головуючого Іванової Л.Б. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " ГПК (1798-12) -М'ясо" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 у справі № 909/9/14 Господарського суду Івано-Франківської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпропозиція" до Товариства з обмеженою відповідальністю " ГПК (1798-12) -М'ясо" про стягнення заборгованості в сумі 155213,65 грн. за участю представників сторін:

позивача: Карпочкін В.М., дов. від 01.06.2014;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 30.09.2014 № 02-05/440 для розгляду касаційної скарги у справі № 909/9/14, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 01.10.2014, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Іванова Л.Б., судді - Гольцова Л.А., Козир Т.П.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.02.2014 у справі № 909/9/14 (суддя - Матуляк П.Я.) позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 113100,00 грн. основного боргу, 33183,40 грн. пені, 6828,60 грн. 3% річних. В іншій частині позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Матущак О.І., судді - Галушко Н.А., Скрипчук О.С.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.02.2014 у справі № 909/9/14 скасовано в частині стягнення пені в сумі 33183,40 грн. В цій частині прийнято нове рішення, яким відмовлено в стягненні пені у повному обсязі. В решті рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.02.2014 у справі № 909/9/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем, в порядку ст. 121-1 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) 28.01.2011 укладений договір купівлі-продажу № 28/01-11, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити Покупцю товар, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей товар на умовах, викладених у даному договорі.

Умовами договору (п. 1.2, 2.2, 3.1) сторони погодили, що асортимент, ціна, кількість і загальна вартість зазначається сторонами на кожну окрему партію товару в накладній, яка є невід'ємною частиною даного договору; Покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених цим договором; оплата здійснюється Покупцем у гривнях шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Передача товару від Продавця здійснюється за видатковою накладною та оформленою Покупцем довіреністю на одержання товару (п. 4.1 договору).

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що на виконання умов наведеного договору позивачем здійснено поставку товару на загальну суму 135600,00 грн. (видаткова накладна від 01.02.2011 № РН-0000001 та податкова накладна від 01.02.2011 № 1).

Проте, як досліджено судами, відповідач частково розрахувався за отриманий товар на суму 22500,00 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 113 100,00 грн.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу - 113 100,00 грн., пеню в сумі 33285,05 грн. та 3% річних в сумі 6828,60 грн. за період з 01.01.2012 по 24.12.2013.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 11, 525, 526, 530, 546, 547, 610, 612, 614, 625, 692, 71 ЦК України, ст.ст. 173, 216, 230, 231, 265, 343 ГК України та дійшов висновку про обґрунтованість позову і його задоволення в повному обсязі щодо суми основної заборгованості, 3% річних, а в частині пені - суд задовольнив позов частково, здійснивши перерахунок.

Здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд, керуючись нормами ст.ст. 625, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 193, 230, 232, 265 ГК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , надавши оцінку матеріалам справи та врахувавши доводи і заперечення, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що місцевий господарський суд, поставляючи рішення про стягнення пені не врахував положення ч. 6 ст. 232 ГК України.

В частині стягнення з відповідача суми боргу та 3% річних, суд апеляційної інстанції погодився з висновками Господарського суду Івано-Франківської області.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України обумовлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, матеріалами справи доведено наявність непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем по спірному договору за отриманий товар, в зв'язку з чим позовна вимога про стягнення суми основного боргу є такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій мотивовано дійшли висновку про задоволення позову також і в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 6828,60 грн.

Що стосується нарахованої позивачем пені за період з 01.01.2012 по 24.12.2013, то апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховуючи зміст п. 7.3 договору № 28/01-11 виходив з наступного.

Положеннями статей 193 та 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Апеляційним господарським судом встановлено, що товар згідно видаткової накладної від 01.02.2011 № РН-0000001 був поставлений 01.02.2011, а тому строк виконання зобов'язання настав з 01.02.2011, тоді як прострочення виконання зобов'язання слід обраховувати з дня наступного - з 02.02.2011. Зважаючи на наведене, як визначив апеляційний господарський суд, період, за який підлягала нарахуванню пеня - з 02.02.2011 по 02.08.2011, однак позивачем визначено період з 01.01.2012 до 24.12.2013.

Як вірно зауважив суд апеляційної інстанції, задовольняючи вимоги щодо стягнення пені за період з 01.01.2012 до 24.12.2013 (більше, ніж шість місяців), місцевим господарським судом не взято до уваги, що, в силу ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України обумовлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що вищезазначені висновки суду апеляційної інстанції, зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України (1798-12) щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі щодо не настання строку виконання зобов'язань з оплати за товар з тих підстав, що позивачем не надсилалась вимога про оплату, колегією суддів не уваги не приймаються, оскільки наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що інші доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " ГПК (1798-12) -М'ясо" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 у справі № 909/9/14 - без змін.