розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ладья Плюс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 року у справі № 910/3849/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ладья Плюс" до споживчого товариства "Діамед" про стягнення заборгованості,

У березні 2014 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 9 522,74 грн. та пені в сумі 234,77 грн. у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання з оплати одержаного товару за договором купівлі-продажу від 03.01.2012 року № 52/12 та за видатковими накладними від 30.10.2013 року № ЛП000007942, від 21.11.2013 року № ЛП000008520, від 23.12.2013 року № ЛП000009307.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2014 року (суддя Князьков В.В.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 року (судді Чорногуз М.Г., Рудченко С.Г., Агрикова О.В.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та позов задовольнити.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року розгляд справи було відкладено на 30.10.2014 року.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 03.01.2012 року між ТОВ "Ладья Плюс" (продавець, постачальник) та СТ "Діамед" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 52/12 за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товари медичного призначення, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і розрахуватись з постачальником на умовах даного договору.

Пунктом 1.2 договору сторонами погоджено, що асортимент, кількість і ціна товару вказується в товарно-транспортних накладних або в рахунку-фактурі продавця, що є невід'ємною частиною договору.

В пунктах 3.1 та 3.4 визначено, що ціна товару вказується в товарно-транспортній накладній. Загальна сума договору визначена сумою вартості поставленого товару покупцю згідно товарно-транспортних накладних продавця, які є невід'ємною частиною цього договору.

За п. 4.4 договору товар вважається прийнятим покупцем по кількості - згідно кількості, яка вказана у товарно-транспортній накладній, по якості - згідно сертифікатів якості заводу-виробника та згідно висновку. В разі невідповідності, складається Акт розбіжностей в присутності представника продавця. Право власності на поставлені товари переходить від постачальника до покупця в момент отримання останнім товару від постачальника (перевізника) за видатковою накладною.

Згідно з п. 8.1 договору договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2013 року.

03 січня 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору від 03 січня 2012 року № 52/12 згідно якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2015 року.

За твердженням позивача на виконання умов договору ним здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 9 522,74 грн., згідно з видатковими накладними від 30.10.2013 року № ЛП000007942 на суму 2 998,31 грн.; від 21.11.2013 року № ЛП000008520 на суму 3 354,46 грн.; від 23.12.2013 року № ЛП000009307 на суму 3 169,97 грн.; однак, відповідач в порушення умов договору оплату поставленого товару не здійснив.

Зазначені видаткові накладні з боку відповідача підписані ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з відтиском штампу СТ "Діамед".

Предметом даного судового розгляду є вимоги постачальника до покупця про стягнення заборгованості та пені у зв'язку з не виконанням зобов'язання з оплати одержаного товару за договором купівлі-продажу.

Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові про стягнення заборгованості та пені обґрунтовано відсутністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача спірної заборгованості у зв'язку з недоведеністю обставин здійснення поставки товару продавцем та його отримання покупцем.

Проте визнати, що наведені судами мотиви ґрунтуються на дійсних обставинах справи та ними дана належна правова оцінка, не можна.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновком місцевого господарського суду про відмову в позові у зв'язку з недоведеністю передачі товару за спірними накладними покупцю, виходив із наявності заперечень відповідача щодо отримання товару та відсутності в матеріалах справи довіреностей, виданих на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

В той же час, апеляційний суд відхилив клопотання позивача про залучення до матеріалів справи довіреностей від 23.12.2013 року № 3990, від 30.10.2013 року № 2859 та від 21.11.2013 року № 3691, які виписані відповідно на ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (особи, які приймали спірний товар), оскільки позивачем не надано обгрунтування неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Втім, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що оригінали довіреностей, надані представником позивача в судовому засіданні 23.04.2014 року, були предметом дослідження в суді першої інстанції, про що зазначено в рішенні господарського суду міста Києва від 11.06.2014 року (т. 1, а.с. 186), але не були залучені до матеріалів справи, а тому висновок апеляційного суду про відхилення зазначеного клопотання є хибним і таким, що не відповідає матеріалам справи.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що вказані видаткові накладні, на які позивач посилається в обґрунтування заявлених вимог, оформлені з порушенням ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, не містять відтиску печатки відповідача та підпису особи, уповноваженої відповідачем на отримання товарно-матеріальних цінностей без довіреності, у зв'язку з чим не доводять факту поставки товару.

Разом з тим, такий висновок суду першої інстанції зроблено з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, судами обох інстанцій не було наведено оцінки наявності на видаткових накладних відтиску штампу відповідача та підписів осіб про отримання товару і не перевірено доводів позивача про фактичну передачу товару відповідачу в спірному обсязі за цими видатковими накладними.

Водночас, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Згідно зі статтею 1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період (абзац дванадцятий статті 1 цього Закону).

Отже, зважаючи на предмет регулювання ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , його вимоги не поширюються на спірні правовідносини.

При цьому, судом не надано оцінки у сукупності всім доказам та діям сторін з виконання договору купівлі-продажу, що призвело до передчасного висновку про необґрунтованість заявлених вимог.

Зокрема, спірні видаткові накладні мали бути оцінені судами за правилом, визначеним ст. 43 ГПК України, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, у т.ч. податковими накладними, податковими деклараціями, банківськими виписками тощо.

Крім того, судами не наведено оцінки обставинам проведення відповідачем протягом 2013 року розрахунків з позивачем за поставлений товар на підставі інших аналогічних видаткових накладних та довіреностей, виданих на ОСОБА_4 і ОСОБА_6

Враховуючи наведене, висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову є передчасним.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ладья Плюс" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2014 року скасувати, і справу № 910/3849/14 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.