головуючого судді Малетича М.М., суддів: Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.08.2014 у справі № 922/1515/14 господарського суду Харківської області за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до 1. Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз" 2. Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання права на використання придбаного газу

за участю представників сторін:

позивача: Спасибо В.В., Бідний Б.Т.

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: Сидоренко А.С.,

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз" та ПАТ Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", в якій просило суд визнати за позивачем право на використання придбаного за договором № 06/11-15 ТЕ від 29.09.2011 природного газу для виробництва теплової енергії населенню в період з 01 вересня по 31 грудня 2012 у обсязі 249989,715 тис.м.куб., в тому числі: з 01 по 30 вересня 2012 - 19844,430 тис. м. куб., з 01 по 31 жовтня 2012 - 45682,847 тис. м. куб., з 01 по 30 листопада 2012 - 75664,845 тис. м. куб., з 01 по 31 грудня 2012 - 108797,593 тис. м. куб.; визнати за позивачем право на використання придбаного за договором № 1876-БО від 11.07.2012 природного газу для виробництва теплової енергії бюджетним організаціям та установам та іншим споживачам в період з 01 вересня по 31 грудня 2012 в обсязі 34706,095 тис.м.куб., в тому числі: з 01 по 30 вересня 2012 - 384,632 тис. м. куб., з 01 по 31 жовтня 2012 - 3311,335 тис.м. куб., з 01 по 30 листопада 2012 - 11672,028 тис. м. куб., з 01 по 31 грудня 2012 - 19338,100 тис.м.куб.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.06.2014 у справі № 922/1515/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.08.2014, позов задоволено, визнано за Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" право на використання придбаного за договором № 06/11-15 ТЕ від 29.09.11 природного газу для виробництва теплової енергії населенню в наступних обсягах: за період з 01 по 30 вересня 2012 - в обсязі 19 844,430 тис. м. куб.; за період з 01 по 31 жовтня 2012 - в обсязі 45 682,847 тис. м. куб.; за період з 01 по 30 листопада 2012 - в обсязі 75 664,845 тис. м. куб.; за період з 01 по 31 грудня 2012 - в обсязі 108 797,593 тис. м. куб.; визнано за Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" право на використання придбаного за договором № 1876-БО від 11.07.12 природного газу для виробництва теплової енергії бюджетним організаціям та установам та іншим споживачам, в наступних обсягах: за період з 01 по 30 вересня 2012 - в обсязі 384,632 тис. м. куб.; за період з 01 по 31 жовтня 2012 - в обсязі 3 311,335 тис. м. куб.; за період з 01 по 30 листопада 2012 - в обсязі 11 672,028 тис. м. куб.; за період з 01 по 31 грудня 2012 - в обсязі 19 388,100 тис. м. куб.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.08.2014 та рішення місцевого суду від 24.06.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 29.09.2011 між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" укладений договір на купівлю-продаж природного газу від 29.09.2011 № 06/11-15ТЕ .

Пунктом 1.1 договору продавець (ПАТ "НАК "Нафтогаз України") зобов'язався передати у власність покупцю (КП "Харківські теплові мережі") у IV кварталі 2011 та у 2012 імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати цей газ на умовах договору.

Пунктом 1.2 договору визначено, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, що споживається населенням і релігійними організаціями.

Пунктом 3.1 передбачено, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця і право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі.

Окремим обов'язком, передбаченим пунктом 3.1.1 договору є обов'язок покупця укласти технічну угоду щодо порядку обліку газу з газотранспортними або газодобувними, або газорозподільними підприємствами (надалі - газотранспортне підприємство) в пунктах приймання-передачі газу. Про укладення такої угоди покупець повідомляє продавця протягом 3 днів з дати її укладення.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місті продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Також, сторони в п.3.4 договору передбачили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаних уповноваженим представником та скріплених печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта.

При цьому умовою п. 4.1 договору встановлено, що кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця і відповідно до вимог наказу Мінпаливенерго від 15.07.2010 р. № 288 "Про затвердження Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів".

Крім того, між НАК "Нафтогаз України" та КП "Харківські теплові мережі" укладений договір від 11.07.2012 № 1876-БО про купівлю-продаж природного газу. Умови даного договору є переважно ідентичними умовам № 06/11-15 ТЕ від 29.09.2011, за винятком наступних умов.

Пунктом 1.2 договору вищезазначеного договору встановлено: газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Пунктом 11.1 визначений строк дії вищезазначеного договору, а саме: в частині реалізації газу - з 01 серпня 2012 до 31 грудня 2012, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Відрізняються ціна і кількість природного газу, що має постачатися за договором № 06/11-15 ТЕ від 29.09.2011 та за договором № 1876-БО від 11.07.2012.

На виконання умов договорів № 06/11-15 ТЕ від 29.09.2011 та № 1876-БО від 11.07.2012, КП "Харківські теплові мережі" уклало з Публічним акціонерним товариством "Харківміськгаз" технічну угоду про порядок організації обліку природного газу при його транспортуванні газорозподільними мережами від 01.09.2012.

Пунктом 1.1 передбачено, що ПАТ "Харківміськгаз" зобов'язується здійснювати транспортування природного газу газорозподільними мережами до місця передачі КП "Харківські теплові мережі" на вході в газову мережу КП "Харківські теплові мережі". КП "Харківські теплові мережі" зобов'язується прийняти природний газ та виконувати інші обов'язки, передбачені цією технічною угодою.

П.п. 2.2.2 технічної угоди встановлено, що укладений договір на постачання газу, у якому передбачено порядок обліку, обмеження (припинення) транспортування газу, а також порядок доступу представника 1-го відповідача до газового обладнання і комерційних вузлів обліку газу на території об'єктів позивача. Копії договору на постачання газу надається 1-му відповідачу.

Пунктом 2.3 технічної угоди передбачено, що ПАТ "Харківміськгаз" транспортує газ у загальному потоці газу від пунктів прийому-передачі газу ГРМ до пунктів призначення в обсягах, підтверджених оператором.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на те, що відповідачі відмовляються визнати за позивачем право на використання придбаного за вказаними договорами газу в обсягах, які вони вказали у актах прийому-передачі та які підтверджені, на його думку, всіма належними і достатніми способами та документами.

Колегія суддів вважає висновки попередніх судових інстанцій про задоволення позовних вимог помилковими, оскільки вони прийняті у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що згідно з ч.1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення.

Як зазначалось вище, спір у даній справі виник з приводу визнання за позивачем права на використання придбаного природного газу.

Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. (ст. 2 ГПК України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені, невизнані або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм суб'єктивним правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як вбачається із позовної заяви, позивач просить суд здійснити захист шляхом визнання за ним права на використання придбаного та вже використаного природного газу у визначених ним обсягах.

Отже, позивач фактично звертається до суду з вимогою про встановлення певних юридичних фактів: отримання та використання придбаного за договором № 06/11-15 ТЕ від 29.09.2011 та вже використаного природного газу для виробництва теплової енергії населенню в період з 01 вересня по 31 грудня 2012 у обсязі 249989,715 тис.м.куб., в тому числі: з 01 по 30 вересня 2012 - 19844,430 тис. м. куб., з 01 по 31 жовтня 2012 - 45682,847 тис. м. куб., з 01 по 30 листопада 2012 - 75664,845 тис. м. куб., з 01 по 31 грудня 2012 - 108797,593 тис. м. куб.; отримання та використання придбаного за договором № 1876-БО від 11.07.2012 та використаного природного газу для виробництва теплової енергії бюджетним організаціям та установам та іншим споживачам в період з 01 вересня по 31 грудня 2012 в обсязі 34706,095 тис.м.куб., в тому числі: з 01 по 30 вересня 2012 - 384,632 тис. м. куб., з 01 по 31 жовтня 2012 - 3311,335 тис.м. куб., з 01 по 30 листопада 2012 - 11672,028 тис. м. куб., з 01 по 31 грудня 2012 - 19338,100 тис.м.куб., що виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, бо до компетенції останнього не належать повноваження про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога -спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Рішенням суду має вирішуватись питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто, ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого охоронюваного законом права.

Як видно з позовної заяви, заявлена позивачем вимога є нічим іншим, як встановленням фактів, що мають юридичне значення. Такі факти можуть встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

З огляду на зазначене, суди повинні були перевірити, чи може бути в господарському суді задоволена вимога про встановлення права на використання придбаного та вже використаного газу шляхом фактичного встановлення юридичних фактів, які встановлюють кількість газу, що надходив позивачу в об'ємах, зафіксованих позивачем в своїх актах приймання-передачі, які не підписані відповідачем.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги до відповідача 1 - Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз", суд не вказав, чим порушив зазначений відповідач права та інтереси позивача, тобто, не навів мотивів та підстав для задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення даної справи, що призвело до прийняття рішень, які є передчасними.

Відповідно до частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанцій цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин,які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.3 ч.1 ст. 111-9 ГПК України), оскільки відповідно до ч.2 ст.1117 касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, прийняти заходи для всебічного, повного та об'єктивного з'ясування дійсних обставини справи; надати належну оцінку правовідносинам між сторонами, встановити інші обставини, що мають значення для розгляду справи; надати правильну оцінку доказам та вирішити спір відповідно до вимог закону.