Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача), за участю представників від: позивача Іванов П.О., представник, відповідача Коваленко О.М., представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2014 у справі № 911/2477/14 Господарського суду Київської області за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Комунального підприємства Броварської міської ради "Броваритепловодоенергія" про стягнення суми, Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 01.10.2014 № 05-05/1563 у зв'язку з виходом з відпустки судді Грека Б.М. сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в такому складі: суддя Дерепа В.І. - головуючий, судді Грек Б.М., Кривда Д.С. для розгляду касаційної скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2014 у справі № 911/2477/14.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Броварської міської ради "Броваритепловодоенергія" про стягнення 3% річних за несвоєчасні розрахунки у розмірі 37726,80 грн., інфляційних за несвоєчасні розрахунки стосовно пені у розмірі 7297,26 грн. та 3% річних за несвоєчасні розрахунки стосовно пені у розмірі 7122,59 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.07.2014 (суддя Бабкіна В.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2014 (судді: Чорна Л.В. - головуючий, Баранець О.М., Шаптала Є.Ю.), позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 37726,80 грн. 3% річних, 1321,78 грн. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою в частині відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на грошове зобов'язання у вигляді пені, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати в зазначеній частині і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 22, 259, 509, 525, 526, 530, 534, 547, 549- 551, 599, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст.47, 34, 43, 49, 83 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 20.12.2010 між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" (покупець) було укладено договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2290 БО-17, за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцеві імпортований природний газ, а покупець прийняти та оплатити природний газ на умовах договору.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.03.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2012, у справі № 23/010-12 за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" про стягнення 1787319,80 грн. встановлено, що на виконання умов договору № 06/10-2290 БО-17 від 20.12.2010 позивач передав, а відповідач прийняв природний газ, що підтверджується підписаними уповноваженими сторонами позивача та відповідача актами передачі-приймання природного газу для вироблення теплової енергії для бюджетних установ та організацій та інших споживачів на загальну суму 11130818,18 грн. Відповідач взяті на себе зобов'язання виконав не у повному обсязі, частково сплативши позивачу вартість поставленого газу на загальну суму 9612392,69 грн., в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 1518425,49 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.03.2012 у справі № 23/010-12 позовні вимоги було задоволено частково, а саме: стягнуто з Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 1518425,49 грн. заборгованості, 117697,68 грн. пені, 99045,15 грн. інфляційних втрат, 51710,76 грн. 3% річних та судовий збір в сумі 35737,58 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Згідно ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суди попередніх інстанцій встановили, що борг у розмірі 1518425,49 грн. погашено 21.12.2012, що підтверджується випискою з рахунку позивача № 37121008004035 за 21.12.2012.

За таких обставин позивач звернувся з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 37726,80 грн. 3% річних, нарахованих за період з 22.02.2012 до 21.12.2012 на суму заборгованості у розмірі 1518425,49 грн., яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 06/10-2290 БО-17 від 20.12.2010, що встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 27.03.2012 у справі № 23/010-12, а також про стягнення з відповідача 7297,26 грн. інфляційних втрат за період з червня 2012 року до квітня 2014 року та 7122,59 грн. 3% річних за період з 11.06.2012 до 19.06.2014 на суму 117697,68 грн. пені, що стягнута за рішенням суду у справі № 23/010-12.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, за висновком судів, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 37726,80 грн. 3% річних і, перевіривши розрахунок, задовольнили позов в цій частині.

В частині задоволення позовних вимог про стягнення річних, нарахованих за період з 22.02.2012 до 21.12.2012 на суму заборгованості у розмірі 1518425,49 грн., судові рішення фактично не оскаржуються.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 7297,26 грн. інфляційних втрат за період з червня 2012 року до квітня 2014 року та 7122,59 грн. 3% річних за період з 11.06.2012 до 19.06.2014, які нараховані на суму 117697,68 грн. пені, що стягнута за рішенням суду у справі № 23/010-12, суди попередніх інстанцій виходили з того, що правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям судового рішення не змінилася, пеня у грошове зобов'язання не перетворилася, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із такими висновками судів попередніх інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, обов'язок сплатити неустойку за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч.1 ст. 509 ЦК України, тому що неустойка (штраф, пеня) є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання.

Враховуючи, що правова природа неустойки як штрафної санкції з прийняттям судового рішення не змінюється, неустойка у грошове зобов'язання не перетворюється, відсутні підстави для застосування до таких правовідносин положень ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 18.02.2014 року у справі № 3-2гс14, яка в силу положень ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.