розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2014

та на рішення господарського суду Київської області від 11.02.2014

у справі № 911/4207/13

за позовом Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

до Колективного підприємства санаторій "Перемога"

про стягнення 540356,20 грн.

У листопаді 2013 року Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Колективного підприємства санаторій "Перемога" про стягнення з відповідача 425831,00 грн. основної заборгованості, 31184,83 грн. пені, 43860,59 грн. інфляційних збитків та 39479,78 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 11.02.2014 (суддя Бацуца В.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2014 (колегія суддів у складі: суддя Пономаренко Є.Ю. - головуючий, судді Руденко М.А., Шапран В.В.), провадження у справі в частині вимог про стягнення з КПС "Перемога" на користь ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" 425831,00 грн. основної заборгованості припинено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Позов в частині інших позовних вимог задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7847,45 грн. інфляційних збитків, 20279,87 грн. 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить "скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 11.02.2014 у справі № 911/4207/13 в частині припинення позовних вимог на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України про стягнення з КП "Санаторій "Перемога" на користь ПАТ "Укрпрофоздоровниця" 425831,00 грн. основної заборгованості". В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст. 82 ГПК України, ст.ст. 11, 530, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 216 ГК України.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 11.06.2002, 09.09.2002, 02.03.2004, 08.09.2004, 27.09.2004, 08.12.2004 Закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця") як позикодавцем та Орендним підприємством санаторій "Перемога" (правонаступником якого є Колективне підприємство санаторій "Перемога") як позичальником укладено договори позики на загальну суму 730000,00 грн.;

- у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за договорами позики у останнього утворився борг в сумі 1339870,00 грн.;

- з метою повернення вказаного боргу ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" у жовтні 2009 року звернулось до господарського суду Київської області з відповідним позовом;

- ухвалою господарського суду Київської області від 26.01.2010 у справі № 10/309-09 затверджено мирову угоду, укладену ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Колективним підприємством санаторій "Перемога" в наданій сторонами редакції, згідно з умовами якої відповідач визнав що його заборгованість перед позивачем на момент укладення цієї мирової угоди становить 730000,00 грн. та зобов'язався погасити зазначену суму заборгованості протягом п'яти років з моменту затвердження даної мирової угоди господарським судом платежами відповідно до графіку наведеного в цій угоді; провадження у справі припинено.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідачем не виконуються умови мирової угоди в частині погашення заборгованості згідно з графіком наведеним в угоді, у зв'язку з чим заборгованість за період з липня 2010 року по липень 2013 року в розмірі 425831,00 грн. підлягає стягненню з позичальника в судовому порядку.

Пунктом 3.19 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 (v0018600-11) роз'яснено, що одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини 1 і 3 ст. 78 ГПК України). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (ст. 28 ГПК).

В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (п. 7 ч. 1 ст. 80 ГПК України), а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат. Затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження.

Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження у справі припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні п. 2 ч. 2 ст. 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у ст. 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Крім того, у п. 7.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 (v0009600-12) роз'яснено, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (ст. 86 ГПК та ст. 18 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.

У випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, укладеної в процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.

З огляду на викладене, встановивши, що ухвала господарського суду Київської області від 26.01.2010 у справі № 10/309-09 про затвердження мирової угоди відповідає вимогам ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), тобто є виконавчим документом у розумінні п. 2 ч. 2 ст. 17 названого Закону, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вказана ухвала підлягає виконанню державною виконавчою службою.

В той же час, як встановлено господарськими судами, позивачем не подано жодних доказів того, що він звертався до виконавчої служби для виконання ухвали про затвердження мирової угоди і державною виконавчою службою при пред'явленні зазначеної ухвали до виконання було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з підстав невідповідності цієї ухвали вимогам виконавчого документа.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Враховуючи те, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду спір між цими сторонами про той же предмет і з цих же підстав - в частині позовної вимоги про стягнення з КПС "Перемога" на користь ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" 425831,00 грн. основної заборгованості вже було вирішено господарським судом, господарські суди правомірно припинили в цій частині провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне перерахування позики в сумі 31184,83 грн., то господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що дана вимога не підлягає задоволенню, врахувавши роз'яснення надані у п. 3.19 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 (v0018600-11) згідно з якими умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.

Отже, умова мирової угоди про застосування пені за невиконання її умов була неправомірно включена сторонами до мирової угоди у зв'язку з чим така умова не підлягає виконанню.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі.

Суди врахували вказані вимоги ЦК України (435-15) і у цьому зв'язку встановили, що договори позики не містять положень щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені та відповідно її розміру, у зв'язку з чим позивач не вправі нараховувати непередбачену договором санкцію у вигляді пені та вимагати її стягнення у судовому порядку.

Отже, вимога позивача про стягнення пені у будь-якому випадку не підлягає задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 43860,59 грн. та 3% річних в сумі 39479,78 грн., то господарські суди дійшли висновку щодо часткового задоволення вказаних вимог з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем в частині повернення сум позики, Вищий господарський суд України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 7847,45 грн. та 3% річних в сумі 20279,87 грн., розрахунок яких перевірений господарським судом.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що рішення господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не підтверджуються матеріалами справи.

Відтак, правові підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2014 та рішення господарського суду Київської області від 11.02.2014 у справі № 911/4207/13 залишити без змін.