головуючого судді Овечкіна В.Е., суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л., розглянув касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на постанову від 12.08.2014 р. Одеського апеляційного господарського суду у справі № 5024/1351/2011 господарського суду Херсонської області за позовом Прокурора Дніпровського району м. Херсона в інтересах держави в особі: Фонду Державного майна України до 1. Приватного акціонерного товариства "Херсонтурист"; 2. Приватного підприємства "Лілея-Херсон"; 3. Компанії MELTRICOL HOLDINGS CORPORATION LTD; 4. Приватної виробничо-комерційної фірми "Юг-Атлант"; 5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр-Енерго ЛТД"; 6. "База постачзбутторг ЛТД" ТОВ "База постачзбутторг"; 7. Дочірнього підприємства акціонерного товариства закритого типу "Виробничо-комерційне підприємство "Техінпром Компанія "Бонекс"; 8. Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжгалузевий торгівельний дім "Камелот-Сервіс"; 9. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Рей" 10. Приватного підприємства "Сіріус-2010" про визнання права власності витребування майна за участю представників:

позивача: Федоровський В.Г., дов. від 17.09.2014 № 243;

відповідача 1: Мотін Ф.О., дов. від 10.01.2014 б/н;

відповідача 4: Орехов С.А., дов. від 10.10.2014 б/н;

відповідачів 2,3,5-10: не з'явилися;

Генеральної прокуратури України: прок. відділу Гудименко Ю.В., посв. № 014715, дійсне до 21.01.2018;

Рішенням господарського суду Херсонської області від 21.09.2011 (суддя Задорожна Н.О.) позов прокурора Дніпровського району м. Херсона в інтересах держави: в особі Фонду державного майна України задоволений. Визнано за державою в особі ФДМУ право власності на готель "Лілея", що розташований за адресою: м. Херсон, Придніпровський спуск, 1, загальною площею 4517,19 кв.м з будівлями та спорудами згідно генерального плану БТІ. Вилучено з володіння ПП "Лілея-Херсон", ПВКФ "Юг-Атлант" і компанії MELTRICOL HOLDINGS CORPORATION LTD на користь ФДМУ спірні приміщення тур готелю "Лілея". З ПАТ "Херсонтурист" в доход Держбюджету України стягнуто 25500 грн. держмита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.08.2014 (судді В. Лашин, О. Аленін, О. Воронюк), рішення господарського суду Херсонської області від 21.09.2011 скасовано, а в задоволенні позовних вимог відмовлено у зв'язку з недоведеністю права власності держави на спірне майно. Крім цього, зазначено що прокурором Дніпровського району м. Херсона було пропущено визначені законодавством строки позовної давності.

Не погоджуючись із прийнятою постановою апеляційного суду, Заступник прокурора Одеської області просить скасувати її та залишити в силі рішення місцевого суду. Скаржник вважає, що постанова апеляційної інстанції не ґрунтується на матеріалах справи та нормах діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства. Судом залишено поза увагою обставини справи, що свідчать про незаконне вибуття майна туристичного готелю "Лілея" з власності держави та відчуження його на користь інших осіб. Безпідставно не застосована постанова Верховної Ради УРСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 р. № 506 (506-12) якою було введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію закону УРСР про роздержавлення майна. Відповідно до ст.ст.1, 3, 4 ЗУ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідно статям 10-13 Конституції Української РСР основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнодержавної) і колгоспно-кооперативної власності. Правом особистої власності були наділені лише громадяни. Таким чином, майно профспілкових та інших громадських організацій є надбанням всього народу.

постанова апеляційного суду не відповідає ст.ст. 225 ЦК УРСР та ст. 317, 658 ЦК України де вказано, що розпоряджатися майном має право лише власник. Отже, ЗАТ по туризму та екскурсіям "Укрпрофтур", не ставши власником майна, не мало права без згоди Фонду держмайна України передавати державне майно у власність Херсонському ЗАТ по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" як внесок до статутного фонду.

Апеляційним судом безпідставно, не застосовані ст. 388, 392 ЦК України, оскільки ЗАТ "Херсонтурист" не мало права передавати майно, яке йому не належало. Рішенням у іншій справі № 5024/1933/2011 вже встановлено, що власником спірного майна є держава Україна в особі ФДМУ. В матеріалах справи відсутні передбачені законодавством документи, що підтверджують правомірне набуття і оформлення за правопопередниками приватного Херсонського обласного АТ по туризму і екскурсіях "Херсонтурист" права власності на майно туркомплексу "Лілея". Укладення в подальшому угод купівлі-продажу майна туркомплексу "Лілея" здійснено з порушенням діючого законодавства.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом визнання угоди недійсною, стороною в якій ця особа не була. Захист прав такої особи можливо шляхом пред'явлення віндикаційного позову на підставі ст. 388 ЦК України. В справі № 5024/1933/2011 вже встановлено що строк позовної давності не пропущений і відповідно до ст. 35 ГПК України цей факт не потребує повторного доказування.

Також, до Вищого господарського суду України надійшов відзив ПВКФ "Юг-Атлант", в якому відповідач 4 просить залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Наголошує на тому, що висновки апеляційного суду про те, що спірне майно не належить до державної власності є правомірними. Як і висновки суду про пропуск і прокурором, і позивачем строків позовної давності. Крім того, відповідач 4 звертає увагу на те, що місцевим судом не досліджено факт існування спірного нерухомого майна. На переконання скаржника, нерухомості, яку вимагає повернути прокурор у державну власність уже не існує, на її місці побудовано нову споруду.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевим судом при розгляді справи у 2011 році встановлено наступне.

Відповідно до статуту професійних спілок СРСР, затвердженого постановою ХVІІІ з'їзду профспілок СРСР від 01.01.1987 р., професійні спілки являлись загальносоюзною громадською організацією, до складу якої входили республіканські ради, у тому числі й Українська республіканська рада профспілок.

Після розпаду Союзу РСР правонаступником республіканської ради професійних спілок стала Федерація незалежних профспілок України (в подальшому Федерація професійних спілок України).

Після утворення Федерації незалежних профспілок України, Президією Ради Загальної конфедерації професійних союзів СРСР 18.11.1990 р. була прийнята постанова за № 2-1а "Про затвердження Договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном", якою був затверджений Договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1991 р. між конфедерацією та Федерацією незалежних профспілок (далі - Федерація).

На підставі зазначеного договору у володіння, користування та розпорядження Федерації було передано також туристичний готель "Нова Каховка", в подальшому туристичний готель "Лілея", розташований у м. Херсоні, Придніпровській узвіз, 1.

Згідно постанови Президії Федерації незалежних профспілок № П-7-7 від 23.08.1991 р. (зі змінами від 09.10.1991 р.) було прийнято рішення про перетворення Української республіканської ради по туризму і екскурсіях в АТ "Укрпрофтур".

04.10.1991 р. між Радою Федерації та Фондом соціального страхування України був укладений установчий договір про створення на базі туристично-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму та екскурсіях - АТ "Укрпрофтур", затверджено його статут, що був зареєстрований Київським міськвиконкомом 28.10.1991 р.

До статутного фонду створеного АТ був переданий, у числі іншого, також і спірний об'єкт. З врахуванням приписів ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", АТ "Укрпрофтур" стало власником цього майна.

На підставі рішення правління АТ "Укрпрофтур" від 03.12.1991 р. було створене Херсонське обласне відділення АТ "Укрпрофтур", яке реорганізовувалось в подальшому у Херсонське обласне дочірнє підприємство "Херсонтурист" АТ "Укрпрофтур", Херсонське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях "Херсонтурист", якому в якості статутного внеску передано до статутного фонду майно загальною балансовою вартістю 5545 тис.грн., у тому числі й туристичний готель "Нова Каховка", розташований у м. Херсоні, Придніпровській узвіз, 1.

На зазначений об'єкт на підставі рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради народних депутатів від 09.03.1993 р. № 12/84 ЗАТ "Херсонтурист" видано свідоцтво про право власності. В подальшому зазначений об'єкт неодноразово перепродувався, у тому числі й з прилюдних торгів по реалізації арештованого майна. Його титульними власниками на дату розгляду справи є відповідачі 2, 3, 4.

Статтею 89 ЦК УРСР було передбачено, що державна власність - основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 р. № 506 (506-12) було введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна (втратила чинність з дня затвердження ВРУ Державної програми приватизації).

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10.09.1991 р. № 1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю України.

Окрім того, постановою ВРУ від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" (3943-12) встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" № 1045-ХІV (1045-14) був прийнятий 15.09.1999 р., тобто значно пізніше від дати укладення договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном (18.11.1991 р.).

Отже, до набуття чинності цим Законом діяльність професійних спілок України була врегульована положеннями Закону України "Про об'єднання громадян" (2460-12) .

Чинне на момент передачі майна законодавство УРСР та України не передбачало та не врегульовувало такої підстави виникнення права власності майна громадського об'єднання як передача майна загальносоюзною громадською організацією створеній громадській організації держави України.

Окрім того, спірне майно не було об'єктом права власності профспілок України, оскільки вони відповідно до положень Закону України "Про профспілки" (1045-14) не є правонаступниками професійних спілок СРСР.

Відтак, з врахуванням наведених правових норм, спірний об'єкт мав статус державної (загальнодержавної) власності, в зв'язку з чим здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 р. № 1452 (1452-12) "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", Закону України від 10.09.1991 р. № 1540 (1540-12) "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України, в зв'язку з чим рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форми власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови ВРУ від 24.08.1991 р. "Про проголошення незалежності України" (1427-12) без узгодження з відповідними органами, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Статтею 658 ЦК України (ст. 225 ЦК УРСР) встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо покупець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

За правилами п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ( добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Спірний об'єкт з володіння держави вибув не з її волі, іншим шляхом.

Позов заявлений в межах встановленого законом строку позовної давності.

Натомість суд апеляційної інстанцій зазначив наступне і дійшов інших висновків.

Постановою ЦВК СРСР від 17.04.1936 р. "Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій" на ВЦРПС та його організації покладено керівництво роботою в галузі туризму, що стало підставою для створення мережі туристсько-екскурсійних закладів профспілок, які на території Української РСР перебували в складі Української республіканської ради по туризму і екскурсіях, підпорядкованої Українській республіканській раді професійних спілок згідно з постановою президії ВЦРПС від 27.11.1959 р. "Про поліпшення керівництва розвитком туризму у профспілках".

Туристичний комплекс готелю "Лілея", який знаходиться за адресою: Придніпровський спуск, 1 у м. Херсоні, побудований у 1971-1972 роках і переданий на баланс Херсонській обласній раді по туризму та екскурсіях.

Постановою колегії центральної ради по туризму та екскурсіях від 18.07.1988 р. № 12-4 створене Херсонське обласне туристично-екскурсійне виробниче об`єднання "Херсонтурист".

Постановою колегії Української республіканської ради по туризму і екскурсіях від 27.11.1989 р. Херсонську обласну раду по туризму та екскурсіях ліквідовано.

Президія Ради Федерації незалежних профспілок України постановою № П-7-7 від 23.08.1991 р. прийняла рішення про перетворення Української республіканської ради по туризму і екскурсіях в Акціонерне товариство "Укрпрофтур".

На час створення Рада Федерації незалежних профспілок передала до статутного фонду АТ "Укрпрофтур" основні фонди і оборотні засоби туристично-екскурсійних підприємств і організацій профспілок.

Рішенням правління АТ "Укрпрофтур" від 03.12.1991 р. створене Херсонське обласне відділення Українського акціонерного товариства по туризму і екскурсіях "Укрпрофтур" "Херсонтурист".

21 березня 1994 року Херсонському обласному відділенню Українського акціонерного товариства по туризму і екскурсіях "Укрпрофтур" "Херсонтурист" оформлено свідоцтво про право власності на тур готель "Лілея".

Рішенням правління АТ "Укрпрофтур" від 27.07.1994 р. Херсонське обласне відділення "Херсонтурист" реорганізоване у Херсонське обласне дочірнє підприємство "Херсонтурист" АТ "Укрпрофтур".

Рішенням позачергових загальних зборів АТ "Укрпрофтур" від 09.12.1998 р. реорганізоване у Херсонське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Херсонтурист".

13 січня 1999 року актом № 14 передачі у власність Херсонському закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" ЗАТ "Укрпрофтур" передало в якості внеску до статутного фонду майно та будівлі, в тому числі туристичного готелю "Лілея".

Водночас, 28.07.1997 р. на підставі договору купівлі-продажу Херсонське обласне акціонерне товариство "Херсонтурист" передало у власність ТОВ "Днепр-Енерго ЛТД" складські приміщення: літери "М", "Х", "Ф", "С", "Ш" і "Т".

Згідно договору купівлі-продажу від 07.10.1997 р. ТОВ "Днепр-Енерго ЛТД" реалізувало у власність зазначені складські приміщення Дочірньому підприємству АТЗТ ВКП "Техінпром" компанії "Бонекс", яка, у свою чергу, за договором купівлі-продажу від 22.05.1998 р. продало ці приміщення компанії MELTRICOL HOLDINGS CORPORATION LTD.

14 грудня 1999 року Херсонське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" продало ПВКФ "Юг-Атлант" майно турготелю "Лілея", яке складається з приміщень адміністративно-побутового корпусу літ. "І", приміщення механічних майстерень під літ. "Ж", гараж під літ. "З", будівлю матеріально-технічного складу під літ. "П" і "Р", ворота металеві № 5.

За договором купівлі-продажу від 16.05.2002 р. Херсонське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" передало у власність ТОВ "База постачзбутторг ЛТД" приміщення тур готелю "Лілея" загальною площею 4517,19 кв.м, які складаються з літ. "А", "А1-А3", "а, а1-а2", складів під літерами "Ю, Ю1-Ю3", трансформаторної будки під літ. "К" і воріт № 6.

В подальшому зазначене майно було передано ТОВ ТД "РЕЙ" на підставі протоколу прилюдних торгів, що здійснювалось у межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса.

Згідно з договором купівлі-продажу від 09.09.2010 р. № 3061 ТОВ ТД "РЕЙ" передало у власність ці приміщення ПП "Сіріус-2010", яке, у свою чергу, за договором купівлі-продажу від 30.09.2010 р. продало їх ПП "Лілея-Херсон".

З Цивільного кодексу УРСР (1540-06) в редакції 1963 року вбачається, що визнавалась, зокрема, власність профспілкових та інших громадських організацій (глава 9), де останні розглядалися як самостійні суб'єкти права власності.

Відповідно до статті 24 ЦК УРСР профспілки, як громадські організації, мали статус юридичної особи, відокремлене майно і самостійний баланс та здійснювали свої права через виборні органи.

У ч. 2 ст. 6 Закону СРСР від 09.10.1990 № 1708-1 "Про громадські об`єднання" визначено, що до загальносоюзних громадських організацій відносяться такі, діяльність яких у відповідності до статутних завдань, розповсюджується на територію всіх або більшості союзних республік та які мають свої організації в цих республіках.

Українська республіканська рада професійних спілок (Укрпрофрада) була утворена 29 листопада 1948 року і представляла республіканську організацію в єдиній системі профспілок колишнього Союзу РСР із статусом юридичної особи, та, у свою чергу, була підпорядкована центральному органу управління - ВЦРПС.

Отже, майно профспілок СРСР, у тому числі Української республіканської ради профспілок, - за правовим статусом належало до майна союзного підпорядкування.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Так, ХV з'їздом профспілок України, що відбувся у жовтні 1990 року, прийняте рішення про перетворення в І Установчий з'їзд незалежних профспілок України та Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України, проголосив незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР, що, насамперед також означало вихід із складу профспілок СРСР, відмову від діяльності відповідно до Статуту профспілок СРСР. З'їзд також прийняв Положення про Федерацію незалежних профспілок України, затверджене з'їздом 06 жовтня 1990 року, яким визначено її правовий статус, організаційну структуру, права та обов'язки, у тому числі і майнові. Положенням, зокрема, передбачено що Рада Федерації незалежних профспілок України (ФНПУ) є правонаступником Укрпрофради, а основні фонди, майно, які належали Укрпрофраді і необхідні для виконання цілей та завдань ФНПУ, становлять її власність і охороняються законом.

При цьому, на останньому ХІХ з'їзді профспілок СРСР, який відбувся 23- 27 жовтня 1990 року, централізована структура ВЦРПС припинила своє існування і було утворено Загальну конфедерацію професійних спілок СРСР (далі - ЗКП). А 18 листопада 1990 року ФНПУ одержала від неї на правах власності майнові об'єкти за Договором про закріплення прав з володіння, користування й розпоряджання профспілковим майном, затвердженим постановою Президії Ради ЗКП СРСР за № 2-1а. Згідно з ним, ФНПУ були передані права щодо володіння, користування та розпоряджання профспілковим майном, яке належало ВЦРПС на території України.

Зазначені акти законодавства, які прийняті пізніше ніж відбулося створення ФНПУ та передача у її власність майна за договором від 18.11.1990 р., не впливали на юридичну природу підстав набуття ФНПУ права власності та відокремлення спірного майна за правовим статусом із майна підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, а відтак від загальнодержавної власності.

Підтвердження такої правової позиції знаходиться й у судовій практиці, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 07 квітня 2014 року у справі № 5002-26/3170-2011; від 09 квітня 2014 року у справі № 23/096-11; від 16 квітня 2014 року по справі № 9/107-11.

Окрім цього, 04.10.1991 р. між Радою Федерації профспілок та Фондом соціального страхування України був укладений установчий договір про створення на базі туристично-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму та екскурсіях - АТ "Укрпрофтур", затверджено його статут, що був зареєстрований Київським міськвиконкомом 28.10.1991 р.

Згідно зі статутом ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" Рада Федерацій незалежних профспілок передала до його статутного фонду основні фонди і оборотні засоби туристсько-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України на суму 381.206 тис.руб., а Фонд соціального страхування - 10 млн. руб. До статутного фонду створеного товариства був переданий, у числі іншого, також і спірний об'єкт, з огляду на що, та з врахуванням приписів ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", АТ "Укрпрофтур" стало власником цього майна.

Правомірність внесення цього майна до статутного фонду була підтверджена рішенням Вищого господарського суду України від 20.01.1997 р. у справі № 138/7.

Слід також зазначити й про не наведення позивачем обґрунтування щодо підстав виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно.

Відсутні в матеріалах справи й докази реєстрації права власності на спірне майно за державою.

Позивачем також не було доведено правомірність витребування майна, яке з часів 90-х років ХХ сторіччя змінилося.

Судова колегія апеляційного суду зазначила і про пропущення позивачем строків позовної давності.

Згідно із ч. 2 ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту ч.1 ст. 261 ЦК України та ч. 2 ст. 29 ГПК України істотне значення має обізнаність саме ФДМУ, як позивача у даній справі, про порушення своїх прав, а, відтак, обізнаність прокурора не має значення для застосування судом позовної давності.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при касаційному перегляді судових рішень у справах, пов'язаних із застосуванням позовної давності (постанова ВСУ від 05.10.2004 р. у справі № 6/195-03).

Право ФДМУ можна вважати порушеним саме з 01.05.1992 р. згідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 03 липня 1991 р. № 66 (66-91-п) та постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-XII "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" (2268-12) , за якими саме Фонду державного майна України було передано майно та фінансові ресурси, розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій та його зобов'язано було прийняти це майно до 01 травня 1992 року.

Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог по суті, судовою колегією апеляційного суду не було застосовано положення щодо позовної давності.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що саме місцевий господарський суд встановив усі обставини справи, необхідні для вирішення справи по суті, правильно застосував до встановленого норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Висновки ж апеляційного суду ґрунтуються на помилковому тлумаченні судом норм права, якими врегульовано правовий статус майна профспілкових організацій.

Так, указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року № 1452-ХІІ (1452-12) "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

А постановою Верховної Ради Української PCP "Про захист суверенних прав власності Української PCP" від 29 листопада 1990 року № 506 (506-12) введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української PCP про роздержавлення майна.

Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу PCP стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним (постанова Верховного суду України від 16.09.2014 у справі № 51/227).

Судами встановлено, що туристичний комплекс готелю "Лілея", який знаходиться за адресою: Придніпровський спуск, 1 у м. Херсоні, побудований у 1971-1972 роках і переданий на баланс Херсонській обласній раді по туризму та екскурсіях.

У той же час профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.

Отже, спірний об'єкт був майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу PCP, розташованим на території України.

За таких обставин на момент створення АТ "Укрпрофтур" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника.

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташовані на території України" (2268-12) передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, передані тимчасово Фонду державного майна України.

За змістом постанови Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" (3943-12) тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Сощзу PCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Питання щодо суб'єктів права власності зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні (постанова Верховного суду України від 16.09.2014 у справі № 51/227). В силу вимог ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, висновки місцевого господарського суду про те, що спірний об'єкт мав статус державної (загальнодержавної) власності, в зв'язку з чим здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірними.

Щодо строків позовної давності, то місцевим судом встановлено, що позивач дізнався про передачу у власність спірного майна, що порушило його право власності, лише після проведеної органами прокуратури перевірки в липні 2011 року. Такий висновок суду ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах. Вказаний висновок апеляційним судом не спростовано з посиланням на належні докази. Навпаки, апеляційний суд вказує на обізнаність ФДМ України з тим, що його права стосовно спірної нерухомості порушені посилаючись лише на нормативно-правові акти - постанову Кабінету Міністрів УРСР від 03 липня 1991 р. № 66 (66-91-п) та постанову Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-XII "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" (2268-12) . Апеляційний суд взагалі не досліджував матеріали перевірки, надані прокурором.

Відтак, колегія судді вважає обґрунтованим висновки місцевого суду про те, що позовні вимоги заявлені в межах строків позовної давності.

Беручи до уваги викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням вимог процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Доводи прокурора про порушення апеляційним судом вимог ст.ст. 319, 658 ЦК України та незастосування до спірних відносин положень постанови Верховної Ради УРСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 р. № 506 (506-12) та ст.ст.1, 3, 4 ЗУ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" є обґрунтованими. В той час як місцевий суд повно та всебічно дослідив обставини справи, застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, виніс обґрунтоване та законне рішення суду.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.08.2014 у справі № 5024/1351/2011 - скасувати.

Рішення господарського суду Херсонської області від 21.09.2011 у справі № 5024/1351/2011 - залишити без змін.

Стягнути з приватного Херсонського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Херсонтурист", м.Херсон, пл. 50-річчя СРСР, код ЄДРПОУ 02660924, р.рахунок 260074102 "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805: - в доход держбюджету 12750 (дванадцять тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. судового збору за касаційний перегляд справи.