Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася до господарського суду міста Києва з позовом та просила суд стягнути з відповідача - Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-12" 301 323,64 грн., у т.ч. 270 359,34 грн. основної заборгованості за теплову енергію, поставлену у період з 01.09.2007 р. по 01.06.2008 р., 28 258,78 грн. збитків від інфляції та 2 705,51 грн. процентів річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач допустив порушення зобов'язань за договором № 1410087 від 01.11.1999 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді в частині оплати поставленої теплової енергії у період з 01.09.2007 р. по 01.06.2008 р. (т.1 а.с.4-5).

Відповідач у справі - ЖБК "Обчислювач-12" у запереченнях на позов просив здійснити перерахунок нарахованої заборгованості, оскільки позивачем під час її нарахування застосовано тарифи, встановлені нечинними розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (т.1 а.с.143-146).

В процесі розгляду справи судом першої інстанції змінено найменування позивача на Публічне акціонерне товариство "Київенерго".

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2014 р. позов задоволено повністю (т.2 а.с.223-230).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач порушив умови договору в частині оплати поставленої теплової енергії в установлений договором строк;

- як особа, що порушила грошове зобов'язання, відповідач, в силу ст. 625 ЦК України, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та процентів.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 р. скасовано частково. Відповідно до постанови суду апеляційної інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача 138 715,76 грн. основного боргу, 18 383,03 грн. збитків від інфляції та 1 638,22 грн. процентів річних (т.3 а.с.63-70).

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи частково у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при нарахуванні суми заборгованості позивачем застосовано тарифи, встановлені недіючими розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ "Київенерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Вимоги поданої касаційної скарги мотивовані порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права (т.3 а.с.96-99).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

01.11.1999 р. між сторонами у справі укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410087, згідно умов якого позивач приймає на себе зобов'язання надавати відповідачу за плату послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги.

Зазначений договір, в силу ст. ст. 173- 175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги за договором.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовами договору передбачено, що розрахунки за фактично надані послуги здійснюються відповідачем не пізніше 25 числа поточного місяця (п.3 додатку № 4 до договору).

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем надані послуги у період з 01.09.2007 р. по 01.06.2008 р. на суму 323 325,22 грн., що підтверджується довідкою про надходження коштів за спожиту теплову енергію за договором № 1410087, відомостями обліку споживання теплової енергії, корінцями нарядів на підключення та відключення, звітами про добові параметри теплопостачання.

Між тим, відповідач за надані позивачем послуги розрахувався частково, сплативши 52 965,88 грн.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заборгованість відповідача складає 270 359,34 грн.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції зазначено, що під час нарахування заборгованості позивачем приймалось до уваги розпорядження № 643 від 30.05.2007 р., яке було скасовано розпорядженням КМДА від 18.04.2008 року № 587, а не розпорядження № 1245 від 20.06.2002 р. (ra1245017-02)

Оскільки позивач просить стягнути заборгованість за період з 01.09.2007 р. по 01.06.2008 р. (період дії розпорядження № 1245 (ra1245017-02) ), то судом апеляційної інстанції застосований тариф, передбачений даним розпорядженням по 54,42 грн. за 1 Гкал.

Таким чином, судом апеляційної інстанції вирішено, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 138 715,76 грн.

Однак, суди не врахували наступні обставини.

Так, судами не враховано, що після розпорядження № 1245 Київською міською державною адміністрацією було прийнято ще два розпорядження (№ 1575 від 30.10.2006 р. та № 142 від 12.02.2007 р.) до прийняття 30.05.2007 р. розпорядження № 643, а оскільки скасованим є лише розпорядження № 643, то перерахунок має здійснюватись згідно розпорядження, що діяло до нього, а саме - згідно розпорядження № 1575 в редакції розпорядження № 142 від 12.02.2007 р.

Крім того, судами не прийнято до уваги, що розпорядження № 1245 було скасовано розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 18.04.2008 р. № 578 (зареєстроване в Головному управлінні юстиції у місті Києві 15.05.2008 р. за № 12/778).

При цьому, з'ясування вказаних обставин є необхідним для встановлення того, на якій підставі відповідачем мають оплачуватись послуги, надані у спірний період.

В силу ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи неповне з'ясування обставин справи, які підлягали встановленню для правильного вирішення спору, що є порушенням норм процесуального права, які не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції, а також межі перегляду справи у касаційному порядку, визначені ст. 111-7 ГПК України, прийняті у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити частково. 2.Рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 р. у справі № 37/294 скасувати.