Рішенням господарського суду Рівненської області 13 травня 2014 року (суддя Торчинюк В.Г.) залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 липня 2014 року (судді Дужич С.П., Крейбух О.Г., Мамченко Ю.А.) частково задоволено позов ПАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" до ФОП ОСОБА_4 та стягнуто з відповідача на користь позивача 50000,00 грн. - помилково перерахованих коштів та 362,65 грн. - судового збору і відмовлено в частині стягнення 3819,46 грн. - 3% річних та 9311,78 грн. - штрафних санкцій за користування чужими коштами.

Не погоджуючись вищезазначеними рішенням та постановою Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Рівненської області 13 травня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 липня 2014 року скасувати та припинити провадження у справі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" є правонаступником ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та його філій, що було засноване наказом міністра транспорту України №746 від 30 жовтня 2001 року шляхом перетворення ДП "Київ-Дніпровське МППЗТ" у ВАТ згідно до Указу Президента України №210/93 "Про корпоратизацію підприємств" від 15 червня 1993 (210/93) року. (а.с.16-22).

02 листопада 2005 року, між ФОП ОСОБА_4, як постачальником, та ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" в особі філії "Укрпромтранспостач", як покупцем, було укладено Договір поставки товару №247, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар у кількості та асортименті відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплатити його відповідно до умов даного Договору. (а.с.16-17)

Відповідно до п. 7.1 Договору, даний договір діє до 31 грудня 2008 року або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

08, 10 та 20 червня 2011 року, позивачем, платіжними дорученнями, відповідно, №4721 - на суму 20,00 тис. грн., №4722 - на суму 20,00 тис. грн. та №4804 - на суму 10,00 тис. грн., було перераховано відповідачу кошти на загальну суму 50 000,00 грн. з призначенням платежів "оплата за вироби з деревини згідно рахунку №20 від 08 червня 2011 року", що вбачається з банківської виписки. (а.с.32)

Відповідач своїх зобов'язань щодо поставки товару не виконав, у зв'язку з чим 02 серпня 2012 року, позивач направив відповідачу лист-претензією №244 з вимогою поставити товар на перераховані 50 000,00 грн. або повернути сплачені кошти. (а.с.30)

25 жовтня 2012 року, листом №17 відповідач повідомив позивача, що у зв'язку з особливостями здійснення господарської діяльності він не мав можливості здійснити поставку товару згідно Договору №17 від 16 листопада 2005 року, однак з метою погашення дебіторської заборгованості зобов'язався допоставити товар. (а.с.39)

11 березня 2013 року, наказом міністра Мінінфраструктури України №148 "Про ліквідацію філії "Укрпромтранспостач" ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ"" та наказом голови правління ПАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" №97 "Про ліквідацію філії "Укрпромтранспостач" від 12 березня 2013 року було ліквідовано зазначену філію. (а.с.23-24)

16 липня 2013 року, позивач звернувся до відповідача з вимогою №2933 про повернення, протягом 5 днів з дня отримання даної вимоги, 50 000,00 грн., перерахованих ним 08 червня 2011 року у якості попередньої оплати за поставку виробів з деревини. (а.с.27) Дана вимога була отримана відповідачем, проте залишена без задоволення.

25 липня 2013 року, листом №17 відповідач повідомив позивача про те, що в період 2009-2010 років ним була виконана поставка метало-пластикових вікон на Джанкойське МППЗТ на суму 119,00 тис. грн., оформлення цих документів поставки проходило через філію "Укрпромпостач", а тому перераховані кошти у розмірі 50000,00 грн. є боргом за дану поставлену продукцію, тому вважає, що договірні зобов'язання перед філією "Укрпромпостач" ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" були виконані у повному обсязі, і борг у розмірі 50000,00 грн. відсутній. (а.с.29)

25 вересня 2013 року, ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" звернулось до господарського суду Рівненської області із позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_4 66 050,00 грн., де 50000,00 грн. - заборгованості з попередньої оплати за Договором поставки товару №247 від 02 листопада 2005 року, а також 2500,00 грн. - 5% штрафу та 10 050,00 грн. - пені.

09 грудня 2013 року, рішенням господарського суду Рівненської області, у справі №918/1487/13, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 19 червня 2014 року, було відмовлено у задоволенні позову ПАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" до ФОП ОСОБА_4 про стягнення в сумі 66 050,00 грн. у зв'язку з тим, що договірні зобов'язання між сторонами припинились внаслідок закінчення дії Договору поставки товару №247 та повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

09 січня 2014 року, ПАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до ФОП ОСОБА_4 про стягнення помилково перерахованої суми коштів у розмірі 61130,54 грн., з яких 50 000,00 грн. - попередньої оплати, 3819,46 грн. - 3% річних та 9311,08 грн. - штрафних санкцій за користування чужими грошима. (а.с.3-5)

13 травня 2014 року, рішенням господарського суду Рівненської області даний позов було частково задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 50000,00 грн. - помилково перерахованих коштів, 362,65 грн. - судового збору і відмовлено в частині стягнення 3819,46 грн. - 3% річних та 9311,78 грн. - штрафних санкцій за користування чужими коштами.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.

Відповідно до ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами ч.1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як встановлено судами, відповідно до банківських виписок від 08, 10 та 20 червня 2011 року (а.с.32) позивач здійснив ФОП ОСОБА_4 попередній перерахунок коштів на суму 50000,00 грн. за позадоговірну поставку продукції.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідач своїх зобов'язань щодо поставки товару не виконав, у зв'язку з чим позивач направив відповідачу 02 серпня 2012 року претензією №244 та 16 липня 2013 року вимогу №2933 про повернення перерахованих ним коштів попередньої оплати на загальну суму 50000,00 грн. за поставку виробів з деревини, які були отримані відповідачем, але залишені без задоволення. (а.с.27, 30)

ПАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" звернулось до суду із позовом про стягнення з відповідача помилково перерахованих коштів у розмірі 50000,00 грн., а також 3% річних та штрафних санкцій за користування чужими коштами, посилаючись на приписи ст. 1212 ЦК України.

Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З приписів зазначеної статті вбачається, що однією із підстав її застосування є відсутність правової підстави набуття майна винною стороною.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку стосовно того, що дані кошти в розмірі 50000,00 грн. були безпідставно отримані відповідачем, оскільки жодних господарських зобов'язань між сторонами на момент перерахунку даних коштів не існувало і відповідачем не надано доказів, що ним було здійснено поставку виробів з деревини на зазначену суму.

Посилання відповідача на те, що кошти в сумі 50000,00 грн. були перераховані позивачем в якості заборгованості за Договором №247 від 02 листопада 2005 року за поставлений ним товар, згідно видаткових накладних №18 від 18 березня 2008 року; №9 від 20 травня 2008 року; №17 від 13 серпня 2008 року; №19 від 16 вересня 2008 року; та виконані роботи проведених за актом виконаних робіт №9 від 02 грудня 2008 року (а.с.112-114) колегією суддів оцінюється критично, оскільки призначення даних коштів, згідно платіжних доручень (№4721 - від 08 червня 2011 року, №4722 - від 10 червня 2011 року та №4804 - 20 червня 2011 року) - оплата за вироби з деревини згідно рахунку № 20 від 08 червня 2011 року. (а.с.32)

Крім того, господарський суд Рівненської області, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" до ФОП ОСОБА_4 про стягнення 66050,00 грн., у своєму рішенні у справі №918/1487/13, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 19 червня 2014 року, зазначив, що дія Договору поставки товару №247 від 02 листопада 2005 року припинились внаслідок закінчення строку на який він укладався та у зв'язку з повним виконанням сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються під час розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.

Таким чином, відповідач, як особа яка набула кошти у розмірі 50000,00 грн. без достатньої правової підстави зобов'язана повернути їх позивачу, а тому позовні вимоги ПАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" про витребування зазначених коштів від ФОП ОСОБА_4 відповідають чинному законодавству і підлягають задоволенню.

Позивач, також, просив стягнути з відповідача на свою користь 3 819,46 грн. - 3% річних та 9 311,08 штрафних санкцій за користування чужими коштами.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до роз'яснень, п.5.2,. постанови пленум Вищого господарського суду України №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року (v0014600-13) , зазначається, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадку повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3 819,46 грн. та 9 311,08 грн. - штрафних санкцій.

Щодо припинення провадження у даній справі з підстав п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України, то слід зазначити те, що оскільки існує рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, то колегія суддів зазначає, що між цими ж сторонами господарським судом раніше розглядався спір, проте у справі №918/1487/13 предметом позову було стягнення коштів у розмірі 50 тис. грн. перерахованих відповідачу у відповідності до Договору поставки №247 від 05 листопада 2005 року та 5% штрафу і пені. ПАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" обґрунтовувало ці вимоги належністю і обов'язковістю виконання взятих на себе за договором зобов'язань. Водночас в даній справі, предметом позову є повернення безпідставно перерахованих відповідачу коштів у сумі 50000,00 грн., штрафних санкцій, а також 3% річних посилаючись на безпідставність набуття та на необхідність повернення.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.