Рішенням господарського суду міста Києва від 25.09.2013 (судді О. Чичин, В. Бондарчук, О. Нечай) позов задоволено, зобов'язано ПАТ "Автотранспортне підприємство-2240" надати ТОВ "Про Девелопмент Тім" повний перелік орендарів, всі договори оренди, технічний паспорт майнового комплексу загальною площею 22 949, 50 кв. м, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8 (надалі - майновий комплекс) та копії документів, що стосуються земельних ділянок, на яких він розміщений. Визнано за ТОВ "Про Девелопмент Тім" право власності на майновий комплекс. Стягнуто з ПАТ "Автотранспортне підприємство-2240" на користь ТОВ "Про Девелопмент Тім" 65 453 (шістдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят три) гривні 00 копійок судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, ПАТ "Банк "Київська Русь" як особа, що не брала участі у справі, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014р. апеляційну скаргу було залишено без розгляду, апеляційне провадження припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2014р. касаційну скаргу ПАТ "Банк "Київська Русь" було задоволено, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 р. у справі № 5011-74/17118-2012 скасовано, а справу передано до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2014 (судді В. Зеленін, О. Синиця, Е. Шевченко) апеляційну скаргу ПАТ "Банк "Київська Русь" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 - без змін.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями ПАТ "Банк "Київська Русь" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2014, прийняти нове рішення у справі, яким у позові відмовити. Вважає, що суди попередніх інстанцій вирішили питання щодо прав та обов'язків банку як іпотекодержателя спірного майна. В порушення вимог ст. 27 ГПК України, суди не залучили банк до участі у справі у якості третьої особи. Суди не звернули уваги на нікчемність угоди, укладеної між позивачем та відповідачем у зв'язку з дефектом її форми. Так, на думку скаржника, така угода обов'язково має бути посвідчена нотаріально. Банк наголошує на тому, що фактично, спірна угода є договором про відчуження нерухомого майна. Позивачем та відповідачем при укладенні спірної угоди було порушено вимоги ст.ст. 182, 334, 657 ЦК України, що є підставою для визнання такого договору недійсним в порядку ст. 215 ЦК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.10.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Про Девелопмент Тім" ("Кредитор") та Публічним акціонерним товариством "Автотранспортне підприємство-2240" ("Боржник") укладено Угоду про припинення зобов'язання переданням відступного (надалі - Угода), за умовами якої сторони дійшли згоди про припинення зобов'язання Боржника, що випливає з Договору поставки від 01.10.2012 року, укладеного між Кредитором і Боржником, визначеного у п.1.2. Угоди, внаслідок передачі Боржником Кредитору відступного в порядку і на умовах, передбачених в Угоді.

В п. 1.3. Угоди, сторони погодили, що Боржник передав кредитору відступне - майновий комплекс, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у Свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Боржник передає, а Кредитор приймає відступне, а саме Майновий комплекс, за Актом передачі-приймання відступного (майнового комплексу) в день підписання Угоди. Майновий комплекс передається з технічними та інженерними комунікаціями, у стані, придатному для подальшої нормальної експлуатації (пункт 3.1. Угоди).

Згідно із п. 3.2. Угоди, право власності на відступне (майновий комплекс) переходить від боржника до кредитора з моменту передачі за Актом передачі-приймання відступного (майнового комплексу).

12.10.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Про Девелопмент тім" ("Кредитор") та Публічним акціонерним товариством "Автотранспортне підприємство-2240" ("Боржник") укладено Акт передачі-приймання відступного (майнового комплексу).

Відповідно до п. 1 Акту передачі-приймання відступного (майнового комплексу) визначено, що у відповідності із Угодою про припинення зобов'язання переданням відступного Боржник передав, а Кредитор прийняв відступне, а саме: майновий комплекс загальною площею 22 949,50 кв..м, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у Свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Пунктом 4.1. Угоди передбачено, що Боржник, зокрема, зобов'язується: надати повний перелік орендарів, які пов'язані договірними відносинами оренди з Боржником стосовно майнового комплексу, протягом 2 (двох) робочих днів з моменту укладення Угоди (п.п.4.1.1.2); передати Кредитору всі договори оренди стосовно майнового комплексу, протягом 2 (двох) робочих днів з моменту укладення Угоди (п.п.4.1.1.3); передати Кредитору завірені копії документів, що стосуються земельних ділянок, на яких майновий комплекс розміщений і які необхідні для його експлуатації та обслуговування, протягом 2 (двох) робочих днів з моменту укладення Угоди (п.п.4.1.1.4); передати Кредитору технічний паспорт на майновий комплекс протягом 2 (двох) робочих днів з моменту укладення Угоди (п.п.4.1.1.5).

15.10.2012 в зв'язку з тим, що відповідач порушив зобов'язання, передбачені п.п. 4.1.1.2., 4.1.1.3., 4.1.1.4, 4.1.1.5 Угоди, позивач звернувся до відповідача з претензією щодо невиконання зобов'язань та вимогою негайно їх виконати.

Відповідач надав позивачеві відповідь на претензію від 16.10.2012, з якої вбачається, що відповідач вважає Угоду яка укладена внаслідок помилки, відтак є недійсною та такою, що внаслідок недійсності не породжує жодних юридичних наслідків; вважає себе вільним від виконання договірних зобов'язань за вказаною Угодою та не визнає права власності позивача на майновий комплекс.

Таким чином, спір у справі виник в зв'язку з тим, що відповідач порушив зобов'язання, передбачені п.п. 4.1.1.2., 4.1.1.3., 4.1.1.4, 4.1.1.5 Угоди.

Досліджуючи Угоду, суди не встановили наявність підстав, з якими законодавство пов'язує недійсність договору.

Ними зауважено, що між сторонами у справі склались господарські правовідносини. За змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Так як відповідач не надав доказів належного виконання договору, суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.

Також, апеляційним судом встановлено, що скаржник подав апеляційну скаргу, в якій просив Угоду від 12.10.2012 визнати недійсною відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, тоді як останній не є стороною цього договору.

Апеляційним судом враховано постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , якою роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

У пункті 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року у справі № 910/612/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2013 року у справі № 910/612/13 за первісним позовом Публічного акціонерного товариство "Банк "Київська Русь" до Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство - 2240" про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство - 2240" про визнання частково недійсним договору іпотеки та визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за договором іпотеки, у задоволенні первісного позову відмовлено повністю та Зустрічний позов задоволено частково, а саме: визнано відсутнім у Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" право утримання під іпотечним обтяженням, зареєстрованим в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 5749948 від 28.09.2007 року (контрольна сума запису В4Е418ВГ69) та в Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером 5771884 від 03.10.2007 року (контрольна сума запису А1БА499613) майнового комплексу, розташованого за адресою: 02105, м. Київ, вул. П. Усенка, 8 у складі: зимове сховище для бджіл (літ. Т) площею 95,90 м2, рем зона (№ 8) площею 631,00 м2, склад цегляний (літ. Л) площею 1104,80 м2, блок-пост заводський (літ. О) площею 10,20 м2, бокси (літ. И) площею 557,90 м2, побутове приміщення КСО-1 (№ 6) площею 50,10 м2, корпус блоку цеху (літ. Е) площею 2381,40 м2, майстерні (літ. Л') площею 655,70 м2, автопавільйон (№15) площею 194,00 м2, профілакторій ТО-1 (літ. Ж) площею 835,10 м2, профілакторій (літ. З) площею 1398,20 м2, профілакторій карбюраторний (літ. Д') площею 3000,10 м2, склади (літ. В) площею 15,20 м2, туалет (АЗС) (літ. Я) площею 16,10 м2, виробничо-побутовий корпус (літ. А) площею 4021,90 м2, контрольно-пропускний пункт (літ. Ю), площею 20,40 м2, закрита мийка (№ 2) площею 508,90 м2, розш. профілакторій ремонту дизельних автомобілів (літ. Д) площею 2487,70 м2, будиночок (літ. Г) площею 15,30 м2, автопавільйон (літ. С) площею 230,30 м2, кіоск (літ. М') площею 14,20 м2, автопавільйон (літ. X) площею 218,30 м2, кіоск (літ. Ш) площею 6,70 м2, виробничо-побутовий склад (№ 7) площею 1267,30 м2, диспетчерська (№ 5) площею 42,30 м2, диспетчерська (літ. У) площею 32,90 м2, диспетчерська (літ. Щ) площею 29,30 м2, диспетчерська (літ. Ч) площею 35,70 м2, диспетчерська (№ 12) площею 17,20 м2, диспетчерська (№ 3) площею 48,30 м2, диспетчерська (№ 4) площею 40,00 м2, приміщення складу підсобного господарства (№ 13) площею 354,40 м2, приміщення легкового боксу (літ. Н) площею 499,60 м2, побутове приміщення будівельників (літ. Р) площею 52,20 м2, приміщення спецмедслужби (Літера Ь1) площею 98,90 м2, блок-пост в зборі (літ. П) площею 9,90 м2, сховище для овочів (№ 14) площею 248,10 м2, автопавільйон (літ. 11 (цифра)) площею 106,30 м2, диспетчерська (літ. Ц) площею 101,80 м2, кіоск (літ. М) площею 11,80 м2, вагон-будиночок (№ 9) площею 37,40 м2, побутове приміщення (№ 1) площею 47,50 м2, торговий будиночок (№ 10) площею 65,50 м2, автозаправочна станція (літ. Б) площею 60,00 м2, павільйон-склад 2 (літ. Ф) площею 606,30 м2, малярне відділення (літ. Э) площею 667, 20 м2, починаючи з 21.10.2011 року; в іншій частині у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Апеляційним судом встановлено, що щодо майна, переданого відповідачем позивачу за спірною Угодою у ПАТ "Банк "Київська Русь" права як іпотекодержателя відсутні. Це підтверджується рішенням господарського суду у справі № 910/612/13 за первісним позовом Публічного акціонерного товариство "Банк "Київська Русь" до Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство - 2240" про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство - 2240" про визнання частково недійсним договору іпотеки та визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за договором іпотеки (постанова ВГСУ від 29.10.2013).

В силу вимог ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом не встановлено наявність у банку прав щодо спірного майна, тому відсутні підстави вважати, що спірна Угода та оскаржувані судові рішення порушують права банку.

За таких обставин, у апеляційного суду не було підстав для залучення банку до справи у якості третьої особи. Відтак, порушення судом ст. 27 ГПК України відсутні.

Колегія суддів залишає поза увагою доводи скаржника про порушення апеляційним судом вимог ст.ст. 182, 334, 657 ЦК України з огляду на те, що судами встановлена відповідність спірної угоди вказаним нормам права. Банк не згодний з висновками апеляційного суду та просить суд надати іншу правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам, що виходить за межі компетенції Вищого господарського суду в силу вимог ст. 111-7 ГПК України, якою встановлено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.