Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 у справі № 910/9030/14 Господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий союз" до Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про стягнення 5 384,32 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача Мамедова І.Р. - відповідача Чала І.М.

В липні 2013 року Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий союз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 5 384,32 грн. в порядку регресу та судові витрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2014 (суддя Мельник В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 (головуючий Ропій Л.М., судді: Сітайло Л.Г., Рябухи В.І.) у справі № 910/9030/14 позов задоволено. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на користь Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий союз" суму заборгованості в розмірі 5 384 грн. 32 коп. - страхового відшкодування в порядку регресу, 1 827 грн. судового збору.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Відкрите акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

В обґрунтування своєї касаційної скарги скаржник посилається на те, що судові рішення прийняті судами попередніх інстанцій з неповним з'ясуванням усіх обставин справи.

Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий союз" не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 111-2 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.09.2012 в місті Харкові на пр. Московському - вул. Плиточній сталася ДТП, за участю транспортного засобу "ВАЗ 21093" д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6 та транспортного засобу "ЗАЗ Таврія Пікап" д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7, внаслідок якої останньому завдано механічні пошкодження.

Постановою Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18.10.2012 ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. (а.с.28)

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_8 в момент ДТП була застрахована Відкритим акціонерним товариством "Національною акціонерною страховою компанією "Оранта" згідно полісу № АВ/5703677 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с.92).

Позивач виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 5 384,32 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4114 від 13.11.2013.

Пославшись на факт виплати страхового відшкодування, 21.01.2014 позивач звернувся до відповідача із регресною вимогою № 08-02/50 щодо відшкодування збитків згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/5703677, транспортний засіб ВАЗ 21093, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.55-57).

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, з урахуванням вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності ОСОБА_8, є особою, зобов'язаною відшкодувати завдану ДТП шкоду, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) та полісу № АВ/5703677.

Згідно із статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Частиною шостою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

В пункті 4.6. постанови № 10 від 29.05.2013 (v0010600-13) "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що право страховика за договором страхування на подання до суду регресного позову про стягнення з винної особи коштів, виплачених страховиком як страхове відшкодування, виникає з моменту сплати такого відшкодування, а не з моменту виникнення страхового випадку.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовна давність позивачем не пропущена, оскільки право подати регресний позов до суду у позивача виникло з моменту виконання ним свого зобов'язання за договором добровільного страхування.

Колегія вважає, що такий висновок судів попередніх інстанцій відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України, які прийняті за результатами розгляду аналогічних спорів (постанова від 27.03.2012 у справі № 58/168, постанова від 07.08.2012 у справі № 12/207).

Звернувшись із касаційною скаргою особа, що її подала, свої доводи зводить до неправильного застосування судами норм матеріального права, і зокрема положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , вважаючи, що визначений у статті 37 цього Закону строк в однин рік на подачу заяви для виплати страхового відшкодування є присічним, і оскільки позивач не скористався своїм правом на подачу заяви для виплати суми, вказаної у позові, то і підстави для його задоволення відсутні.

Однак такі доводи не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, виходячи з наступного.

Статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (пункт 37.1.4.).

Як вже зазначалося, положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як роз'яснив Верховний Суд України у своїй постанові від 28.08.2012 у справі № 23/279 щодо застосування вказаних норм матеріального права, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Згідно з приписами статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України це рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень та всіх судів України, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Отже наведені доводи особи, що звернулась із касаційною скаргою, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Крім того, слід погодитись з висновком суду першої інстанцій про те, що положення статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" стосуються виключно страховика, що видав поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВ), страхувальника, цивільно-правова відповідальність якого застрахована полісом, та потерпілої особи, якій заподіяно шкоду в результаті ДТП.

В даному випадку, позивач - Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий союз" та її страхувальник не перебувають в договірних правовідносинах з відповідачем, сам позивач не є учасником ДТП. Обов'язок повідомлення страховика покладається саме на його страхувальника, оскільки останній уклав з відповідачем поліс ОСЦПВ.

При розгляді справи судами попередніх інстанцій не було встановлено фактичних та правових підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування в порядку регресу.

Колегія вважає зазначені висновки правильними та достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.