Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.,

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Кузіна І.В., дов.;

від відповідача-1: у засідання не прибули;

від відповідача-2: Чеботарьов М.К., Терещенко К.І., Молчанова Ю.Ю., дов.;

від третіх осіб: у засідання не прибули;

від ГПУ: Гудименко Ю.В., посв.,

розглянувши касаційні скарги Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" та Міністерства освіти і науки України

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 р.

у справі № 5023/10593/11 Господарського суду Харківської області

за позовом Міністерства освіти і науки України

до відповідача-1 Приватного підприємства фірми "Антей",

відповідача-2 Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Фізична особа-підприємець ОСОБА_6,

за участю прокурора міста Харкова,

про визнання недійсними угод,

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

до Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Міністерство освіти і науки України, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області

про визнання недійсною угоди,

Міністерство освіти і науки України звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства фірми "Антей" та Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" про визнання недійсним укладених між вказаним інститутом та Малим приватним підприємством "ЕПСА": договору про спільну діяльність від 28.01.1992 р., договору про спільну діяльність від 22.11.1993 р., угоди про врегулювання розбіжностей від 07.12.1994 р. та додаткової угоди № 1 від 19.12.1994 р.; а також договору про передачу права вимоги від 03.04.1995 р., укладеного між МПП "ЕПСА" та ППФ "Антей" (з урахуванням уточнень). До участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в даній справі в якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, заявивши вимоги про визнання недійсною угоди про врегулювання розбіжностей від 07.12.1994 р. між МПП "ЕПСА" та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень, розташованих по АДРЕСА_1.

Господарський суд Харківської області рішенням від 10.06.2014 р. (колегія суддів у складі: Аріт К.В., Жиляєв Є.М., Суслова В.В.) залишив без розгляду позовні вимоги Міністерства освіти і науки України в частині визнання недійсним договору про сумісну діяльність від 28.01.1992 р., решту позовних вимог Міністерства освіти і науки України задовольнив, визнавши недійсними відповідні угоди, а в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 відмовив.

Харківський апеляційний господарський суд постановою від 23.09.2014 р. (колегія суддів у складі: Россолов В.В., Камишева Л.М., Терещенко О.І.) рішення суду першої інстанції скасував у частині залишення без розгляду позовних вимог Міністерства освіти і науки України, відмовивши в задоволенні цих вимог, а в решті рішення залишив без змін.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в який заявив вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині незадоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору про сумісну діяльність від 28.01.1992 р. та прийняття в цій частині спору нового рішення про задоволення позову. Міністерство освіти і науки України також звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, заявивши вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору про сумісну діяльність від 28.01.1992 р. та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційні скарги мотивовані посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Приватне підприємство "Антей" подало заперечення на касаційні скарги, в яких просить залишити ці скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін як таку, що відповідає усім вимогам матеріального та процесуального права.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Міністерства освіти і науки України підлягає задоволенню, а касаційна скарга Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" - задоволенню частково з наступних підстав.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, Міністерство науки і освіти України заявило вимоги про визнання недійсними:

1) договору про сумісну діяльність від 28.01.1992, укладеного між Харківським політехнічним інститутом та МПП "ЕПСА";

2) договору про сумісну діяльність від 22.11.1993, укладеного між Харківським політехнічним інститутом та МПП "ЕПСА";

3) угоди про врегулювання розбіжностей між МПП "ЕПСА" та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по АДРЕСА_1 від 07.12.1994;

4) додаткової угоди № 1 від 19.12.1994 до угоди від 07.12.1994, укладеної між Харківським державним політехнічним університетом та МПП "ЕПСА";

5) договору про передачу права вимоги від 03.04.1995, укладеного між МПП "ЕПСА" та ППФ "Антей".

Позивач доводить невідповідність вказаних угод приписам чинних на момент їх укладення Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , Закону України "Про власність" (697-12) , постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" (2116-12) від 15.02.1992 за № 2116; декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавної власності" від 15.12.1992 за № 8-92 (8-92) , Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані та території України" (1540-12) , зважаючи на їх укладення під час дії мораторію на передачу майна загальнодержавної власності іншим підприємствам, установам та організації, а також за відсутності погодження цих угод з Міністерством освіти і науки України як суб'єктом управління об'єктами державної власності, органом на який державою покладено функції здійснення управління майном вищого учбового закладу державної форми власності.

Фізична особа підприємець ОСОБА_6 також заявив позовну вимогу про визнання недійсною угоди про врегулювання розбіжностей між МПП "ЕПСА" та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по АДРЕСА_1 від 07.12.1994 як такої, що є укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода) та порушує його законні інтереси як засновника МПП "ЕПСА" та власника майна, яке залишилось після ліквідації цього підприємства 26.06.1995.

Господарський суд першої інстанції залишив без розгляду позов Міністерства освіти і науки України в частині визнання недійсним договору про сумісну діяльність від 28.01.1992 з підстав ненадання позивачем в обґрунтування цих вимог вказаного договору до матеріалів справи, у зв'язку з чим його зміст не може бути досліджено господарським судом, що в свою чергу унеможливлює дослідження його умов, дійсної волі сторін, порядку його укладення та підписання, з чим законодавство пов'язує можливість визнання договору недійсним.

Суд апеляційної інстанції з таким висновком суду апеляційної інстанції не погодився з огляду на те, що п. 5 ст. 81 ГПК України передбачає залишення господарським судом позову без розгляду в разі ненадання позивачем без поважних причин витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору; але позивач, відповідачі та третя особа зазначили про неможливість надання суду вказаного договору через його відсутність у сторін.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутність у позивача тексту оспорюваного договору є обставиною, яка об'єктивно перешкоджає йому надати цей документ на вимогу суду першої інстанції, а тому причина його ненадання є поважною, що унеможливлює застосування п. 5 ст. 81 ГПК України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги з підстав її необґрунтованості через ненадання оригіналу чи належним чином засвідченої копії оскаржуваного договору про сумісну діяльність від 28.01.1992 р., з огляду на яку судом може бути досліджено відповідність умов договору чинному на час його укладання законодавству та, відповідно, наявність чи відсутність підстав для визнання його недійсним.

Тобто суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вказаної позовної вимоги виключно з підстав неможливості ознайомлення з його умовами, залишивши поза увагою, що ст. 48 ЦК УРСР передбачає недійсність угоди, яка не відповідає вимогам закону, а не лише конкретних умов цієї угоди. Як вже зазначалось, підставою недійсності оспорюваних позивачем угод, у тому числі угоди про сумісну діяльність від 28.01.1992 р., позивачем визначено порушення вимог щодо мораторію на передачу майна загальнодержавної власності іншим підприємствам, установам та організації, а також відсутність погодження з ним цих угод. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у цій частині, суд апеляційної інстанції по суті такі вимоги не розглянув, не з'ясувавши відповідність визначених позивачем підстав недійсності угоди фактичним обставинам справи. Зокрема, суд апеляційної інстанції не встановив обставини щодо фактичного укладання сторонами відповідного договору про сумісну діяльність з огляду на виникнення чи невиникнення у зв'язку з цим певних правових наслідків; наявності чи відсутності правових підстав для погодження такого договору з позивачем та фактичного здійснення такого погодження в разі укладення договору; наявності чи відсутності порушення сторонами мораторію, на який посилається позивач, тощо. При цьому суд апеляційної інстанції в своїй постанові не вказав, у чому полягає неможливість встановлення таких обставин за відсутності копії відповідного договору, обставини неукладення сторонами відповідного договору судом також не встановлені.

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає правильним скасування рішення суду першої інстанції в частині залишення без розгляду відповідної позовної вимоги, але постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні цієї позовної вимоги також не відповідає вимогам ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тому постанова в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для здійснення нового розгляду в цій частині спору.

Щодо решти позовних вимог Міністерства освіти і науки України суд першої інстанції встановив, що згідно з п. 1.1 оспорюваного договору про сумісну діяльність від 22.11.1993 р. інститут та МПП "ЕПСА" домовились про сумісну діяльність в будівництві 2-х поверхової адміністративної будівлі над недіючою котельною, яка належить інституту, з метою сумісної експлуатації побудованої будівлі, а також спільної діяльності з капітального ремонту та забезпечення матеріалами сантехсистем інституту.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3, 2.4, 3.3 вищевказаного договору про сумісну діяльність інститут надає підприємству можливість здійснити, за погодженим з інститутом проектом надбудову 2-х поверхової офісної будівлі над недіючою котельною, розташованою за адресою: АДРЕСА_1; для реконструкції недіючої котельні під майстерні інституту, господарські служби інституту надають підприємству завдання на проектування; інститут в період будівництва здійснює часткове фінансування будівництва вказаного у п. 1.1, розмір якого обумовлюється окремою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору; після прийняття в експлуатацію будівлі, вказаної у пункті 1.1 договору, 2-й поверх надається та належить підприємству. Підвальне приміщення та 1-й поверх зазначеної будівлі залишаються у повному господарському віданні інституту. Проте доказів виконання викладених умов договору позивачем не надано.

Оскільки умовами договору про сумісну діяльність від 22.11.1993 р. не передбачено зміну державної форми власності будь-якого майна, яке знаходилось в оперативному управлінні інституту та у власності держави, а лише зазначається про надання можливості здійснити поліпшення державного майна на відповідних умовах, суд першої інстанції дійшов висновку, що мета укладання зазначеного договору не суперечить інтересам держави та суспільства.

За відсутності в оскаржуваному договорі про сумісну діяльність від 22.11.1993 р. умов щодо безоплатної передачі МПП "ЕПСА" майна інституту, яке знаходиться у загальнодержавної власності, за висновком суду першої інстанції, цей договір не потребував погодження з позивачем як з суб'єктом управління об'єктами державної власності відповідно до вимог п.п. 1, 5 Декрету КМ України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15.12.1992 за № 8-92 (8-92) .

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що на момент укладення оскаржуваного договору про сумісну діяльність від 22.11.1993 р. недіюча напівзруйнована котельня згідно з актом від 05.11.1992 р. вже була передана на баланс МПП "ЕПСА", вже були прийняті рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 21.12.1992 за № 497 "Про дозвіл на проектування" та від 26.05.1993 за № 236 "Про надбудову 2-х поверхової адміністративної будівлі над недіючою котельною", за згодою Харківського політехнічного інституту вилучено з користування останнього земельну ділянку орієнтовною площею 0,15 га, на якій була розташована відповідна недіюча котельня, з наданням цієї ділянки в користування МПП "ЕПСА", а вказане підприємство вже здійснювало будівництво адміністративної будівлі, яка прийнята в експлуатацію державною приймальною комісією у березні 1994 року та зареєстрована за МПП "ЕПСА" 25.04.1994.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про те, що умови оскаржуваного договору про сумісну діяльність від 22.11.1993 щодо намірів інституту із надання можливості підприємству здійснювати будівництво офісної будівлі над недіючою котельною, яка вже 05.11.1992 була передана на баланс МПП "ЕПСА", намірів інституту щодо здійснення проектування та фінансування будівництва адміністративної будівлі в той час, коли зазначене будівництво вже здійснювалось самостійно МПП "ЕПСА" за погодженим та затвердженим проектом, намірів щодо надання інститутом можливості здійснювати МПП "ЕПСА" будівництво адміністративної будівлі, яка вже існувала у останнього на підставі вищевказаних рішень Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів, вказують на наявність протиріч по тексту оскаржуваного договору, невідповідність реальним фактам інформації про об'єкт будівництва (сумісна діяльність щодо будівництва якого є предметом оскаржуваного договору) та відсутність жодних доказів здійснення інститутом дій щодо виконання умов оскаржуваного договору, що в сукупності дає всі підстави вважати оскаржуваний договір від 22.11.1993 укладеним без наміру створити певні юридичні наслідки.

Викладене стало підставою для визнання судом першої інстанції вказаного договору про сумісну діяльність від 22.11.1993 недійсним на підставі ч. 1 ст. 58 ЦК УРСР як такої, що укладена без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). З цих же підстав суд першої інстанції визнав недійсними й похідні від вказаного договору угоду про врегулювання розбіжностей між МПП "ЕПСА" та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по АДРЕСА_1 від 07.12.1994 року, додаткову угоду № 1 від 19.12.1994 до угоди від 07.12.1994, договір про передачу права вимоги від 03.04.1995, укладений між МПП "ЕПСА" та ППФ "Антей".

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованим висновок суду першої інстанції про застосування положень ч. 1 ст. 58 ЦК УРСР, яка передбачає відсутність на момент укладення правочину в обох сторін намірів створити наслідки, які обумовлювалися у цьому правочині, тобто невідповідність волі сторін їх волевиявленню (зовнішньому виразу) щодо наслідків, які зазначені в тексті договору, коли це волевиявлення слугує прикриттям іншої дійсної мети сторін.

За висновком суду апеляційної інстанції, з матеріалів справи не вбачається відсутність у обох сторін на момент укладення договору про сумісну діяльність від 22.11.1993 р. намірів на створення обумовлених цим договором наслідків, навпаки, сторони для досягнення мети договору на його виконання вчиняли дії, зокрема інститут передав як внесок у спільну діяльність будівлю котельні та земельну ділянку площею 720 м2, МПП "ЕПСА" виконав підрядні роботи, сторони здійснювали дії по реєстрації права власності на будівлю. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що само по собі невиконання деяких умов правочину сторонами не свідчить про відсутність у сторін на час укладення правочину намірів на створення обумовлених ним наслідків.

Одночасно суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність інших підстав для визнання недійсним договору про сумісну діяльність від 22.11.1993 р. та похідних він нього договорів, оспорених позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 430, ст. 432 ЦК УРСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети. Для досягнення такої мети учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю; грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю; учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.

Оскільки відповідно до ст. 34 Закону України "Про власність" майно вищих навчальних закладів є об'єктом загальнодержавної (республіканської) власності, майновий внесок Харківського політехнічного інституту в договір про спільну діяльність від 22.11.1993 р. у вигляді будівлі котельної по суті є розпорядженням державним майном шляхом зміни форми власності на нього з державної на спільну часткову. Спірна угода про врегулювання розбіжностей між МПП "ЕПСА" та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по АДРЕСА_1 від 07.12.1994 р. також стосується розпорядження майном, зміною форми власності на нього з державної на спільну часткову.

Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України "Про власність" державні установи, що перебувають на державному бюджеті, мають право на самостійне розпорядження тільки доходами від своєї господарської діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів.

Статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15.12.1992 за № 8-92 на міністерства покладено обов'язок здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності. Станом на момент укладення договору про спільну діяльність від 22.11.1993 повноваження з управління майном вищих навчальних закладів мало Міністерство вищої освіти УРСР, а на момент укладення угоди про врегулювання розбіжностей від 07.12.1994 - Міністерство освіти України (ст. 10 Закону України "Про освіту"). Однак зазначені органи не узгоджували укладання договору про спільну діяльність від 22.11.1993.

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав про визнання недійсним як такого, що не відповідає чинному на момент його укладення законодавству, договору про сумісну діяльність від 22.11.1993 р., а також похідних від нього угод, оспорених позивачем. Такі висновки суду сторонами не спростовані та у касаційних скаргах не оскаржуються. Отже, постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін.

Крім того, суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про визнання недійсною угоди про врегулювання розбіжностей від 07.12.1994 р. між МПП "ЕПСА" та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень, розташованих по АДРЕСА_1, відмовив, виходячи з того, що ним не доведено, що майно, яке перебувало у власності МПП "ЕПСА", перейшло саме до ОСОБА_6 як фізичної особи підприємця.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погодився, зазначивши, що одним з видів підприємницької діяльності, здійснюваної ФОП ОСОБА_6, є здавання в оренду власного нерухомого майна. Після ліквідації МПП "ЕПСА" ОСОБА_6 став власником 61/100 частини нежитлової офісної будівлі по АДРЕСА_1; інша частина 39/100 вказаної нежитлової офісної будівлі зареєстрована КП "ХМБТІ" за Харківським політехнічним інститутом на підставі угоди від 07.12.1994 р. За умови визнання недійсною вказаної угоди від 07.12.1994 р. ФОП ОСОБА_6 має законний інтерес в набутті права власності на 39/100 нежитлової офісної будівлі по АДРЕСА_1, а відтак, за висновком суду апеляційної інстанції, він правомірно звернувся з даним позовом для захисту свого інтересу, але ФОП ОСОБА_6 пропущено строк позовної давності.

Проте вищевикладені висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, оскільки як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції на підставі відповідних доказів у встановленому законом порядку не було досліджено обставин щодо дійсного порушення прав або охоронюваних законом інтересів ФОП ОСОБА_6 угодою про врегулювання розбіжностей між Малим приватним підприємством "ЕПСА" та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень, розташованих по АДРЕСА_1, від 07.12.1994 р., яку просить визнати недійсною ФОП ОСОБА_6

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про часткове скасування рішення господарського суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи до суду першої інстанції для здійснення нового розгляду в цій частині спору.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Міністерства освіти і науки України задовольнити, а касаційну скаргу Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2014 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 р. у справі № 5023/10593/11 в частині позовних вимог Міністерства освіти і науки України про визнання недійсним договору про сумісну діяльність від 28.01.1992 р., укладеного між Харківським політехнічним інститутом та МПП "ЕПСА", скасувати

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2014 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 р. у справі № 5023/10593/11 в частині позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 скасувати.

Справу в скасованих частинах спору передати до суду першої інстанції для здійснення нового розгляду.

В інших частинах позовних вимог рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2014 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 р. у справі № 5023/10593/11 залишити без змін.