Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М. перевіривши матеріали касаційної скарги Широківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 у справі господарського суду Закарпатської області за позовом прокурора Виноградівського району Закарпатської області в інтересах держави в особі 1) державного департаменту продовольства Міністерства аграрної політики України 2) державного підприємства "Радгосп-завод "Виноградівський" до Широківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_6, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31 про визнання недійсним рішення 2 сесії 5 кликання Широківської сільської ради № 14 від 06.05.06 "Про вилучення земель від радгоспу "Виноградівський", нормативно-грошова оцінка якої складає 208 583,20 грн в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: Клюге Л.М., прокурор відділу Генеральної прокуратури України - посв. № 014652 від 17.01.2013; 1) Пишняк І.О. - дов. № 31-4/25 від 22.08.2014; 2) не з'явились; від відповідача: Феєр І.С. - сільський голова; Чорба П.П. - дов. № 193 від 19.12.2012; від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаОСОБА_36 - дов. від 25.03.2013 та від 04.03.2014; від Генеральної прокуратури України Клюге Л.М., прокурор відділу - посв. № 014652 від 17.01.2013;

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням від 10.01.2014 господарського суду Закарпатської області (суддя: Кадар Й.Й.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним рішення 2 сесії 5 скликання Широківської сільської ради №14 від 06.05.2006 "Про вилучення земель від радгоспу "Виноградівський" загальною площею 20,32 га, нормативно - грошова оцінка якої складає 208 583, 20 грн. Стягнуто з Широківської сільської ради в дохід Державного бюджету 1218, 00 грн судового збору.

Постановою від 26.03.2014 Львівського апеляційного господарського суду (судді: Новосад Д. - головуючий, Михайлюк О., Мельник Г.) рішення від 10.01.2014 господарського суду Закарпатської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що згідно ч.ч. 2, 3 ст. 84, ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України Широківська сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому не могла вилучати її з користування підприємства та приймати рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, затвердження проекту землеустрою та надання цієї земельної ділянки іншим особам.

Не погоджуючись з судовими рішеннями Широківська сільська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вказує, що розпорядження Широківської сільської ради № 14 від 06.05.2006 відповідає ст.ст. 142, 84 Земельного кодексу України, ст.ст. 257, 261, ч. 1 ст. 267 Цивільного кодексу України оскільки Широківська сільська рада надала в оренду земельну ділянку, яка не знаходиться за межами с. Широке, тому спірна земельна ділянка не є державною, а її власником є територіальна громада.

Прокурор Вигноградівського району Закарпатської області у відзиві на касаційну скаргу просить в задоволені касаційної скарги відмовити та залишити без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду України від 26.03.2014, вказуючи, що рішення Широківської сільської ради № 14 від 06.05.2006 є незаконним.

Інші учасники судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надіслали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити часково.

Господарськими судами встановлено, що згідно державного акту на право постійного користування землею від 23.01.1995 ЗК № 001378 Широківською сільською радою народних депутатів надано радгоспу "Виноградівський" у постійне користування 735,8 га землі в межах згідно з планом землекористування відповідно до рішення XII сесії ХХІ скликання Широківської сільської ради від 25.09.1992 № б/н.

Листом від 06.05.2006 адміністрацією радгоспу "Виноградівський" надано згоду на вилучення земель за згодою землекористувача.

06.05.2006 на підставі вказаної вище згоди на другій сесії п'ятого скликання Широківська сільська рада прийняла рішення № 14 "Про вилучення земель від радгоспу "Виноградівський", відповідно до якого вилучено земельні ділянки від радгоспу "Виноградівський" в загальній кількості 20,32 га, а саме: 3,0 - га з контуру 714 (пасовище), 1,5 га з контуру 746 (пасовище), 5,8 га з контуру 605 (рілля), 1,6 га з контуру 443 (пасовище), 0,4 га з контуру 473 (пасовище), 5,8 га з контуру 501 (рілля), 0,02 га з контуру 413 (землі під господарськими дворами). Вилучені земельні ділянки переведено в запас сільської ради. Вказане рішення, прийняте після заслуховування та обговорення інформації землевпорядника ОСОБА_39 "Про надання згоди адміністрацією радгоспу "Виноградівський на вилучення земель за згодою землекористувача". У якості нормативно-правового обґрунтування при прийняті рішення зазначені ст.ст. 12, 141, 142, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) .

Як встановлено господарськими судами, статутом Державного підприємства радгоспу "Виноградівський", затвердженого Головою державного департаменту продовольства Міністерства аграрної політики України від 14.09.2001 (чинного на момент прийняття спірного рішення) Державне підприємство радгосп "Виноградівський" підпорядковане Державному департаменту продовольства Міністерства аграрної політики України.

За ст.4 статуту, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Відчуження основних засобів виробництва, що є державною власністю здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку встановленому чинним законодавством. Підприємство здійснює володіння, користування землею і іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації відповідно до закону.

Відповідно ст. 141 та ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного Кодексу України (чинних на час виникнення спірних правовідносин) підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Прокурор Виноградівського району Закарпатської області звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Державного департаменту продовольства Міністерства аграрної політики України та державного підприємства "Радгосп-завод "Виноградівський", щодо визнання недійсним рішення Широківської сільської ради № 14 від 06.05.2006 "Про вилучення земель від радгоспу "Виноградівський".

Господарські суди дійшли висновку, що рішення № 14 "Про вилучення земель від радгоспу "Виноградівський" суперечить чинному законодавству, оскільки Широківська сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому не могла вилучати її з користування підприємства та приймати рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, затвердження проекту землеустрою та надання цієї земельної ділянки іншим особам. Припинення права постійного землекористування державного підприємства могло бути здійснено власником земельної ділянки, тобто державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування.

Згідно ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених господарським судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку від зобов'язаних осіб. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом (або в інтересах якої), суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, господарський суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Господарські суди встановили, що на момент видачі спірного рішення Широківської сільської ради від 06.05.2006 вилучення земель мало проводитись за згодою землекористувача, органом управління якого на той момент був Державний департамент продовольства Міністерство аграрної політики України.

Однак, господарські суди не з'ясували чи був Державний департамент продовольства Міністерства аграрної політики України юридичною особою, на час прийняття рішення Широківською сільською радою № 14 від 06.05.2006 та чи є таким на час розгляду справи у суді та якими повноваженнями він наділений щодо розпорядження земельними ресурсами, враховуючи, що відповідно Декрету Кабінету Міністрів України № 8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15.12.1992 (8-92) (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) управління майном покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади для здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності.

Вирішуючи спір у даній справі господарські суди також не з'ясували, чи є Державний департамент продовольства Міністерства аграрної політики України особою (або в інтересах якої), що має право звертатися до суду за захистом свого порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (належний позивач).

За ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно п. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

При вирішенні спору господарський суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні господарського суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зважаючи на те, що відповідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.