Головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 року у справі № 910/6546/14 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Агрогаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 5 253, 20 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача: не з'явився, - відповідача: Кравченко С.В. дов. № 845 від 30.12.2013 року

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" (далі за текстом - ТОВ "ДПЗКУ-МТС") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Агрогаз" публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі за текстом - ПАТ "Укртрансгаз") про стягнення заборгованості в сумі 42 453, 20 грн., з яких: 37 200, 00 грн. - основний борг, 2 152, 48 грн. - пеня, 2 604, 00 грн. - 7 % штрафу та 496, 72 грн. - 3 % річних, вказуючи на неналежне виконання відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати послуг по збиранню врожаю за договором про закупівлю послуг від 05.04.2013 року.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем, з огляду на погашення відповідачем основного боргу, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України подана заява про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим в остаточній редакції господарським судом міста Києва прийнято вимоги ТОВ "ДПЗКУ-МТС" до ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Агрогаз" про стягнення 5 253, 20 грн., з яких: 2 152, 48 грн. - пеня, 2 604, 00 грн. - 7 % штрафу та 496, 72 грн. - 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.06.2014 року у справі № 910/6546/14 позовні вимоги задоволено: стягнуто з ПАТ "Укртрансгаз" на користь ТОВ "ДПЗКУ-МТС" 2 152, 48 грн. пені, 2 604, 00 грн. штрафу, 496, 72 грн. 3 % річних.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "Укртрансгаз" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "ДПЗКУ-МТС" в задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 року у справі № 910/6546/14 апеляційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "Укртрансгаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 року у справі № 910/6546/14 та прийняти нове рішення у справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 05.04.2013 ТОВ "ДПЗКУ-МТС" та ПАТ "Укртрансгаз" уклали договір про закупівлю послуг, відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати замовнику послуги допоміжні щодо вирощування сільськогосподарських культур (послуги по збиранню врожаю: збір зернових на площі 477 га) (код класифікатора ДК 016-2010: 01.61.1), а замовник зобов'язався оплатити надані послуги на умовах, визначених цим договором.

Положеннями п. 1.2. вказаного вище Договору сторони погодили, що найменування, кількість та строки послуг, а також їх технічні та якісні характеристики відображені в додатку 1 до цього договору.

Згідно п. п. 3.1. - 3.2. Договору ціна договору становить 152 640, 00 грн. Ціна цього договору та ціни на конкретні види послуг, які надаються за даним договором, в т. ч. ціна за од. га для відповідного виду послуг, відображається в додатку 2 до цього договору. Загальна вартість наданих послуг (сума до сплати замовником) обчислюється виходячи з актів передачі-приймання наданих послуг, що підписані сторонами.

Пунктом 4.1., 4.3. Договору передбачено, що оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця на підставі актів передачі-приймання наданих послуг в строк не пізніше ніж через 15 робочих днів з дати підписання відповідного акту. Підписання Акту приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.

Відповідно до п. 9.1. Договору, останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги зі збирання сільськогосподарських культур, про що сторонами було складено та підписано Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 6685 від 23.08.2013 на суму 37 200, 00 грн.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що станом на момент вирішення даного спору відповідач повністю погасив вказаний борг, сплативши позивачу: 31.01.2014 року - 8 500, 00 грн., 11.03.2014 року - 1 500, 00 грн., 09.04.2014 року - 3 500, 00 грн., 10.04.2014 року - 3 300, 00 грн., 14.04.2014 року - 3 700, 00 грн., 15.04.2014 року - 7 000, 00 грн., 23.04.2014 року - 2 867, 40 грн., 28.04.2014 року - 3 300, 00 грн., 22.05.2014 року - 3 532, 60 грн., що підтверджується банківськими виписками з поточного рахунку позивача.

З матеріалів справи вбачається та досліджувалось судами, відповідні платежі були здійснені відповідачем з порушенням строків, визначених договором, а тому позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, штраф та 3 % річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями ст. ст. 626, 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця на підставі актів передачі-приймання наданих послуг в строк не пізніше ніж через 15 робочих днів з дати підписання відповідного акту.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що надані згідно підписаного сторонами Акту здачі-приймання робіт № 6685 від 23.08.2013 послуги відповідач був зобов'язаний оплатити в строк до 13.09.2013 (включно).

Відповідно до ст. ст. 509, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються норми ст. ст. 173, 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 ст. 193 Господарського кодексу України закріплено, що не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Враховуючи вищевикладене та ту обставину, що відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак, в обумовлені строки не сплатив повністю їх вартості, обґрунтованим є висновок судів про те, що позивач має право застосувати до відповідача визначені укладеним між сторонами договором та чинним законодавством заходи відповідальності.

Так, позивачем заявлено до стягнення 2 152, 48 грн. пені, яка нарахована на суму боргу (з урахуванням часткової оплати) за період з 16.09.2013 року по 04.03.2014 року.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України закріплено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 7.4. Договору сторони погодили, що за прострочення оплати наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, якими перевірено розрахунок пені позивача, про задоволення позовних вимог в частині стягнення 2 152, 48 грн.

Крім того, позивачем на підставі п. 7.4. Договору заявлено до стягнення з відповідача 2 604, 00 грн. штрафу, що розрахований, виходячи з суми боргу за період з 16.09.2013 року по 15.10.2013 року.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну позицію викладено Верховним судом України в постанові від 27.04.2012 року у справі № 3-24гс12

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 7.4. Договору сторони погодили, що у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 30 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, замовник зобов'язаний додатково, крім пені, сплатити на користь виконавця штраф в розмірі 7 % від суми заборгованості.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, якими перевірено розрахунок штрафу, про те, що, вказаний розрахунок є вірним, а тому підлягає задоволенню в розмірі 2 604, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач просив зменшити розмір стягнення з нього штрафних санкцій (пені та штрафу), які заявлені позивачем у позові, у зв'язку з перебуванням ПАТ "Укртрансгаз" у тяжкому фінансовому стані, зумовленому фінансовою кризою та недоотриманням коштів від контрагентів.

Так, за приписами. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Положеннями ч. 3 ст. 83 ГПК України передбачено право господарського суду, при прийнятті рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чине вжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 233 Господарського кодексу України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Судами досліджено, що в обґрунтування своїх вимог щодо зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню на користь позивача, відповідачем надано Звіт про рух грошових коштів за І квартал 2014 року, однак, як вірно вказано судами, заборгованість відповідача виникла ще у вересні 2013 року, а відтак, вказаний документ не може підтверджувати неможливість вчасного виконання відповідачем зобов'язання через відсутність грошових коштів на рахунку останнього.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно вказано про те, що відповідачем не надано доказів звернення до позивача з проханням про надання відстрочки сплати боргу за надані послуги, у зв'язку із скрутним фінансовим становищем підприємства, а тому суди обґрунтовано вказали, що наведені відповідачем обставини, зокрема, складне фінансове становище, не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для зменшення розміру пені та штрафу, оскільки таке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про необхідність врахування матеріальних інтересів сторін, ступінь виконання зобов'язання відповідачем та його майновий стан, а також відповідність розміру заявлених до стягнення пені та штрафу наслідкам порушення зобов'язання та на підставі встановлених обставин справи дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 2 152, 48 грн. та штрафу у розмірі 2 604, 00 грн.

Крім того, позивачем, враховуючи порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, заявлено до стягнення 496, 72 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму боргу (з урахуванням часткової оплати) за період з 16.09.2013 року по 04.03.2014 року.

Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи встановлений судами факт допущено відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання та заявлений позивачем період прострочення, погоджується з висновком судів про правомірність заявленої вимоги позивача та стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 496, 72 грн.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставин справи, погоджується з висновком судів щодо задоволення позовних вимог (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача 5 253, 20 грн., з яких: 2 152, 48 грн. пені, 2 604, 00 грн. штрафу та 496, 72 грн. - 3 % річних.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.