розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2014

та на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2014

у справі № 904/2437/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Нікопольського комунального підприємства "Нікопольтеплоенерго"

про стягнення 3793381,92 грн.

У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольського комунального підприємства "Нікопольтеплоенерго" про стягнення 3482092,21 грн. боргу за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2301-ОБ-3 від 21.12.2012, 207469,91 грн. пені, 65595,03 грн. 3% річних та 38224,76 грн. інфляційних витрат.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2014 (суддя Ніколенко М.О.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 (колегія суддів у складі: суддя Павловський П.П.- головуючий, судді Науменко І.М., Кузнецов В.О.), позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Нікопольського комунального підприємства "Нікопольтеплоенерго" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3482092,21 грн. суми основного боргу, 103734,96 грн. пені, 65595,03 грн. 3% річних, 38224,76 грн. інфляційних витрат. В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 20.05.2014 і постанову апеляційного суду від 16.07.2014 в частині зменшення розміру пені на 103734,95 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача вказану суму коштів, а в іншій частині рішення господарських судів попередніх інстанцій залишити без змін. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, ст.ст. 4-2, 43, 83, 84 ГПК України.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 21.12.2012 сторонами у справі укладено договір № 13/2301-ОБ-3 на купівлю-продаж природного газу, за умовами якого ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) зобов'язався передати у власність Нікопольському комунальному підприємству "Нікопольтеплоенерго" (покупець) у 2013 році природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору;

- згідно з п. 2.1 укладеного сторонами договору продавець передає покупцеві з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 708,3 тис. м3;

- оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору);

- пунктом 7.2 договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу;

- на виконання умов договору позивачем з січня по грудень 2013 року передано відповідачу природний газ в обсязі 1040,25 м3 на загальну суму 4814236,55 грн., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу;

- відповідач взяті на себе зобов'язання за договором щодо оплати вартості отриманого газу виконав частково, перерахувавши позивачу кошти у розмірі 1332144,34 грн. в результаті чого утворився борг у розмірі 3482092,21 грн.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму боргу, а також нараховані суми пені, інфляційних втрат та 3% річних.

В свою чергу відповідач у відзиві на позов просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

За приписами ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 629 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюються відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право господарського суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачено п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Вищий господарський суд України вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, вірно застосував вказані норми матеріального права і обґрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3482092,21 грн. суми основного боргу, 103734,96 грн. пені, 65595,03 грн. 3% річних, 38224,76 грн. інфляційних витрат.

При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, господарські суди правомірно взяли до уваги те, що:

- відповідач є юридичною особою публічного права, яка створена органом державної влади з метою забезпечення безперервного постачання населенню, комунально-побутовим та іншим підприємствам, організаціям, установам теплової енергії, без мети отримання прибутку;

- відповідач не є фактичним споживачем газу, оскільки згідно з п. 1.2. договору газ використовувався виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, населенням та іншими споживачами;

- заборгованість виникла в зв'язку з скрутним фінансовим станом підприємства, в тому числі внаслідок значної заборгованості бюджету перед підприємством;

- збиток підприємства за 1 квартал 2014 року складає 8363 тис. грн., загальний збиток складає 63077 тис. грн.

З урахуванням викладеного, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано зменшили суму належної до стягнення пені на 50%, а саме до 103734,96 грн.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами.

Вищий господарський суд України також вважає за необхідне зазначити про те, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і при вирішені спору суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування прийнятих судових рішень Вищий господарський суд України не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2014 у справі № 904/2437/14 залишити без змін.