головуючий суддя: судді: Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О., Мирошниченко С.В. за участю представників: від позивача: Федоров О.С., дов. б/н від 03.07.2014 р.; від відповідача: Шендрик С.В., дов. № 5760/9/2655-10-02-09 від 05.08.2014 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білтіко" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2014 р. у справі господарського суду № 910/20052/13 міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білтіко" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Білтіко", звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.042014 р. (складене 14.04.2014 р.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2014 р. у справі № 910/20052/13, у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Білтіко", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.10.2014 р. задоволено клопотання заявника касаційної скарги про відновлення строку на її подання, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 04.11.2014 р. № 02-05/478 у зв'язку з перебуванням судді Прокопанич Г.К. у відпустці, для розгляду справи № 910/20052/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Євсіков О.О., Мирошниченко С.В.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 05.11.2014 р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Білтіко".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 14.06.2012 р. Державною податковою службою складено Акт № 3738/22-2/34529414 "Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Білтіко" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.03.2012 - 31.03.2012".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Білтіко", не погодившись з діями ДПІ при складанні зазначеного Акту зверталось до ДПІ та Державної податкової служби у місті Києві із відповідними скаргами № 81 від 24.10.2012 р. та № 93 від 20.11.2012 р., які залишені без задоволення.

Згідно зі ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Отже, за змістом ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене ч. 1 ст. 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта.

Апеляційним господарським судом прийнята до уваги правова позиція, яка викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009 р. № 1 (v_001700-09) , що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

При розгляді спорів про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" слід мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГК України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Під час розгляду справи господарським судом першої та апеляційної інстанції враховано, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.04.2013 р. у справі № 826/2620/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 р., встановлено, що дії відповідача при складанні Акту № 3738/22-2/34529414 від 14.09.2012 р. не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки.

Також вищезазначеною постановою встановлено, що позивачем не було надано суду доказів на підтвердження факту внесення до АС "Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" та до облікової картки відомості на підставі вищезазначеного Акта, які б мали вплив на дані задекларовані позивачем щодо податкових зобов'язань та податкового кредиту у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.03.2012 р. по 31.03.2012 р.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002 р.; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007 р.).

Отже, беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки господарські суди попередніх інстанцій в порядку ст.ст. 43, 47, 33, 34, 35, 43, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2014 р. у справі № 910/20052/13 відсутні.