Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скарги селянського (фермерського) господарства "Колос" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 у справі господарського суду Одеської області за позовом Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача селянське (фермерське) господарство "Колос" про визнання незаконним та скасування розпорядження в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: Павлов С.О. - дов. № 220/732д від 28.11.2013; від відповідача: не з'явились; від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачане з'явились; від Генеральної прокуратури України Коркішко В.М., ст. прокурор - посв. № 027484 від 25.07.2014;

Рішенням від 24.04.2014 господарського суду Одеської області (суддя Рога Н.В.) позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним розпорядження Тарутинської РДА Одеської області № 451/А-2011 від 12.10.2011 "Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради". Стягнуто з Тарутинської РДА на користь Державного бюджету України 1218, 00 грн. судового збору.

Постановою від 24.06.2014 Одеського апеляційного господарського суду (судді: Таран С.В. - головуючий, Бойко Л.І., Величко Т.А.) рішення від 24.04.2014 господарського суду Одеської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що у Тарутинської РДА відсутні повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Не погоджуючись з судовими рішеннями селянське (фермерське) господарство "Колос" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що Тарутинська РДА діяла в межах наданих їй повноважень та у відповідності до вимог чинного на той час законодавства, враховуючи, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель Міністерства оборони України.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу задовольнити частково, постанову Одеського апеляційного господарського суду України від 24.06.2014 та рішення господарського суду Одеської області від 24.04.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області, вказуючи, що позивачем не підтверджено належними доказами права на користування спірною земельною ділянкою.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Відповідно ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ч.1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Господарськими судами встановлено, що 05.05.2005 Тарутинською РДА Одеської області прийнято розпорядження № 101/А-2005, яким вилучено земельну ділянку площею 23943 га, що була надана в користування військовій частині А-1366 для організації загально-військового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради.

14.12.2005 Тарутинською РДА Одеської області прийнято розпорядження № 368/А-2005, яким внесено до вказаного вище розпорядження зміни, зокрема, пункт 1 викладено в редакції: "Припинити право користування земельною ділянкою загальною площею 23253,17 гектарів, яка була надана в користування військовій частині А-1366 для організації загально-військового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та перевести її у землі запасу Веселодолинської сільської ради".

Розпорядженням Тарутинської РДА Одеської області № 451/А-2011 від 12.10.2011 надано в короткострокову оренду терміном на 1 рік земельну ділянку, до встановлення Кабінетом Міністрів України порядку проведення аукціонів відповідно статті 16 Закону України "Про оренду землі", з обов'язковим додержанням вимог ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2009 із земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність або користування і перебувають в запасі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Веселодолинської сільської ради СФГ "Колос" 180 га.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі № 2-а-3436/08/1570, яка набрала чинності, визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської РДА Одеської області № 101/А-2005 від 05.05.2005 "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону", а також пункт 1 розпорядження від 14.12.2005 № 368/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Приймаючи судове рішення у даній справі, Одеський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство, а саме Земельний кодекс УРСР (2874а-07) 1992 року, не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 року та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 року. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами в 1970 (2874а-07) році та в 1990 році було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР (2874а-07) 1970 року, так і Земельний кодекс України 1990 (561-12) року серед підстав припинення права користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 (v005p710-05) у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави не переоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

В силу положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Дана постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 має преюдиціальне значення і є обов'язковою для господарського суду при вирішенні даної справи по суті.

За абз. 3 ч.5 ст. 20 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони" (1345-15) .

Відповідно ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Пунктом "в" ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб'єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

За ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 ст. 116 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Відповідно ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

В п. "а" ч. 1 ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Як встановлено матеріалами справи спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, тоді як власником цих земель є держава в особі Кабінету міністрів України, який розпоряджається ними.

Однак, розглядаючи позовні вимоги прокурора, господарськими судами попередніх інстанцій не було залучено до участі у справі Кабінет Міністрів України.

Відповідно ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Також, в силу приписів статей 84, 107 Господарського процесуального кодексу України рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в його мотивувальній частині містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із п.1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 (475/97-ВР) , положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

Отже, господарські суди неповно встановили всі обставини справи, що необхідні для правильного вирішення спору та прийняли рішення про права та обов'язки особи, яку не було залучено до участі в справі.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

При вирішенні спору господарський суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні господарського суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зважаючи на те, що відповідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.