмеженою відповідальністю "Самсон", а також, встановивши, що Статутом позивача жодних обмежень, що впливали б на можливість підписання спірного договору ОСОБА_5, який на той час обіймав посаду виконуючого обов'язки голови правління позивача, не передбачено, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки спірний договір не суперечить вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, місцевий господарський суд, беручи до уваги клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, керуючись нормами ст. 257, ч. 1 ст. 261, ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що, оскільки договір укладено 27 квітня 2007 року, а позовна заява подана лише 15 червня 2010 року, позивачем пропущено строк позовної давності.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції зауважив, що застосування місцевим судом строку позовної давності є помилковим, оскільки у справі оспорюється не договір купівлі-продажу від 27 квітня 2007 року, а договір про внесення змін від 12 червня 2010 року, а позовну заяву подано не 15 червня 2010 року, а 11 червня 2010 року, що підтверджено матеріалами справи.

Проте, зважаючи, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, на підставі яких спірний договір може бути визнаний недійсним, а оскаржуване судове рішення у справі прийнято з повним і всебічним дослідженням обставин справи, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду щодо необґрунтованості вимог позивача, залишивши судове рішення у справі без змін.

Такі висновки є правильними.

Встановлено, що позивач є господарським товариством, державна частка у статутному капіталі якого становить 100%, відноситься до підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави та включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Правові основи управління об'єктів державної власності визначені Законом України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) .

Суб'єктами управління об'єктами державної власності в силу ст. 4 цього закону є, зокрема, Кабінет міністрів України, Фонд державного майна України, повноваження яких встановлені ст. 5, 7 Закону.

У зв'язку з наявністю у позивача простроченої податкової заборгованості його активи перебували у податковій заставі.

Порядок стягнення коштів та продаж активів платника податків, які перебувають у податковій заставі визначені Постановою кабінету міністрів України від 15 квітня 2002 року № 538 (538-2002-п) , п.11 якого передбачено, що платник податків за узгодженням з органом, уповноваженим управляти його майном, самостійно визначає склад і черговість продажу своїх активів, виходячи з принципів збереження цілісного майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної виробничої діяльності та повного погашення суми податкового боргу. Визначені для продажу активи описуються в акті і саме вони підлягають продажу.

Для визначення початкової ціни описаних активів, згідно п.20 Порядку, проводиться незалежна оцінка.

Дані вимоги нормативних актів при продажі майна були дотримані.

Позивач самостійно, за згодою Фонду державного майна України, який є суб'єктом управління об'єктами державної власності і до повноважень якого відноситься надання дозволу (погодження) на відчуження державного майна, встановлених законодавством, визначив активи, що підлягають продажу для погашення суми боргу, в тому числі активи, які є предметом спірного договору (т.2 а.с. 74-75, 100-101). Їх оцінка здійснена відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) .

Фонд державного майна України забезпечив рецензування звіту про оцінку майна, вартість якого визначена в сумі 32781720 грн. з урахуванням ПДВ із застосуванням дохідного і витратного підходів в рамках методу потенційної прибутковості, за яким вартість об'єкту є найбільш оптимальною.

Продаж майна здійснено з аукціону, що відповідає вимогам ст. 21 Закону України "Про заставу".

За таких обставин, а також урахування вимог ст. ст. 186, 187 Цивільного кодексу України про головну річ і приналежність та складові частини речі, попередні судові інстанції обгрунтовано не взяли до уваги доводи позивача про безоплатну передачу відповідачу майна, яке є предметом спірного договору, без проведення експертної оцінки майна, без проведення аукціону і без дозволу Фонду державного майна України.

Доводи касаційної скарги про відсутність повноважень у виконуючого обов'язки голови Правління позивача на укладення спірного договору були предметом перевірки попередніх судових інстанцій, які дали їм правильну правову оцінку.

З урахуванням викладеного слід визнати, що висновки попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним є законними, обгрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, а тому постанова у справі зміні або скасуванню не підлягає.