касаційну скаргу міського відділу Державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.07.2014 року у справі № 5008/258/2011 Господарського суду Закарпатської області за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Готельно-туристичний комплекс "Інтурист-Закарпаття" про стягнення 83 060 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з"явились, відповідача - Ганчак В.І. дов. від 09.12.2013 р.,

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.06.2014 р. (суддя - Бобрик Г.Й.) скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, яка є правонаступником ОСОБА_1, задоволено. Визнано неправомірними дії міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції по винесенню постанови № 42424032 від 07.03.2014 року про відмову у відкриття виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) по виконанню наказу господарського суду Закарпатської області № 5008/258/2011 від 01.07.2011 року. Зобов'язано міський відділ державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції вжити всіх заходів по виконанню наказу господарського суду Закарпатської області № 5008/258/2011 від 01.07.2011 року про стягнення з боржника - відкритого акціонерного товариства "Готельно - туристичний комплекс "Інтурист - Закарпаття" (м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, 5; код 02574001) наявної заборгованості.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.07.2014 р. (судді - Бойко С.М., Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.) ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 10.06.2014 р. залишено без змін.

Не погоджуючиcь з ухвалою господарського суду та постановою апеляційного господарського суду, міський відділ Державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.03.2014 року фізична особа - підприємець ОСОБА_3 подала до суду скаргу на дії відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, якою просила суд визнати неправомірними дії державного виконавця, заступника начальника відділу державної виконавчої служби Ужгородського МРУЮ Венжеги М.Р. по винесенню постанови № 42424032 від 07.03.2014 року про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) по виконанню наказу суду № 5008/258/2011 від 01.07.2011 року, зобов'язати останнього прийняти наказ господарського суду Закарпатської області № 5008/258/2011 від 01.07.2011 року до виконання і виконати рішення суду; зобов'язати державного виконавця, заступника начальника відділу державної виконавчої служби Ужгородського МРУЮ Венжегу М.Р. вжити всіх необхідних заходів по стягненню з боржника - відкритого акціонерного товариства "Готельно-туристичний комплекс "Інтурист - Закарпаття наявної заборгованості.

Постановою від 07.03.2014 державний виконавець відмовив стягувачу у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" посилаючись на те, що 13 березня 2013 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (за письмовою заявою стягувача від 01.03.2013 року та від 07.03.2013 року).

13.03.2013 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання згідно п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" на підставі заяви стягувача від 01.03.2013 року та від 07.03.2013 року.

Статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею та не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону. Отже, наведенні у ст. 47 Закону положення не містять обмежень для повторного пред'явлення стягувачем виконавчого документу до виконання, крім випадку, коли строк для пред'явлення документу до виконання, встановлений ст. 22 Закону, пропущений.

06.03.2014 року ФОП ОСОБА_3 подала до відділу ДВС заяву про примусове виконання наказу № 5008/258/2011 від 01.07.2011 року.

07.03.2013 року заступник начальника міськрайонного управління юстиції Венжега М. Р., розглянувши заяву ФОП ОСОБА_3 про примусове виконання наказу № 5008/258/2011 від 01.07.2011 року встановив, що 13.03.2013 року згаданий виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання відповідно до п.1 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку із заявами від 01.03.2013 року та від 07.03.2013 року.

В силу п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо виконавчий документ повернуто стягувачеві за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів, то державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.

Скаржник посилався на те, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" не позбавляє його права на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання в силу ч. 5 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" протягом строків встановлених ст. 22 цього закону.

Згідно п. 1-1, п.2 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 (v0009600-12) , повернення виконавчого документа стягувачеві по п. 1 ч.ч. 1, 5 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" не означає закриття виконавчого провадження та не тягне наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу ДВС за виконанням судового рішення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення скарги ФОП ОСОБА_3, так як дії державного виконавця - державної виконавчої служби були неправомірними.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі не вбачається.