головуючого: суддів: Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. Жукової Л.В. розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Перспектива-Ріелтор" на рішення та постанову господарського суду Одеської області від 24.03.2014 Одеського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 у справі № 916/1914/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд сприяння добудові" до 1. Приватного підприємства "Перспектива-Ріелтор" 2. Виконавчого комітету Одеської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Управління капітального будівництва Одеської міської ради за участю Прокурора міста Одеси про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії за участю представників сторін:

від прокуратури: Баклан Н.Ю. - посв.;

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

від третьої особи: не зявився.

В липні 2013 року ТОВ "Фонд сприяння добудові" звернулось до господарського суду з позовом до ПП "Перспектива-Ріелтор", Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсним договору пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси від 15.11.2006 р. та зобов'язання відповідачів укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до вимог чинного законодавства України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.08.2013, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 позов задоволено. Визнано недійсним договір пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси від 15.11.2006 р., зобов'язано відповідачів укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до вимог чинного законодавства України з врахуванням положень ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Постановою Вищого господарського суду від 25.12.2013 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 та рішення господарського суду Одеської області від 22.08.2013 скасовано, справу № 916/1914/13 передано до господарського суду Одеської області на новий розгляд.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.03.2014, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, ПП "Перспектива-Ріелтор" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 та рішення господарського суду Одеської області від 24.03.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій,15.11.2006 між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та Приватним підприємством "Перспектива-Ріелтор" укладено договір пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, зареєстрований в управлінні капітального будівництва Одеської міської ради за № 298/кс.

Зазначений договір укладений відповідно до положень Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , "Про основи містобудування" (2780-12) , Указу Президента України "Про пріоритетні завдання в сфері містобудування" (422/97) , Земельного кодексу України (2768-14) , Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення граничного розміру залучення грошових коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" (1930-2000-п) , а також на підставі "Правил забудови міста Одеси", затверджених рішенням Одеської міської ради від 26.09.2003 року № 1716-ХХIV.

Пунктами 1.1.,1.2. договору встановлено, що предметом даного договору є надання забудовникові від імені Виконкому права забудови земельної ділянки, за адресою: м. Одеса, Генерала Плієва,1, строком до ІІІ-го кварталу 2011 р., для здійснення будівництва житлового комплексу із вбудовано-прибудованими об'єктами суспільного призначення, а також комплексного благоустрою прилеглої території та внесення забудовником пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси. Надання права забудови земельної ділянки здійснюється відповідно до рішення Виконкому від 15.11.2006 р. № 692.

Звертаючись з позовом ТОВ "Фонд сприяння добудові" вказувало на невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства, а також на неправомірність направлення його інвестицій на сплату необґрунтовано завищеної пайової участі, замість направлення цих коштів на відновленні будівництва, відповідно до умов укладеного між ним та ПП "Перспектива-Ріелтор" договору про внесення змін до договору № 2012-12 від 29.10.2012 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна.

При новому розгляді справи, місцевий господарський суд з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки Виконавчий комітет Одеської міської ради та ПП "Перспектива-Ріелтор" укладаючи 15.11.2006 спірний договір пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси не порушувало права та охоронювані законом інтереси позивача, який в свою чергу вступив у вказані правовідносини тільки у 2012 році, а тому суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Приписами ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписами пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. (v0009700-09) передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач не довів наявності порушення його прав та охоронюваних законом інтересів на час укладення відповідачами спірного договору, колегія суддів вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність таких позовних вимог та відповідно відмову в позові.

Крім того, щодо посилань скаржника на невідповідність умов спірного договору вимогам ч. 7 Прикінцевих положень Закону України Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно зазначив про те, що жодною із сторін спірного правочину не ставились питання про приведення договору у відповідність до норм чинного законодавства та матеріали справи не містять будь-яких доказів відмови сторін щодо внесення змін до діючого договору.

Також, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що оскільки позивач не є стороною договору пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси від 15.11.2006, він також і не може ставити питання про зобов'язання Виконавчого комітету Одеської міської ради та ПП "Перспектива-Ріелтор" укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, дійшли правомірного висновку про недоведеність порушення спірним договором, укладеним між відповідачами, прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а отже про безпідставність позовних вимог.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 року та рішення господарського суду Одеської області від 24.03.2014 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Перспектива-Ріелтор" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 року та рішення господарського суду Одеської області від 24.03.2014 року у справі № 916/1914/13 залишити без змін.