Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів: Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлодіодні технології Україна" на постанову від 23.09.2014 Харківського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду Харківської області № 922/2022/14 за позовом Харківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Державного підприємства "Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлодіодні технології Україна" про стягнення коштів, за участю представників: позивача - Снєжкін О.Є. відповідача - ГПУ - не з'явився Рубан Д.В.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.07.2014 у справі № 922/2022/14 (суддя Інте Т.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., судді Бородіна Л.І., Лакіза В.В.), частково задоволені позовні вимоги Харківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Державного підприємства "Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлодіодні технології Україна" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за створену науково-технічну продукцію в сумі 53861,65 грн, в тому числі 50000,00 грн основного боргу та 3861,65 грн пені. Стягнено з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 50000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач з рішенням та постановою у справі в частині задоволення позовних вимог не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх в цій частині скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме: ст. 251, ч.4 ст. 267, ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності в частині зобов'язання замовника з попередньої оплати 70% від вартості четвертого етапу робіт за договором на створення та передачу науково-технічної продукції від 21.07.2010 № 24-10, оскільки строк виконання відповідачем грошових зобов'язань в цій частині був встановлений до 01.04.2011. Щодо оплати решти 30% вартості виконаних робіт відповідачем, то, на думку останнього, строк сплати в цій частині зобов'язання на момент прийняття рішення місцевим господарським судом не настав, адже претензія позивача № 309/05-015-14 від 28.04.2014 не може вважатися вимогою в розумінні приписів ч.3 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Представник скаржника не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 31.10.2014.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника позивача та Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 21.07.2010 між Державним підприємством "Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світлодіодні технології Україна" (замовник) укладено договір № 24-10 на створення та передачу науково-технічної продукції, за умовами якого замовник доручає, виконавець приймає на себе виконання НДДКР "Створення світлодіодних освітлювальних пристроїв та організація дослідного виробництва для їх виготовлення" (п.1.1 договору); зміст та терміни виконання етапів визначаються календарним планом, що складає невід'ємну частину цього договору (п. 1.4 договору); за виконану науково-технічну продукцію згідно з цим договором замовник перераховує виконавцю відповідно до протоколу погодження договірної ціни 770000,00 грн з ПДВ, у тому числі в 2010 році - 290000,00 грн з ПДВ. Обсяги, зміст та терміни виконання робіт на 2011 рік можуть корегуватися окремими додатковими угодами до договору (п.2.1 договору); оплата проводиться поетапно за виконані роботи з авансовою виплатою у розмірі 70% вартості робіт за звітний рік (п.2.2 договору); по завершенню робіт виконавець пред'являє замовнику акт здачі-приймання науково-технічної продукції з додатком до нього комплекту наукової, технічної та іншої документації, передбаченої технічним завданням та умовами договору; протоколу комісії з прийняття дослідних зразків нової техніки, виготовленого за договором з залученням представників замовника (п.3.3 договору); замовник протягом 10 днів з дня отримання акту здачі-приймання та звітних документів, що передбачені в п. 3.3 цього договору, зобов'язаний надіслати виконавцю підписаний акт здачі-приймання науково-технічної продукції або мотивовану відмову від прийняття робіт (п.3.4 договору); замовник після підписання акту здачі-приймання НТП за етапом (або роботи в цілому), перераховує виконавцю кошти в межах фактичних витрат, але не більше вартості робіт етапу (або роботи в цілому) (п.10.2.2 договору); договір діє з дати його підписання до 31.12.2011 (п.11.1 договору).

До цього договору між сторонами укладено додаткову угоду № 2, якою встановлена вартість робіт за договором в сумі 410000,00 грн з ПДВ, в тому числі у 2011 році - 340000,00 грн з ПДВ, а також введений в дію відкорегований календарний план, відповідно до якого термін виконання 4-го етапу робіт "Розробка ГЖСК (світлодіодний модуль) та світильників, виготовлення та випробування дослідних зразків світлодіодних модулів" встановлений з 01.04.2011 по 30.09.2011, а загальна вартість робіт за 4 етапом склала 80000,00 грн.

На виконання умов договору відповідач в якості передоплати за роботи, передбачені 4-м етапом, перерахував на поточний рахунок позивача грошові кошти в сумі 30000,00 грн.

В свою чергу, позивач виконав та передав відповідачеві роботи за 4 етапом календарного плану, що підтверджується актом здачі-приймання науково-технічної продукції № 4 від 31.05.2011, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств без жодних зауважень щодо якості або строків виконання робіт.

З огляду на виникнення боргу за виконані за етапом №4 роботи позивач листом від 28.04.2014 № 309/05-015-14 пред'явив відповідачеві претензію № 2 про сплату заборгованості в сумі 50000,00 грн та пені в сумі 3861,65 грн.

Втім, зазначена претензія залишилась без відповіді та задоволення, що стало підставою пред'явлення даного позову, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Вирішуючи спір у справі та частково задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що зміст укладеного між сторонами договору, зокрема пункт 10.2.2, свідчить про відсутність конкретно визначеного строку оплати відповідачем виконаних позивачем робіт, а відтак, в силу приписів ч.2 ст. 530 ЦК України, зобов'язання з оплати робіт, прийнятих відповідачем, виникло та повинно було бути виконаним останнім в семиденний строк з моменту отримання претензії від 28.04.2014 за № 309/05-015-14. Щодо позовних вимог в частині стягнення нарахованої позивачем пені, попередні судові інстанції встановили відсутність в умовах укладеного між сторонами договору такого виду відповідальності замовника за неналежне виконання зобов'язання, у зв'язку з чим відмовили в позові в цій частині.

Колегія суддів враховує, що судові акти в частині відмови у стягненні неустойки не є предметом касаційного оскарження, а щодо судових рішень в частині задоволення позовних вимог колегія суддів вважає їх законними та обґрунтованими, з огляду на таке.

Згідно зі ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст. 174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1 ст. 843 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

В частині 1 статті 854 ЦК України закріплено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що роботи за договором від 21.07.2010, передбачені 4-м етапом календарного плану, виконані позивачем без зауважень з боку відповідача, отже, у останнього виникло зобов'язання оплатити ці роботи в обумовлений сторонами строк.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, як вірно встановлено попередніми судовими інстанціями, умови укладеного між сторонами договору не містили конкретного строку оплати вже виконаних позивачем робіт, незалежно від того, чи передувало такому виконанню внесення відповідачем авансового платежу чи ні, а, отже, з урахуванням положень пункту 10.2.2 договору та приписів ст. 530 Цивільного кодексу України, строк виконання замовником зобов'язань з оплати прийнятих робіт пов'язаний з моментом пред'явлення вимоги виконавцем.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вимога про сплату відповідачем 50000,00 грн заборгованості по договору за виконані роботи направлена позивачем 28.04.2014, а отже строк виконання зобов'язання з оплати вартості таких робіт розпочав свій перебіг з цієї ж дати.

Відтак, враховуючи встановлені попередніми судовими інстанціями обставини відсутності доказів сплати замовником 50000,00 грн заборгованості за договором від 21.07.2010, висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача зазначеної суми колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Доводи скаржника, що вручена йому претензія від 28.04.2014 за № 309/05-015-14 з вимогою про сплату заборгованості за договором від 21.07.2010, не є вимогою у розумінні приписів ч.2 ст. 530 ЦК України, з посиланням, при цьому, на частину 4 пункту 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) , колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаному приписі постанови Пленуму зазначено про неможливість оцінки як вимоги у розумінні ст. 530 ЦК України поданої кредитором до господарського суду позовної заяви, копію якої отримано боржником, втім не вказано про неможливість визначення як вимоги претензії, направленої боржникові до моменту звернення до суду з відповідним позовом.

Крім того, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції чинним законодавством України не передбачено певної форми вимоги, недотримання якої позбавляло б позивача права на неї посилатися, а тому претензія від 28.04.2014 з зазначенням заборгованості, що виникла у відповідача в зв'язку з невиконанням договору № 24-10 від 21.07.2010, є вимогою, заявленою в порядку ч.2 ст. 530 ЦК України.

Посилання скаржника на звернення позивача до суду після перебігу позовної давності колегія суддів відхиляє як такі, що були правомірно відхилені судами попередніх інстанцій з огляду на те, що предметом даного позову є стягнення боргу за вже виконані роботи, прийняті відповідачем за актом здачі-приймання від 31.05.2011, а не вимога про внесення попередньої оплати.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлодіодні технології Україна" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 у справі Господарського суду Харківської області № 922/2022/14 залишити без змін.